«Будапешт» () — броненосець берегової оборони класу «Монарх» Австро-угорського ВМФ кінця XIX - початку XX століття.

Історія створення Корабель був закладений 16 лютого 1893 року на верфі «Stabilimento Tecnico Triestino» у Трієсті. Спущений на воду 27 квітня 1896 року, вступив у стрій 12 травня1898 року.

Історія служби Довоєнна служба Після вступу у стрій броненосці класу «Монарх» у 1899 році сформували 1-шу дивізію флоту, яка здійснила похід у Східне Середземномор'я, відвідавши порти Греції, Лівану, Туреччини та Мальти.

У 1902 році дивізія здійснила похід у Західне Середземномор'я, відвідавши порти Алжиру, Іспанії, Франції, Корфу та Албанії. На початку 1903 року корабель був оснащений радіостанцією «Siemens-Braun». У березні того ж року спадкоємець престолу ерцгерцог Франц Фердинанд провів огляд кораблів у Гравосі.

У 1904 році кораблі сформували 2-шу дивізію флоту. Того ж року вони взяли участь у навчальному поході Адріатичним та Середземним морями, а також у навчаннях, під час яких броненосці класу «Монарх» імітували бій з броненосцями класу «Габсбург».

У 1906 році броненосці класу «Монарх» були переведені до складу резервної ескадри, і вводились до складу діючого флоту лише на період літніх навчань.

Кораблі ненадовго були уведені до складу діючого флоту на початку 1913 року як 4-та дивізія після початку Другої балканської війни, але 10 березня знову були переведені в резерв.

Перша світова війна З початком Першої світової війни броненосці класу «Монарх» були включені до складу 5-ї дивізії. У серпні 1914 року вони вирушили до Которської затоки, де взяли участь в обстрілі чорногорських батарей на горі Ловчен, яка домінувала над затокою, і з якої чорногорці обстрілювали порт Катарро. Згодом їм на допомогу прибули французькі батареї. Проте недостатній кут нахилу гармат не дозволяв у повній мірі вразити ворожі гармати, і на допомогу прибув лінкор «Радецький», якому вдалося підбити кілька французьких гармат, а інші змусив відступити до 27 жовтня.

Коли австро-угорська армія нарешті змогла розпочати наступ у Чорногорії в січні 1916 року, «Будапешт» разом з крейсерами «Кайзер Карл VI», «Кайзер Франц Йосиф І», «Асперн», «Пантер» допомагали наземним військам при штурмі гори Ловчена. 9,5-дюймові та 6-дюймові гармати лінкора обстрілювали чорногорські позиції, і 10 січня сухопутні війська захопили перевал Ловчен та прилеглі висоти, де були позиції французьких гармат. Щоб гармати піднялися достатньо високо, щоб вразити чорногорські лінії на вершині гори, «Будапешт» довелося затопити на 7 градусів. Бомбардування з моря відіграло вирішальну роль у підриві морального духу захисників гори, і Чорногорія через два дні попросила про перемир'я.

У травні 1917 року «Будапешт» брав участь у битві в протоці Отранто. У серпні того ж року корабель був переведений в Трієст. У жовтні того ж року «Будапешт», «В'єн» та «Арпад» надавали вогневу підтримку лівому флангу австро-угорської армії, яка переслідувала італійські війська після битви при Капоретто. Вони обстрілювали італійські позиції з дистанції у 9 км, потім з 5,8 км. Під час обстрілу в корабель влучив ворожий снаряд нижче ватерлінії, який не пробив броню.

У ніч з 9 на 10 грудня 1917 року італійці атакували бухту Трієста за допомогою торпедних катерів MAS під керівництвом Луїджі Ріццо. Під час атаки був потоплений броненосець «В'єн». Торпеди, випущені по «Будапешту», в ціль не влучили.

У травні 1918 року «Будапешт» був виведений зі складу флоту і перетворений на плавбазу підводних човнів у Полі. У травні-червні носова 240-мм башта була демонтована, на її місце була встановлена 380-мм гаубиця, призначена для підтримки сухопутних військ. Проте участі у бойових діях «Будапешт» вже не брав, і у жовтні гаубицю з корабля зняли.

У листопаді 1918 року корабель був інтернований. За умовами Сен-Жерменського договору «Будапешт» дістався Великій Британії. У 1920 році він був проданий в Італію для розборки.

Література Conway's All the World's Fighting Ships, 1860—1905. — London: Conway Maritime Press, 1979. — ISBN 0 85177 133 5 Броненосцы имперской Австрии. Наследники победителей при Лиссе / Виталий Полуян. — Москва: Яуза-пресс, 2018. - 152 с. ISBN 978-5-9955-1005-5

Посилання