В історії Сполучених Штатів, Доктрина Рузвельта (англ: Roosevelt Corollary) була доповненням до Доктрини Монро, сформульованої президентом Теодором Рузвельтом у його промові «Про становище країни» 1904 року, значною мірою як наслідок Венесуельської кризи 1902—1903 років. Доктрина стверджує, що Сполучені Штати можуть втручатися у внутрішні справи будь-якої латиноамериканської країни, винної у «хронічних правопорушеннях або безсиллі, що призводить до загального ослаблення зв'язків цивілізованого суспільства».
Рузвельт пов'язав цю політику з доктриною Монро, що також узгоджувалося із зовнішньою політикою ідеології «великого кийка». Він заявив, що відповідно до доктрини Монро, США мають право використовувати «міжнародну поліцейську силу», щоб покласти край хронічній нестабільності або правопорушенням у Західній півкулі. Президент Герберт Гувер у 1930 році схвалив Меморандум Кларка, який відкинув Доктрину Рузвельта на користь того, що пізніше було названо політикою добросусідства.
Доктрина Рузвельта була сформульована після Венесуельської кризи 1902—1903 років. Наприкінці 1902 року Велика Британія, Німеччина та Італія запровадили морську блокаду Венесуели, яка тривала кілька місяців, після того, як президент Чіпріано Кастро відмовився сплачувати зовнішні борги та збитки, завдані європейцям у нещодавній громадянській війні. Спір було передано на розгляд Міжнародного арбітражного суду в Гаазі, який 22 лютого 1904 року дійшов висновку, що держави-учасниці блокади під час венесуельської кризи мають право на преференційне (першочергове) задоволення своїх вимог у процесі виплати заборгованостей.Maass, Matthias (2009), Catalyst for the Roosevelt Corollary: Arbitrating the 1902–1903 Venezuela Crisis and Its Impact on the Development of the Roosevelt Corollary to the Monroe Doctrine, Diplomacy & Statecraft, Vol. 20, Iss. 3, pp. 383–402 Це залишило інші країни, які не вживали військових дій, включаючи Сполучені Штати, без жодних засобів правового захисту. США принципово не погоджувалися з результатом, і Рузвельт побачив необхідність вжити політичних заходів. Наслідок мав на меті забезпечити захист інтересів США за кордоном від того, щоб європейські держави використовували це рішення в Гаазі в майбутньому як виправдання для подальших військових дій та/або окупації в Центральній та Латинській Америці.
Зміст Доктрина Рузвельта, а також ідеї, що містяться в ньому щодо перетворення США на поліцейського Західної півкулі, вперше були сформульовані державним секретарем Еліу Рутом у промові 20 травня 1904 року та доповненні в щорічному посланні Рузвельта до Конгресу 6 грудня 1904 року:
Див. також
Бананові війни Доктрина Буша Доктрина Драго Історія Сполучених Штатів Новий імперіалізм
Джерела