Тайванські ханьці або ханьські китайці Тайваню — тайванці повного або часткового етнічного походження хань.
Згідно з даними Executive Yuan Тайваню, вони становлять від 95 до 97 відсотків населення Тайваню, до складу якого також входять австронезійці та інші неханьські народи.
Основні хвилі ханьської імміграції відбувалися з XVII століття до завершення громадянської війни в Китаї у 1949 році, за винятком періоду японського колоніального правління (1895—1945). Ханьські тайванці переважно розмовляють трьома сінітичними мовами: мандаринською, хоккієн та хакка.
Визначення
Єдиного загальноприйнятого визначення ханьських тайванців не існує,Hsieh, Shih-Chung. 1998. Three Definition of Hanren：Images of the Majority People in Taiwan. хоча за оцінками вони становлять від 95 до 98 відсотків населення Тайваню.
Для визначення належності тайванця до ханьців зазвичай використовують такі критерії: імміграційне походження (з материкової Східної Азії), використання китайської мови як рідної та дотримання традиційних ханьських свят. Іноді застосовується негативне визначення, за яким ханьцями вважають тих, хто не належить до неханьських народів.
Етнічні групи
До ханьських тайванських етнічних груп належать хокло та хакка, які прибули на Тайвань до Другої світової війни (іноді їх називають «benshengren»), а також ханьці, що прибули після війни (так звані «waishengren»). Розмежування між цими групами з часом втратило значення через міжшлюбність і формування тайванської ідентичності.
Генетика
Існує уявлення, що сучасні ханьські тайванці генетично відрізняються від ханьців материкового Китаю, що іноді використовується як аргумент на користь тайванської незалежності. Деякі дослідники називають це «міфом корінних генів», зазначаючи, що генетичні дослідження не підтверджують істотних відмінностей між ханьцями Тайваню та Китаю.
Генетичні дослідження також показують близькість ханьських тайванців до кантонців, китайців Сінгапуру та В'єтнама, а також наявність обмеженого генетичного внеску з боку австронезійських та південно-східноазійських популяцій, що пов'язують із давніми міграціями та торговельними контактами.
Імміграційна історія та демографія
Існували дві основні хвилі ханьської імміграції:
у період династії Цін (XVIII—XIX століття); з материкового Китаю наприкінці громадянської війни (1945—1949).
До японського імперського правління
Південний захід Тайваню мав китайське населення ще до приходу нідерландців у XVII столітті. У період з 1624 по 1662 рік активно заохочувалася ханьська імміграція з південного Фуцзяні.
Після Другої світової війни
Після завершення війни близько 800 000 осіб, переважно ханьців, іммігрували на Тайвань разом з урядом Республіки Китай. З 1990-х років фіксується незначна імміграція з КНР.
Близько 20 % або приблизно 34 000 осіб з-поміж в'єтнамців на Тайвані є хоа — людьми китайського походження, які здебільшого належать до ханьців.
Генетика
Існує поширене уявлення, що сучасні ханьські тайванці генетично відрізняються від ханьців материкового Китаю. Це твердження іноді використовують як аргумент на користь незалежності Тайваню. Деякі дослідники, зокрема Шу-жо Чень і Хун-куань Дуань, називають це переконання «міфом корінних генів», наголошуючи, що генетичні дослідження ніколи не підтверджували ідею про суттєві генетичні відмінності між ханьськими тайванцями та ханьцями Китаю.
Деякі нащадки рівнинних аборигенів виступили проти використання своїх предків у політичних аргументах на користь тайванської незалежності. Генетичні дослідження демонструють відмінності між ханьськими тайванцями та гірськими тайванськими аборигенами. За словами Чень і Дуань, генетичне походження окремих осіб неможливо визначити з повною точністю, а спроби будувати ідентичність на основі генетики є «теоретично беззмістовними».
За результатами опитувань, 5,3 % населення Тайваню заявили про наявність корінного походження.
Оцінки частки корінного генетичного внеску коливаються від 13 % і 26 % до 85 %. Останнє число було опубліковане в редакційній статті китайською мовою і не проходило рецензування, однак воно набуло популярності в тайванському суспільстві та політиці і часто сприймається як факт. Багато тайванців вважають себе частково аборигенами. Деякі аспіранти-біологи з Тайваню висловлювали скептицизм щодо цих висновків через відсутність рецензованих публікацій. Чень зазначає, що такі оцінки виникли внаслідок маніпуляцій з вибірками. Брак методологічної строгості свідчить про те, що ці цифри були призначені для внутрішнього споживання. У наукових дослідженнях генетичні маркери аборигенного походження становлять лише незначну частку геному.
У 2021 році , яка була джерелом найвищих оцінок аборигенного походження, стала співавторкою статті, де зазначено, що східноазійські та австронезійські предки ханьських тайванців і корінних народів змішалися під час південних міграцій східноазійських популяцій близько 4 000 років тому, хоча пізніші змішування також можливі. Водночас лише один із п'ятисот досліджених ханьських тайванців був генетично ближчим до дусунів, які є ближчими до тайванських аборигенів, ніж до сино-тибетських популяцій. Дослідження також виявили «чіткі відмінності у генетичній структурі між ханьськими тайванцями та корінними народами». Ханьські тайванці найбільше групуються з кантонціми та китайцями Сінгапуру серед сино-тибетськомовних груп, що підтверджує гіпотезу про давнє змішування ще до міграції ханьців на Тайвань.
Інші дослідження демонструють генетичну спорідненість ханьських тайванців із кінь-в'єтнамцями та виявляють генетичний внесок із боку населення західної Індонезії та інших регіонів материкової Південно-Східної Азії, що пов'язують із давніми торгівельними контактами.
Імміграційна історія та демографія
Існували дві основні хвилі ханьської імміграції:
у період династії Цін у XVIII—XIX століттях; з материкової частини Республіки Китай (нині контрольованої КНР) у фінальні роки громадянської війни в Китаї (1945—1949).
До японського імперського правління
Південно-західна частина Тайваню вже мала китайське населення чисельністю близько 1 500 осіб ще до приходу нідерландців у 1623 році. З 1624 по 1662 рік нідерландська адміністрація активно заохочувала масштабну ханьську імміграцію на острів для забезпечення робочої сили, переважно з південних районів Фуцзяні.
Починаючи з 1683 року уряд династії Цін обмежував імміграцію на Тайвань. Ці обмеження було послаблено після 1760-х років, і вже до 1811 року чисельність етнічних китайців на острові перевищила два мільйони осіб. Перепис 1926 року зафіксував 3 116 400 та 586 300 ханьців, які походили відповідно до провінцій Фуцзянь і Гуандун та прибули на Тайвань у періоди династії Мін або династії Цін.
Примітки