Енн Бішоп (; 19 грудня 1899 — 7 травня 1990) — британська вчена-біолог, член Лондонського королівського товариства. Її спеціалізацією були протозоологія та паразитологія. Працюючи над докторським дисертацією, Бішоп вивчала паразитичні амеби та досліджувала потенційну хімієтерапію для лікування амебних захворювань, включаючи амебіаз.

Її найвідомішою працею було комплексне дослідження Plasmodium, паразита малярії, та дослідження різних хіміотерапевтичних методів лікування цієї хвороби. Пізніше вона вивчала стійкість цього паразита до ліків, дослідження, яке виявилося цінним для британських військових під час Другої світової війни. Бішоп також відкрила Pseudotrichomonas keilini та досліджувала переносника малярії Aedes aegypti. Бішоп була засновницею Британського товариства паразитології та входила до складу Комітету з питань малярії Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Біографія Бішоп народилася в Манчестері, Англія, 19 грудня 1899 року. Її батько, Джеймс Кімберлі Бішоп, був виробником меблів та власником фабрики бавовни. Її мати, Еллен Бішоп (уроджена Джинджер), була з Бедфордширу. У Бішоп був один брат, який народився, коли їй було 13 років. Майже все своє життя Бішоп була пов'язана із Гертон-коледжем.

Бішоп займалася рукоділлям і цінувала мистецтво, хоча й не любила сучасне мистецтво. Її хобі включало прогулянки та подорожі, особливо в Озерному краї: проте вона рідко залишала Британію. Вона також проводила час у Лондоні на початку кожного року, відвідуючи оперу, балет та художні галереї. Ближче до кінця свого життя, коли її рухливість була обмежена через артрит, Бішоп захопилася історією біології та історією медицини, хоча ніколи не публікувала свої праці в цій галузі. Енн Бішоп померла від пневмонії у віці 90 років після нетривалої хвороби.

Навчання Бішоп навчалася у приватній початковій школі до дев'яти років. У 1909 році, коли їй було десять років, вона вступила до прогресивної школи Fielden School у своєму рідному місті Манчестері, де провчилася три роки. Вона здобула середню освіту у Манчестерській середній школі для дівчат. У жовтні 1918 року вона вступила до Манчестерського університету, щоб вивчати ботаніку, хімію та зоологію. Перший курс зоології розпалив її інтерес до цієї галузі та відданість їй на все життя. Вона з відзнакою закінчила Школу зоології, отримавши ступінь бакалавра наук у 1921 році; ступінь магістра вона отримала у 1922 році. Під час навчання в бакалавраті під керівництвом гельмінтолога Р.А. Вордла та протозоолога Джеффрі Лапажа Бішоп вивчала інфузорії, отримані з місцевих ставків.

Через два роки після початку навчання на бакалавраті, після отримання премії імені Джона Дальтона , вона почала працювати під керівництвом протозоолога, члена Лондонського королівського товариства, Сідні Дж. Гіксона. У 1932 році вона отримала ступінь доктора наук в Манчестерському університеті. у 1941 році Бішоп отримала ступінь доктора наук у Кембриджському університеті, хоча це було лише звання: на той час жінкам не надавали повних ступенів у Кембриджі.

Наукова кар'єра

Студентська робота Бішоп під керівництвом Гіксона була її першим великим дослідженням, що стосувалося розмноження Spirostomum ambiguum, великої інфузорії, яку описують як «червоподібну». У 1923 році, працюючи в Манчестерському університеті, Бішоп була призначена почесним науковим співробітником. У 1924 році вона стала викладачем за сумісництвом на кафедрі зоології в Кембриджі, була однією з двох жінок на кафедрі, які іноді були маргіналізовані. Наприклад, їй не дозволялося сидіти за столом зі чоловіками кафедри за чаєм. Там Бішоп продовжила свою роботу зі Spirostomum ambiguum як єдиний протозоолог на факультеті.

У 1926 році вона залишила цю посаду та перейшла у Національний інститут медичних досліджень, де пропрацювала три роки. Під керівництвом Кліфорда Добелла Бішоп вивчала паразитарні амеби, що знаходяться у шлунково-кишковому тракті людини, зосереджуючись на видах, відповідальних за амебну дизентерію, Entamoeba histolytica. Пізніше у своїй кар'єрі вона назвала рід амеб «Dobellina» на честь свого наставника.

Більшу частину своєї кар'єри вона провела в Кембриджському Інституті біології паразитів Молтено, куди повернулася у 1929 році. Її робота там була продовженням досліджень під керівництвом Добелла, вона вивчала поділ ядра у паразитичних джгутикових та амеб різних видів. У цей період вона виділила один тип найпростіших анаеробних організмів з травного тракту Haemopis sanguisuga. Бішоп також відкрила новий вид Pseudotrichomonas keilini, який вона назвала на честь свого колеги , а також на знак подібності паразита до роду Trichomonas. Її дослідження в Манчестері разом з Г.П. Бейноном стосувалися ідентифікації, виділення та вивчення паразита вугорохлопої індички (Histomonas meleagridis); це дослідження було піонером у розробці методики виділення та вирощування паразитів з уражень печінки. Бішоп та Бейнон були першими вченими, які виділили Histomonas, а потім довели її роль у виникненні вугрів. Досвід Бішоп з паразитичними найпростішими знайшов своє відображення в її найвідомішій роботі – комплексному дослідженні малярійного паразита (Plasmodium) та потенційних хімієтерапій для цього захворювання.

Між 1937 і 1938 роками Бішоп досліджувала фактори, що сприяли розмноженню Plasmodium. Ця робота стала основою для створення вакцини проти малярії. Під час Другої світової війни вона досліджувала альтернативні хімієтерапії малярії. Її дослідження допомогли британським військовим, оскільки найпоширеніший протималярійний препарат, хінін, було важко отримати через японську окупацію Голландської Вест-Індії. З 1947 по 1964 рік вона очолювала Науково-дослідний інститут хіміотерапії Інституту, пов'язаний з Радою медичних досліджень.

Бішоп досліджувала стійкість до ліків як у паразитів, так і в організмів-господарів. Це дослідження дозволило їй стати членом Лондонського королівського товариства. Значною роботою Бішоп було дослідження, яке показало, що сам паразит не розвиває стійкості до хініну, але організми-господарі можуть розвивати стійкість до препарату прогуанілу. Її дослідження in vitro було доведено, коли препарати, які вона вивчала, були використані для лікування пацієнтів з такою формою малярії, при якій пароксизмальний напад лихоманки виникає що третій день. Вона також досліджувала препарати памахін та акрихін, а також прогуаніл. Інші дослідження показали, що малярійні паразити можуть розвивати перехресну стійкість до інших протималярійних препаратів. Бішоп працювала в Молтено до 1967 року. Її дослідницькі та експериментальні протоколи пізніше були використані в дослідженнях на гризунах та людях.

Почесті та спадщина Бішоп отримала кілька почесних звань та стипендій протягом своєї кар'єри. У 1932 році вона отримала стипендію Єллоу Гертон-коледжу, яку вона мала до своєї смерті у 1990 році. Бішоп також була стипендіатом Бейта з 1929 по 1932 рік. У 1937 році Рада з медичних досліджень Великої Британії надала їй грант, який започаткував дослідження Plasmodium. У 1945 та 1947 роках вона брала участь в організації Літньої школи для працюючих жінок Гертон-коледжу, закладу, призначеного для забезпечення інтелектуальної самореалізації жінок, чия формальна освіта закінчилася у віці 14 років. У 1959 році вона була обрана членом Лондонського королівського товариства, була членом Комітету з питань малярії Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Британське товариство паразитології було засноване в 1950-х роках, значною мірою завдяки зусиллям Бішоп. Вона отримал лише п'ять фунтів та секретаря для заснування Товариства. Спочатку товариство було підгрупою Інституту біології в Кембриджі, але у 1960 році воно стало незалежним і його очолила Бішоп. Протягом 20 років Бішоп працювала редактором наукового журналу Parasitology. Її багаторічна співпраця з Гертон-коледжем спричинилася до встановлення пам'ятної дошки на її честь, напис на якій, цитований з Вергілія, гласить: «Felix, qui potuit rerum cognoscere causas», що з латини перекладається як «Щасливий той, хто зміг пізнати причини речей». У 1992 році Британське товариство паразитології заснувало грант імені Бішоп та Премію Енн Бішоп, щоб допомогти молодим паразитологам у подорожах для польових робіт з дослідження ендемічних паразитів.

Окремі наукові публікації

Див. також Список жінок-ботаніків

Примітки

Джерела