Туринський кінь () — угорський історичний драматичний фільм 2011 року, знятий режисерами Белою Тарром і Аґнеш Граніцкі, у головних ролях — Янош Держі, Еріка Бок і Міхай Кормош. Сценарій написали Тарр і його частий співавтор Ласло Краснагоркаї. Назва фільму відсилає до побиття коня батогом в італійському місті Турині, яке, за чутками, спричинило психічний зрив філософа Фрідріха Ніцше. Стрічку знято в чорно-білому форматі, лише 30 довгими планами, оператором Тарра Фредом Келеменом,The Turin Horse, Jonathan Romney, Screen Daily, 15 February 2011 і вона зображує монотонне повсякдення власника коня та його доньки.

Фільм був міжнародною копродукцією, очолюваною угорською компанією T. T. Filmműhely. Тарр тоді заявив, що це буде його останній фільм. Після кількох перенесень прем’єра відбулася 2011 року на 61-му Берлінському міжнародному кінофестивалі, де стрічка отримала Великий приз журі. Угорський прокат перенесли після того, як режисер розкритикував тогочасний уряд Віктора Орбана в інтерв’ю.

Туринський кінь здобув загальне схвалення кінокритиків.

Сюжет Фільм починається з, імовірно, апокрифічної історії про психічний зрив німецького філософа Фрідріха Ніцше 3 січня 1889 року, коли він мешкав у будинку № 6 на вулиці Віа Карло Альберто в Турині, Італія. Там візник не міг зрушити з місця «впертого» коня. Кінь відмовлявся йти, і тоді візник, розлютившись, почав бити його батогом. Ніцше був глибоко вражений, обхопив шию коня руками й заплакав. Сусід відвів його додому, де Ніцше дві доби лежав нерухомо й мовчки на отоманці, доки не промовив слова «Mutter, ich bin dumm» (Мамо, я дурний). Він прожив ще десять років — лагідний і недоумкуватий — під опікою матері та сестер.

Далі фільм переноситься в сільську місцевість, імовірно на Великій Угорській рівнині XIX століття, де візник живе з донькою та конем. Стрічка показує шість днів їхнього життя. За вікном шаленіють вітрові бурі. Вони ведуть виснажливе й одноманітне існування та часто по черзі сидять біля вікна наодинці. Починаючи з другого дня, кінь стає дедалі непокірнішим — відмовляється виходити з подвір’я або їсти й пити. Увечері сусід Бернгард приходить купити трохи палінки; він стверджує, що сусіднє місто повністю знищене, і звинувачує в апокаліптичному стані речей і Бога, і людей.

Третього дня приїздить гурт циганів на кінному возі й без дозволу набирає води з криниці сім’ї. Спершу донька, а потім батько виходять, щоб прогнати їх. Перед від’їздом кілька молодиків попереджають, що повернуться по воду, а старий дарує доньці книгу, яку вона читає того ж вечора. Прокинувшись наступного ранку, четвертого дня, вони виявляють, що криниця повністю пересохла. Батько вирішує, що їм треба покинути ферму; вони пакують речі й вирушають із ручним візком. Оскільки кінь відмовляється працювати, візок штовхає донька, а кінь іде поруч на поводу. Невдовзі після початку дороги вони повертаються назад і знову розпаковуються.

П’ятого дня вони бачать, що кінь хворий (можливо, помирає) і непридатний до роботи. Батько знімає вуздечку й лишає коня в стайні. Того дня батько з донькою залишаються в хаті, а вітер продовжує вити надворі. Увечері сонячне світло раптово зникає, і будинок занурюється в темряву. Донька запалює ліхтарі по хаті, щоб освітити простір. Згодом ліхтарі теж раптово гаснуть, і вони лишаються в цілковитій темряві. Шостого дня немає ні завивання вітру, ні сонячного світла. Тепер, харчуючись сирою картоплею, донька відмовляється їсти й говорити, ніби приймаючи свою долю. Батько, здається, чинить так само: він не доїдає картоплину й сидить із донькою в мовчанні.

Акторський склад

Янош Держі — Ольсдорфер (батько) Еріка Бок — донька Ольсдорфера Міхай Кормош — Бернгард (сусід) Міхай Радаї — оповідач

Теми Режисер Бела Тарр каже, що фільм — про «тягар людського існування». У центрі не смертність, а щоденне життя: «Ми просто хотіли побачити, наскільки важко й жахливо, коли щодня треба йти до криниці й приносити воду — влітку, взимку... Постійно. Щоденне повторення однієї й тієї самої рутини дає змогу показати, що з їхнім світом щось не так. Це дуже просто й чисто». Тарр також називав Туринського коня останнім кроком розвитку впродовж своєї кар’єри: «У своєму першому фільмі я виходив із соціальної чутливості й просто хотів змінити світ. Потім я мусив зрозуміти, що проблеми складніші. Тепер я можу лише сказати: усе дуже тяжко, і я не знаю, що буде далі, але бачу щось дуже близьке — кінець».

За словами Тарра, книга, яку отримує донька, — це «анти-Біблія». Текст був оригінальним твором сценариста фільму Ласло Краснахоркаї й містить відсилання до Ніцше. Тарр описував відвідувача у фільмі як «щось на кшталт ніцшеанської тіні». Як пояснював Тарр, цей чоловік відрізняється від Ніцше тим, що не стверджує, ніби Бог помер, натомість покладає провину і на людей, і на Бога: «Ключовий момент у тому, що людство — усі ми, включно зі мною — відповідальні за руйнування світу. Але є й сила, вища за людину, — вітер, що дме протягом усього фільму, — яка також руйнує світ. Тож і людство, і вища сила руйнують світ».

Виробництво

Передумови Ідея фільму виникла в середині 1980-х, коли Тарр почув, як Краснагоркаї переказує історію про зрив Ніцше й завершує її питанням: що сталося з конем. Тарр і Краснагоркаї написали короткий синопсис такої історії у 1990 році, але відклали його, віддавши перевагу зйомкам Сатанинського танго. Зрештою Краснагоркаї написав Туринського коня прозовим текстом після виробництва попереднього спільного фільму дуету — проблемної Людини з Лондона. Туринський кінь ніколи не мав традиційного сценарію: саме проза Краснагоркаї була тим, чим користувалися кінематографісти для пошуку фінансових партнерів.

Туринського коня виробляла угорська компанія Тарра T. T. Filmműhely у співпраці зі швейцарською Vega Film Production, німецькою Zero Fiction Film і французькою MPM Film. Також була американська участь через міннеаполісську компанію Werc Werk Works. Проєкт отримав 240 000 євро від Eurimages та 100 000 євро від Medienboard Berlin-Brandenburg.

Зйомки Зйомки відбувалися в долині в Угорщині. Будинок, криницю та стайню звели спеціально для фільму; це були не штучні декорації, а повноцінні кам’яно-дерев’яні споруди. Заплановані 35 знімальних днів мали припасти на листопад і грудень 2008 року. Однак через несприятливі погодні умови основні зйомки не завершилися до 2010 року.

Випуск Тарр оголосив на прем’єрі Людини з Лондона, що йде з кінематографа і що його наступний проєкт буде останнім. Спершу планувалося завершити Туринського коня у квітні 2009 року й показати на Каннському кінофестивалі 2009. Після кількох затримок фільм зрештою оголосили конкурсною стрічкою 61-го Берлінського міжнародного кінофестивалю, де прем’єра відбулася 15 лютого 2011 року.

В Угорщині Туринського коня спочатку планували випустити 10 березня 2011 року через дистриб’ютора Mokep. Однак в інтерв’ю німецькій газеті Der Tagesspiegel 20 лютого Тарр звинуватив угорський уряд у перешкоджанні митцям та інтелектуалам — у тому, що він назвав «культурною війною», яку веде кабінет Віктора Орбана. Як наслідок цих заяв Mokep скасував випуск фільму. Зрештою прем’єра в Угорщині відбулася 31 березня 2011 року. Фільм вийшов у п’яти копіях завдяки співпраці Cirko Film і Másképp Alapítvány.

Домашні медіа Фільм вийшов на DVD і Blu-ray через The Cinema Guild 17 липня 2012 року.

Сприйняття

Відгуки критиків Туринський кінь отримав визнання критиків. На Metacritic фільм має середню оцінку 80/100 на основі 15 рецензій. На агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes стрічка має рейтинг 89% на основі 63 оглядів із середньою оцінкою 8.10/10. У підсумку критиків зазначено: «Безкомпромісно смілива й моторошно красива, похмура притча Бели Тарра розповідає просту історію з переконливою ваговитістю».

Марк Дженкінс із NPR описав фільм як «... абсолютне видіння, майстерне й всеосяжне так, як не здатні менш особисті, більш традиційні стрічки». А. О. Скотт із The New York Times щедро похвалив фільм, підсумувавши: «Труднощі життя можуть перемолоти вас. Трудність мистецтва може мати протилежний ефект, і Туринський кінь — приклад — надзвичайно рідкісний у сучасному кіно — того, як твір, що здається збудованим на запереченні насолоди, завдяки формальній дисципліні, пристрасній цілісності та лякаючій серйозності може дати досвід піднесення. Фільм надто прекрасний, щоб назвати його випробуванням, але він досить інтенсивний і невблаганний, тож коли він закінчується, ви можете відчути разом із трепетом і певну полегкість. Це може звучати як причина триматися осторонь, але насправді все навпаки».

Рей Беннетт із The Hollywood Reporter писав із Берлінале: «Фанати похмурих і повільних фільмів Тарра знатимуть, на що йдуть, і без сумніву вважатимуть час витраченим недарма. Інші можуть швидко втомитися від розміреного темпу, з яким герої одягаються в лахміття, їдять варену картоплю руками, носять воду, миють миски, рубають дрова й годують коня». Беннетт відзначив операторську роботу, але додав: «Це, однак, не компенсує майже повної відсутності інформації про двох персонажів, тож легко стати байдужим до їхньої долі — якою б вона не була». Пітер Дебрюдж із Variety також зауважив, що оповідь дає «мало за що вхопитися», але писав: «Як і життєзмінно глибокий Жінки в пісках Хіросі Тесіґахари ... через призму Брессона, історія Тарра, здається, показує сенс життя в мікрокосмі, хоча її наміри значно більш непрямі. ... Оскільки сама передумова стосується багатьох історій, які не розповідаються (Ніцше, наприклад, ніде не з’являється), неможливо втримати думку від блукань до всіх інших наративів, що розгортаються за межами скупого горизонту фільму».

Нагороди Фільм здобув «Срібного ведмедя» Великий приз журі та приз ФІПРЕССІ у конкурсній програмі Берлінського кінофестивалю. Його обрали угорською заявкою на «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою на 84-й церемонії, але фільм не потрапив до фінального шортлиста. Tiny Mix Tapes назвав його найкращим фільмом 2012 року.

У опитуванні BBC 2016 року про найкращі фільми після 2000-го Туринський кінь посів шістдесят третє місце.

Примітки

Посилання

The Thinking Image: Fred Kelemen on Béla Tarr and The Turin Horse, інтерв’ю Роберта Келера для Cinema Scope