Бізо́н європе́йський, або зубр (Bos bonasus) — європейський вид роду биків (Bos) родини бикових (Bovidae).
Походження слова «зубр» Українське «зубр» та давньоруське «ЗУБРЪ» походять від праслов'янського *zǫbrъ (того ж походження, за найпоширенішою версією, й слово «ізюбр»). Подібно звучать назви тварини у білоруській (зубр, зубар), сербській (зубар/zubar), словенській (zober), словацькій (zubor), чеській та верхньолужицькій мовах (zubr). Польське żubr, ймовірне, запозичення зі східнослов'янських мов: у разі питомо польського походження було б *żąbr. Праслов'янське *zǫbrъ порівнюється з литовським stum̃bras, латиськими stumrs, sumbrs, sũbrs, прусським wissambris, але походження його досі неясне. За одною з думок, споріднене прусське слово wissambris вважається архаїчнішим і зіставляється з давньоверхньонімецьким wisunt та давньоісландським visundr («зубр»), а початкове «st-» литовського та латиських слів пояснюється впливом лит. stémbia («він упирається») або stùmti («пхати», «штовхати», як і латис. stumt). У цьому разі припускається балтійське походження слов'янського слова. Друга версія порівнює *zǫbrъ з давньоіндійським jambālas («болото», «твань»), тлумачачи назву як «болотна тварина». Згідно з третьою версією, *zǫbrъ утворене від праслов'янського *zǫbъ («зуб», первісно — «гострий предмет»), що пов'язане з гострими рогами зубра.
Родинні стосунки Близький до бізона американського, з яким входить до одного роду. Обидва види можуть без обмежень схрещуватися, з цієї причини їх іноді розглядають як один вид.
Опис
Зубр це великий і могутній бик. Його біловезький підвид вважається найбільшим серед усього роду Bison. Маса сучасних дорослих самців біловезького підвиду досягає 850 кілограмів, кавказького 700. Довжина тулуба 3 метри чи навіть більше, висота в плечах від 1,6 до 2 метрів. Дані про звичний для них ріст у 2 метри і масу до 1 тонни, що зустрічаються в енциклопедіях та довідниках, ґрунтуються на обмірах тварин у XIX — першій половині-середині XX століття. Сучасні зубри дещо здрібнішали й поступаються за розмірами як своїм предкам (і їхнім опудалам) так і сучасним американським бізонам атабаським (підвид американських бізонів).
Передня частина тіла в зубра краще розвинена — вона значно масивніша, вища та ширша від задньої, загривок та перед спини видається горбом. Живіт підібраний і не провисає. Голова тварини масивна, вкорочена, з широким, опуклим лобом, нахилена донизу. Роги в зубра невеликі та чорні, округлі, опуклі направлені вигином назовні (в сторони), а кінчиками догори. Вуха короткі й широкі густо зарослі шерстю. Очі маленькі й широко розставлені. Шия могутня, товста, без притаманного для багатьох биків відвислого підгрудку. Ноги в зубра дужі, товсті, водночас передні значно коротші задніх. Копита великі, опуклі, є також маленькі бокові копитця, які не досягають землі (рудименти). Хвіст у зубрів досить короткий з густою волосяною китицею на кінчику.
Крім рогів та копит, зубр вкритий густою шерстю і лише середина верхньої губи та передній край ніздрів голі. Спереду тулуба та на грудях шерсть довга і схожа на гриву, а на горлі та підборідді на бороду. Голова та лоб вкриті кучерявою шерстю. Ззаду шерсть коротка, що особливо впадає у вічі порівняно з довгою шерстю спереду, тож часом складається помилкове враження ніби задня частина в зубра гола, але це не так — уся шкіра в зубра вкрита шерстю.
Корови менші за биків на зріст, мають тонші та гладкіші роги. Шерсть на голові та шиї, а також борода менші ніж у самців. Зубренята відрізняються від домашніх телят великими головами, високим горбатим загривком та бородою, яка звішується з нижньої частини мордочки. Шерсть в молодих зубрів коротша, ніж у дорослих.
Літнє забарвлення зубра каштаново-буре. Голова помітно темніша за тулуб. Борода чорна, грива світло-каштанова. Зимове забарвлення темніше, окрім того, зимова шерсть довша, густіша та кучерявіша від літньої. Хвіст взимку також волохатіший.
Весняне линяння відбувається у середині травня — червні, водночас до червня стара шерсть вилазить настільки, що зубри здалеку здаються голими. У вересні шерсть коротка, але підшерсток такий густий, що крізь нього не видно шкіру. До зими шерсть видовжується, особливо в передній частині тіла й на головах у самців. Шерсть на холці зубрів стирчить догори, тому тварини здаються набагато вищими.
Наявність зубрів у певній місцевості можна побачити за їхніми слідами та послідом, а також за об'їденою папороттю — у східноєвропейських лісах і на Кавказі нині немає інших тварин, які б їли папороть. Послід зубрів дуже схожий на коров'ячий.
Поширення
Попередником сучасного зубра був степовий первісний зубр, якого археологи часто помилково називають бізоном. Справжні, або європейські, зубри з'являються в європейському викопному літописі лише в останні 11,7 тисяч років, в голоцені, коли степові зубри разом з рештою плейстоценової фауни зникають. Зубр був поширений у давнину в лісах Європи, в Україні зник в XVI—XVII ст. За «Червоною книгою України» (2009) , «Історичний ареал виду від Піренеїв до Зах. Сибіру, Англія і пд. Скандинавія».
В часи Русі зубр був звичайним у лісах. Проте у давньоруських джерелах цей звір не згадується. На противагу цьому, як пише М. В. Шарлемань, слово тур, переважно як додаток до імені князя 5 разів загадується у «Слові о полку Ігоревім» — пам'ятці давньоруської літератури ХІІ ст. М. Шарлемань припустив, що під цією назвою значилися як власне тур так і зубр. На доказ цього Шарлемань подає випадок, коли візантійський нащадок трону Андронік Комнен приїхав 1154 року (за іншими відомостями в 1165 р.) до князя Ярослава Осмомисла, цей князь разом з великим київським князем та іншими князями влаштували для свого гостя полювання на «турів». Водночас, візантійський історик з цього приводу написав, що Андронік під час свого перебування на Русі, вбивав «зумпров» — звірів численних у згаданій країні і розміром більших ніж ведмідь чи леопард. Проте як показав Karol Kollinger в описі перебування Андроніка в Руському літописі про "турів" не згадуєтьсяKollinger K. Mykoła Szarlemań i polowania Andronika I – rewizja. Przyczynek do historii ukraińskiej zoologii; W: "Kwartalnik Historii Nauki i Techniki", 70, 1, pp. 98-101.
М. В. Шарлемань вважав, що справжні тури на Русі зникли рано. На підставі вищенаведеної помилки Шарлемань вважав, що назва була перенесена на зубрів. Зубри ж на Русі водилися ще у XVI ст. Мандрівник Г. Шедель в власній праці «Про Сарматію, регіон Європи», у XV ст. пише:«Це правда, що в тих місцях, які частково лежать на півночі, водяться зубри. Вони гладкі, неприборкані та надзвичайно люті. Зубри ненавидять людській рід, бо багато хто з них (людей) харчується ними. Шкура у них лимонного кольору. Спереду вони мають розлогі та показні роги, які допомагають їм у бійках та повсякденному житті».Г. Боплан в «Описі України» згадує так званих степових буйволів, які водилися ближче до кордону з Московією. Зважаючи на те, що тур на той час на території України вже зник, мова, напевне, йде про зубра. Про «турів» згадує і Д. І. Яворницький описуючи природні скарби Запоріжжя. В цьому випадку мова також напевне йде по зубрів.
Перші спроби охорони зубра були викликані винятково його мисливською цінністю і мають давні правові звичаї. Ще в ХІІІ ст. князь Володимир Волинський взяв під охорону Біловезьку пущу для охорони зубрів. Польський король Сигізмунд І лише повторив цей наказ 1538 року. Зубрів брав під охорону також Литовський статут 1529 року. В ньому був наявний 9 розділ, що називався «Про лови, пущі, про бортні дерева, про озера, про боброві гони, про хмільники, про соколині гнізда». Цим статутом за вбивство зубра винний мав сплатити дванадцять рублів грошей. Окрім того в деяких випадках, за вбивство звіра в пущі, винного очікувала смертна кара. Охоронявся зубр також, і зведенням законів Саксонського зерцала, що діяв на частині земель України в XVII—XVIII ст. згідно з яким, за вбивство зубра накладався штраф 12 рублівБорейко В. Е. История охраны природы Украины. Х век-1980. Издание второе, дополненое. Серия: История охраны природы. Вып. 24, 2001. — 544 с..
Викопні знахідки цього звіра досить рідкісні. Проте це, імовірно, пов'язано більше з малим обсягом досліджень ніж рідкісністю виду. Зокрема, кістки зубра відомі з розкопок у Меджибізькій фортеці.
Зубр завдяки розмірам був дуже зручним та вигідним предметом полювання, тож наприкінці XIX — на початку ХХ століття вціліло лише дві природні популяції — у Біловезькій пущі та на Північному Кавказі у верхів'ях річок Лаби та Білої. В Біловезькій пущі наприкінці XIX століття жило до 1700 голів — тварин охороняли і час від часу, влаштовували царські полювання. Саме з мисливською метою зубрів привезли також до Криму та до Гатчини. Часте полювання зменшило біловезьку популяцію до 737 особин станом на 1914 рік. Перша світова війна та пов'язане з нею браконьєрство призвели до катастрофічного скорочення поголів'я. 1917 року, у Пущі залишилося 168 зубрів, а в 1918 лише 76. Частину тварин було вивезено до Німеччини. В лютому 1919 року був вбитий останній вільний біловезький зубр. Приблизно тоді ж загинули невеликі популяції в Криму та Гатчині. Внаслідок громадянської війни припинилася охорона зубрів і на Кавказі. Браконьєри винищили основну популяцію до 1924 року, а 1926 року бачили останніх особин. Кавказький підвид зубра було знищено.Така велика та гарна тварина як зубр привертала до себе увагу, тож з'явився задум відродити цих тварин. У 1923 році виникло Міжнародне товариство з охорони зубра. Було здійснено облік усіх зубрів, що залишалися у зоопарках світу — було віднайдено 53 особини. До 1938 року чисельність зубрів збільшилася до 97 — 43 биків та 54 корів, до того ж лише один зубр, був народжений на волі 1913 року у Біловезькій Пущі. Зубр став одним з перших видів, який зберігся у зоопарках після винищення в природі. Великого удару зубрам завдала Друга світова війна, коли загинуло біля половини всього стада і лише по її закінченні, кількість зубрів почала поступово зростати. Спершу зубрів випустили на волю у Біловезькій Пущі, як в польській, так і в білоруській (тоді ще радянській) її частині. Пізніше в міру збільшення поголів'я, зубрів випустили і в інших місцевостях. Загалом можна сказати, що біловезький підвид зубра було врятовано.
По-іншому склалася доля кавказького підвиду. Чистокровних кавказьких зубрів після винищення природної популяції не збереглося. Щоправда, в деяких зоопарках були тварини з домішкою крові кавказького зубра — гібриди з біловезькими зубрами чи американськими бізонами. 1940 року, розпочалася робота з відновлення кавказького зубра методом племінної роботи та селекції завдяки поглинальному схрещуванню. Тварини загинули під час Другої світової війни, тож первісний підвид кавказького зубра було втрачено. Однак у другій половині XX століття було вирішено відновити кавказьку популяцію — було створене стадо з зубрів та зубробізонів, яких випустили в деякі заповідники на Північному Кавказі. З часом, прямо-таки за кілька поколінь, ці тварини, в яких майже не було крові кавказьких зубрів, почали дуже нагадувати підвид, який тут колись жив. Вони помітно змінилися морфологічно, а ще більше змінилася їхня поведінка. Отож, хоч за походження, популяція сучасних кавказьких зубрів не є спадкоємицею історичної, але морфологічно та поведінково схожа на неї.
В Україні на початок 1990-х років утримувалися 10 популяцій у Волинській, Київській, Чернігівській, Сумській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Вінницькій областях. Хоча вид має статус «Зниклий у природі», за тим же виданням виходить, що «Зараз зубр зберігся скрізь, крім Чернігівської області».