Кула́н (Equus hemionus), або азі́йський ди́кий віслю́к () — вид тварин родини коневих (Equidae). Зовні дуже нагадує африканського віслюка (Equus asinus), але має немало спільних ознак з конем (Equus caballus), через що кулана нерідко називають напіввіслюком. Ніколи не піддавався прирученню, на відміну від віслюка.
Опис Він поєднує в собі ознаки осла і коня. Голова відносно велика, вуха довші, ніж у коня, але коротше, ніж у осла, а хвіст короткий, як у ослів і зебр. Забарвлення шерсті піщано-жовта, черево біле. Уздовж спини від холки до хвоста йде вузька чорно-бура смуга. Назва такого забарвлення по-казахськи звучить «кула», звідси і назва тварини — кулан.
Кулан дуже витривала тварина, пристосуватися жити в суворих умовах пустелі. Влітку поїдає злаки, осоку, полин, чагарники солянки, астрогала та інші рослини (близько 110 видів). Взимку кулан видобуває корм з-під снігу. Коли сніговий покрив досягає 40 см і більше, трав'яниста, на корені засохла рослинність стає недоступною.
Класифікація
Промислове значення Довгий час кулан був важливою промисловою твариною. Високо цінувалася його шкура, з якої виготовляли цінний сап'ян — шагрень. М'ясо і жир використовували в їжу. У народній медицині вважалося, що печінка і жир куланів виліковують багато захворювань.
У промислових і спортивних цілях полювали на куланів в Монголії, Індії, Афганістані, Сирії, Ірані, в середньоазійських районах Російської імперії. Підстерігали і вбивали цих тварин на водопоях. З багатьох місць кулани були витіснені людиною. В деяких місцях вони були винищені повністю або стали дуже рідкісними. У Забайкаллі їх ще зустрічали в 1930 р.
З території України кулан зник близько 17 століття.
Охорона У центрі Бадхиз (Туркменія) в 1941 р. був створений спеціальний заповідник куланів.
Вжиті заходи охорони зникаючого виду забезпечили відновлення чисельності кулана. З 1956 р. його поголів'я стало збільшуватися: в 1957 р. в Бадхизі воно налічувало вже 592 особи, в 1959 р. — до 800, а до 1980 г, — 2000 голів.
Важливим етапом у збереженні виду стало переселення у 1950 році невеликого стада куланів із Туркменістану до державного заповідника «Асканія-Нова», що забезпечило формування стабільної популяції в Україні.
З 1953 р. 8 куланів були переправлені в заповідник Барса-Кельмес на острові в Аральському морі і випущені там. Через 3-4 роки табун куланів помітно зріс, а до 1980 р. в ньому було близько 200 голів. Однак в 1981 р. через всихання Аральського моря і підвищення солоності води умови проживання цих тварин погіршилися і поголів'я їх стало скорочуватися. Тоді кулани були вивезені з острова і заповідник втратив своє колишнє значення.
Загальна чисельність куланів у світі становить близько 20 000 голів. Цей вид занесено до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи, а також у Червоні книги РФ і Казахстану.
Ревайлдинг куланів в Україні У 2020 році в рамках програми ревайлдингу до Тарутинського степу (Одеська область) було переселено 20 куланів із біосферного заповідника «Асканія-Нова». Після 30-денного карантину тварин розмістили у акліматизаційному вольєрі площею 31 га, а згодом випустили у природу. Реінтродукція мала на меті відновлення природного випасання, підвищення біорізноманіття та зменшення ризику степових пожеж, а також розглядалася як чинник розвитку екотуризму в регіоні.
У 2021 році до Тарутинського степу прибула друга партія з 20 куланів, які після акліматизації також були випущені у вільне середовище.
Протягом перших двох років частина тварин загинула внаслідок паразитарних захворювань. Серед інших загроз фахівці також відзначають активне застосування агрохімікатів, які під час оброблення сільськогосподарських угідь можуть потрапляти на степові ділянки та у водойми.
У травні 2022 року в Тарутинському степу народилося дитинча кулана — перший відомий випадок народження цього виду на території регіону за кілька сотень років.
У 2025 році в дикій природі Тарутинського степу зафіксовано народження п’яти куланенят, що свідчить про закріплення та самовідтворення популяції виду в регіоні.
Посилання
Encyclopædia Britannica definition of «Ass» Biodiversity Heritage Library bibliography for Equus hemionus