Алесса́ндро Акіллі́ні (, ; 20 або 29 жовтня 1463 (можливо 1461) – 2 серпня 1512) – італійський філософ та лікар. Він відомий своїми анатомічними дослідженнями, публікація яких стала можливою завдяки едикту XIII століття (імовірно виданому імператором Фрідріхом II), що дозволяв розтин людських трупів і раніше сприяв діяльності анатома Мондіно де Луччі (близько 1270-1326) у Болоньї.Dizionario biografico universale, Volume 1, by Francesco Predari, Tipografia Guigoni, Milan (1865); page 24.

Біографія

Акілліні народився в Болоньї і прожив там більшу частину свого життя. Він був сином Клаудіо Акілліні, представника давнього болонського роду. Він здобув славу як лектор з медицини та філософії в університетах Болоньї та Падуї, де його називали «другим Арістотелем».

Він мав дуже щиру і просту вдачу. Акілліні настільки не вмів лестити чи лукавити, що його найдотепніші та найбільш зухвалі студенти часто обирали його об'єктом глузувань, хоча й шанували як вчителя. Він також мав досить жвавий темперамент. За описом колеги, він був красивим, високим, але пропорційно складеним, життєрадісним, щасливим, часто усміхненим і привітним. Див. стор. 24-25. Акілліні ніколи не був одружений. Він мав чудову репутацію серед колег і користувався великою повагою. І хоча Акілліні був дуже начитаним і грізним у дебатах, казали, що його манера читання лекцій була дещо скутою та суворою. Його смерть стала великою втратою для багатьох людей. Його філософські праці були надруковані одним томом у форматі фоліо у Венеції 1508 року і перевидані зі значними доповненнями у 1545, 1551 та 1568 роках.

Він помер у Болоньї 2 серпня 1512 року і був похований наступного дня в церкві Сан-Мартіно. Серед його визначних відкриттів найвідомішим є те, що він став першим анатомом, який описав дві слухові кісточки середнього вуха – молоточок та коваделко. У 1503 році він показав, що заплесно (середня частина стопи) складається з семи кісток; також він заново відкрив склепіння мозку та лійку головного мозку. Крім того, він описав протоки піднижньощелепних слинних залоз.

Його братом був літератор Джованні Філотео Акілліні, а внучатий племінник, Клавдіо Акілліні (1572-1640), став відомим юристом.

У 1506 році він був змушений покинути Болонью через вигнання впливової родини Бентівольо, прихильником якої він був. Після цього він переїхав до Падуї, де отримав посаду викладача філософії.

Кар'єра Алессандро Акілліні розпочав викладацьку діяльність у віці 21 року. З 1484 по 1512 рік (за винятком періоду 1506-1508 років) він був професором медицини та філософії в Болонському університеті. Протягом дворічної перерви у 1506–1508 роках Акілліні обіймав посаду професора в Падуанському університеті. Загалом Акілліні викладав у Болоньї двадцять вісім років – довше, ніж будь-хто інший в історії цього університету на кафедрах медицини чи філософії. Див. стор. 91-92.

У Падуанському університеті діяв статут, згідно з яким, якщо професор не проводив лекцію у призначений день або не збирав певну кількість студентів, це фіксувалося в документах, а згодом за кожен такий випадок відраховувалася певна сума із заробітної плати. Протягом грудня-березня 1506-1507 років Акілліні не виконав вимоги щодо читання лекцій, через що був оштрафований на 351 болонську ліру. Див. стор. 94. У серпні та вересні 1507 року Акілліні також отримав два листи з суворими попередженнями від Болонської комуни, в яких зазначалося, що його відсутність є несанкціонованою, і якщо вона триватиме й надалі, він підлягатиме суворому покаранню (500 золотих дукатів за перше порушення). Див. стор. 92.

Акілліні був членом численних докторських комісій, де брав участь в іспитах та затвердженні кандидатів. Збереглися записи про його участь щонайменше у дев'яноста таких засіданнях. Ці процедури включали докторські іспити або обрання нових членів до Колегії докторів.

Крім того, Акілліні був добре обізнаний у теології. Його ранні наміри свідчать про зацікавленість у прийнятті священства. Схоже, він розпочав навчання в семінарії ще до 1476 року — року, коли він прийняв тонзуру в кафедральному соборі Болоньї. І хоча згодом він зосередився на академічній діяльності, він залишався активним теологом протягом усього життя і брав участь у двох генеральних конгресах ордену францисканців: одному в Болоньї у 1494 році та іншому в Римі між 1505 та 1506 роками.

Під час свого перебування в Болоньї Акілліні відіграв ключову роль у пробудженні інтересу до вчення Вільяма Оккама. Хоча ступінь його прихильності до оккамізму важко визначити точно, вважається, що він та його сучасники в університеті спровокували короткочасне відродження оккамізму, що відобразилося у пізніших працях його учнів.

Публікації У роботі «Анатомічні нотатки великого Олександра Акілліні з Болоньї» представлено детальний опис людського тіла. Акілліні порівнює результати власних розтинів із працями попередників, зокрема Галена та Авіценни, відзначаючи подібні та відмінні риси. Акілліні стверджує, що при дослідженні тіла слід виділяти сім ознак, замість шести, описаних у книзі Галена «Про секти». Цими сімома ознаками є: розмір, кількість, розташування, форма, субстанція (тонка чи товста), структура (м'ясиста чи кісткова) та колір (комплекція). У цій праці Акілліні також дає вказівки щодо проведення певних розтинів та процедур, таких як кастрація, видалення каменів та розтин грудної клітки для подальшого вивчення серця та легень.

Акілліні здобув визнання як анатом і завдяки таким працям, як «De humani corporis anatomia» (Венеція, 1516–1524) та «Annotationes anatomicae» (Болонья, 1520). Праця «Annotationes Anatomicae» була вперше опублікована його братом, Джованні Філотео, 24 вересня 1520 року. Видання мало невеликий формат (вісімнадцять фоліантів) і містило два вірші на шість та два рядки.

Примітки