Кіхати Окамото (, справжнє ім'я — Кіхатіро Окамото, , Йонаґо, Тотторі, Японія — , Кавасакі, Японія) — японський режисер, який працював переважно в жанровому кіно. Лавреат міжнародних і національних кінофестивалів.

Біографія Коли Окамото було п'ять років, дід уперше повів його у кіно. Німі фільми супроводжувалися коментарями бенсі. На початок сеансу Окамото з дідом запізнилися, вони увійшли до зали, коли в ньому вже стояла темрява. На екрані рубилися персонажі, а бенсі вигукнув: «Помри!». Переляканий хлопчик закричав.

У своїх інтерв'ю Окамото говорив, що довгий час у юності не дивився фільмів. Тоді вважалося, що це погано впливає на молоде покоління.

У 17 років переїхав до Токіо і вступив до Університету Мейдзі. На той час він любив американські бойовики та французькі комедії. 1943 року у 19 років закінчив спеціальний факультет комерції цього університету (технікум, подібний тип навчальної програми проіснував до 1943 року).

Початок роботи у кіно В одному зі своїх інтерв'ю Окамото розповідав, що після закінчення навчання деякий час пропрацював на студії Toho як помічник режисера Мікіо Нарусе, мріяв зняти самостійно фільм і стверджував, що був готовий після цього навіть до смерті. У той час він подивився дуже багато фільмів, сподіваючись виробити свій оригінальний стиль. Студія скоротила кількість проєктів, над якими працювала, через проблеми з фінансуванням у роки війни, у зв'язку з цим Окамото направили на роботу на завод, який виробляв винищувачі, де працював до 1945 року. Тільки тоді його призвали до армії. В армії він перебував лише вісім місяців, після чого повернувся до роботи на студію Toho.Деякі кінокритики стверджували, що Окамото виявився єдиною людиною, яка пережила бомбардування його військового училища американськими бомбардувальниками Boeing B-29 Superfortress. Сам режисер говорив в інтерв'ю американському журналісту: «Можна сказати, це диво, що я пережив війну, оскільки статистичні дані показують, що найбільша кількість людей, убитих на ній, були ті, хто народився, як і я, 1924 року»

До 1947 року працював асистентом режисера на студії Тохо з режисерами Ісіро Хонда, Мікіо Нарусе, Масахіро Макіно, (у фільмі «Сліди на снігу», за сценарієм Акіри Куросави). Ці обов'язки виконував протягом десяти років (а за іншими даними 15 років), після чого отримав можливість знімати власні фільми.

Початок самостійної роботи Як режисера 1958 року зняв свої перші фільми — романтичні комедії за участю «Все про шлюб» та «Юні особи».

Найкращі його роботи раннього періоду творчості — фільми про якудзу. У двох таких фільмах у нього знявся Міфуне Тосіро — у «Великому босі» й «Останній перестрілці». Показовий для цього жанру творчості режисера фільм «Бенкет у пекло». Головний герой — сутенер, який вміло наслідує співи птахів і любить каву з пампушками. Він знаходить фотоплівку, а проявивши її, виявляє, що на фотографіях знято його колишнього товариша по службі. Незабаром він дізнається, що той загинув у залізничній катастрофі. На одній із фотографій загиблий читає статтю в газеті про залізничну катастрофу, в якій він загинув. Герой знаходить його і починає шантажувати….

Першим фільмом Окамото на військову тему стала картина «Гарнізон відчайдух», що нагадала кінокритикам вестерни Джона Форда, який дійсно був улюбленим режисером Окамото (режисер неодноразово освідчувався в любові до американської культури, зокрема стверджував, що ідея фільму «Дзатоіті проти Йодзімбо» підказана йому однією з розповідей Дешилла Гемметта). Популярність фільму призвела до сіквела. Комерційний успіх змусив режисера зняти цілу серію таких фільмів. Сам він стверджував, що подібні картини допомогли йому позбутися «відлуння війни», що зберігалося в його серці. Один із таких фільмів — «Загін вільних головорізів іде на Захід». Японський загін № 463 розгромлений китайцями. Зник його бойовий прапор. Японські солдати й офіцер іншого загону, що проштрафилися, спрямовані командуванням на його розшуки. На зустріч йому трапляються солдати японської армії, які з різних причин перейшли на бік китайців. Часто вони виявляються чеснішими за тих, хто залишився вірним імператору… Кінокритик сприймав фільми Окамото як сатиру на японську імператорську армію.

Режисер продовжував залишатися в тіні Акіри Куросави і після виходу своїх перших дзідайгекі. У цей час Японія перебувала в умовах економічної кризи, великі студії згортали виробництво, тому фільми випустили незалежні дистриб'ютори. «Людину-кулю», «Бойовий клич» та «Вечір чарльстона» — Art Guild Theater; «Перевал великого Будди» — Takarazuka Eiga; «Самурай-вбивця», «Червоний лев» і «Гарнізон смертників» — продюсерська компанія Тосіро Міфуне. Один із найкращих подібних фільмів режисера — «Самурай-вбивця» (1965). Фільм знятий по повісті «Японія самураїв» на основі реальної історичної події, відомої як «інцидент біля воріт Сакурада». У березні 1860 року змовники вбили Ії Наосуке, головного радника сьоґуна Токугава. Фільм починається з того, що змовники підстерігають Ії біля воріт Сакурада, але радник сьоґуна не з'являється всупереч їхнім очікуванням….

Спроби вийти за межі жанрового кіно В останні 20 років свого життя Окамото зняв лише чотири фільми. Найцікавіший фільм серед них — «Диксиленд для дайме», спроба поєднати естетику джазу та самурайське кіно. Три негри-раби отримали свободу після війни між Північчю і Півднем США і вирішили вирушити додому в Африку, їхній корабель зазнав аварії біля берегів Японії, а вцілілим довелося пристосовуватися до реалій епохи Мейдзі.

У віці 68 років Окамото вперше отримав дві нагороди від японської Кіноакадемії — за askmv «Грандіозне викрадення: діти веселки» 1991 року, один із небагатьох фільмів режисера, де він зробив обережну спробу вийти за межі жанрового кіно. Фільм знятий за романом «Грандіозне викрадення» письменника Сіна Тендо. Група злочинців викрадає багату стару. Події починають розвиватися непередбачувано. Стара сама вибирає місце, де її краще сховати, вигадує нову назву банди — «Діти веселки», призначає розмір викупу за своє визволення — 10 мільярдів єн.

За межами Японії Окамото був невідомий до кінця 1990-х років.

На початку XXI століття режисер зазнавав серйозних труднощів зі здоров'ям. Після інсульту також страждав на проблеми з легенями. Помер від раку стравоходу через два дні після того, як йому виповнився 81 рік, 19 лютого 2005 року.

За рік після смерті Окамото його дружина та продюсер Мінеко Окамото попросила художника Масакі Міямаваре написати картину за мотивами книги «Віз із чарівним ліхтарем», над екранізацією якого працював незадовго до своєї смерті режисер. Основний персонаж картини написаний при цьому з актора Накадая Тацу, який грав у декількох фільмах Окамото. Сам актор був захоплений картиною і вирішив закінчити цей проєкт.

Література Окамото є автором двох книг про кіно.

В одній зі своїх статей писав, що кіно знаходиться на кордоні між правдою та вигадкою. Він любив у найдраматичніший момент несподівано «розрядити» напругу зали музичними номерами, жартівливими діалогами та гегами. Картини режисера часто торкаються філософських тем. Він звертається до найбільш спірних моментів японської історії. Разом з тим, режисер вважав, що кіно має насамперед «розважати».

У жовтні 2014 року в Москві та Санкт-Петербурзі проводилася персональна ретроспектива фільмів режисера.

Цілу главу присвятив Кіхаті Окамото у своїй книзі «Outlaw Masters of Japanese Film» .

Вибіркова фільмографія як режисера Режисер зняв велику кількість фільмів, багато з яких не виходять за рамки жанрового кіно. На ретроспективах режисера, що представляли його творчість, Відділом японської культури «Japan Foundation» були представлені:

Примітки

Література

Посилання