Дитя Ноя (L'enfant de Noé) – повість французького письменника Еріка-Емманюеля Шмітта, опублікована видавництвом Альбін Мішель у 2004 році та є четвертою книгою авторського «Циклу невидимого».
Тема та ідея Основна тема твору – відображення Голокосту під час Другої світової війни; ідеєю повісті є гуманізм, міжконфесійна терпимість, взаємодопомога.
Головні персонажі Жозеф Бернштейн, хлопчик, від імені якого ведеться розповідь;
Отець Понс, католицький священник;
Мадемуазель Марсель, аптекарка, помічниця отця Понса;
Руді, друг Жозефа.
Сюжет Розповідь у повісті ведеться від імені Жозефа Бернштейна, який згадує події під час Другої світової війни, коли він був семирічним хлопчиком. У цьому віці через переслідування нацистами євреїв був змушений розлучитися з батьками, які задля його порятунку звернулися за допомогою до своєї знайомої графині де Сюллі. Графиня, у свою чергу, звернулася до католицького священника Понса, який опікувався дитячим пансіонатом. Разом з отцем Понсом Жозеф переїжджає із Брюсселя до Шемле, неподалік якого був розташований пансіонат.
Згодом йому стає відомо, що отець Понс за допомогою місцевої жительки мадам Марсель, яка виготовляла фальшиві документи, переховує у пансіонаті єврейських дітей, рятуючи їх від нацистів.
Поступово Жозеф стає другом священника, ведучи з ним розмови про поточні події, релігії та самоідентифікації. Також він дізнається про його колекцію предметів циганської та єврейської культури та про те, що у такий спосіб Понс намагається зберегти культури тих народів, яким загрожує небезпека.
Попри труднощі воєнних років, діти у пансіонаті під наглядом отця Понса почуваються захищеними та зрештою дізнаються про перемогу союзників та поразку гітлерівців.
Відтоді отець Понс, якому допомагають бійці Опору, починає шукати батьків врятованих дітей. Тих дітей, чиї батьки загинули, забирають прийомні родини.
Жозеф також чекає на своїх батьків та одного разу впізнає їх у двох людях, які йшли у напрямку пансіонату.
В подальшому він отримав освіту, успадкував батьківську справу та став успішним бізнесменом. Проживаючи у Бельгії, він продовжував спілкуватися із отцем Понсом, який після своєї смерті дістав звання Праведника світу.
Пам'ятаючи свого друга, Жозеф, невдоволений триваючим конфліктом між євреями та палестинцями, започатковує власну колекцію з речей конфліктуючих сторін.
Факти Книга має авторську посвяту, в якій зазначено, що задум про її написання був натхненний історією абата Андре, вікарія парафії святого Іоанна Хрестителя в Намюрі.
Сприйняття Видання Le Temps, характеризуючи книгу, звертає увагу на ідею міжконфесійної толерантності, "… прийняття іншого, відмінного, того, кого ми не розуміємо…", та вважає, що ця повість "говорить про найкраще в людстві".
На думку кандидата наук із соціальних комунікацій Юліани Лавриш, книга "Дитя Ноя" спонукає до роздумів "над темою свободи, коли поневолення людської гідності означало рух назад".
Нагороди
Приз Солідарності, 2005; Літературний приз Ротарі, 2005.
Примітки