«Кішка на дощі» — це коротка розповідь американського письменника Ернеста Гемінґвея (1899—1961), вперше опублікована видавництвом у 1925 році в збірці оповідань У наш час. Сюжет оповідає про американське подружжя, яке проводить відпустку в Італії. Критична увага зосереджується головним чином на її автобіографічних елементах та на «теорії пропуску» (принцип айсберга).

Передісторія Згідно з книгою Коти Гемінґвея, Гемінґвей написав це оповідання як данину шани своїй дружині . Пара була одружена лише кілька років і жила в Парижі, де вона часто залишалася сама на кілька годин, поки її чоловік працював. Вона попросила кота, але він сказав їй, що вони надто бідні. Коли вона завагітніла, він написав «Кішка на дощі», ймовірно, на основі випадку в Рапалло (де вони відвідували Езру Паунда в 1923 році). Гедлі знайшла бездомне кошеня і сказала: «Я хочу кота… Я хочу кота. Я хочу кота зараз. Якщо я не можу мати довге волосся чи якісь розваги, я можу мати кота».

Короткий зміст сюжету «Кішка на дощі» — це коротка розповідь про американське подружжя, яке відпочиває в Італії. Дія відбувається в готелі пари та навколо нього, який виходить на море, а також на «громадський сад та пам'ятник війни». Протягом усього оповідання йде дощ, через що подружжя виявляється замкненим у своєму номері. Коли американська дружина дивиться на дощ, вона бачить кішку, що причаїлася «під одним із зелених столів, з яких капає вода». Жінці стає шкода кішки, яка «намагалася згорнутися якомога компактніше, щоб на неї не капало», і вона вирішує врятувати «те кошеня».

По дорозі сходами вниз американська дружина зустрічає власника готелю, з яким у неї відбувається коротка розмова. У цій зустрічі Гемінґвей особливо підкреслює, як дружині «подобається» власник готелю — слово, яке часто повторюється в оповіданнях збірки У наш час: «Дружині він подобався. Їй подобалася надзвичайно серйозна манера, з якою він сприймав будь-які скарги. Їй подобалася його гідність. Їй подобалося, як він хотів їй служити. Їй подобалося, як він ставився до роботи власником готелю. Їй подобалося його старе, важке обличчя та великі руки».

Коли американська дружина нарешті виходить на вулицю, кішки вже немає, і, трохи засмучена, вона повертається до кімнати сама. Потім американська дружина має (доволі однобоку) розмову зі своїм чоловіком про речі, яких вона прагне у своєму житті, зокрема про те, як вона хоче осісти (на противагу транзитному життю у відпустці, яке веде пара в оповіданні): «Я хочу їсти за столом зі своїми срібними приборами і хочу свічок. І я хочу, щоб була весна, і я хочу розчісувати волосся перед дзеркалом, і я хочу кошеня, і я хочу нового одягу». Однак її чоловік, Джордж, продовжує читати свою книгу, зневажливо ставлячись до того, чого хоче його дружина. Оповідання закінчується, коли покоївка приходить із «великою черепаховою кішкою, щільно притиснутою до неї вздовж її тіла», яку вона віддає американській дружині.

Стиль письма Біограф Гемінґвея Карлос Бейкер пише, що Гемінґвей навчився зі своїх оповідань, як «отримати найбільше з найменшого, як скоротити мову, як примножити інтенсивність і як не розповідати нічого, крім правди, таким чином, щоб це дозволяло розповідати більше, ніж просто правду». Цей стиль, відомий як принцип айсберга або «теорія пропуску», передбачає представлення лише поверхневих деталей, тоді як основний зміст і структура залишаються прихованими. Гемінґвей пояснив цю концепцію у творі : «Якщо автор прози знає достатньо про те, про що пише, він може опустити речі, які він знає, і читач, якщо автор пише досить правдиво, матиме відчуття цих речей так само сильно, якби автор їх висловив. Гідність руху айсберга полягає в тому, що лише одна восьма його частина знаходиться над водою».

Гемінґвей навчився досягати мінімалістичного стилю у Езри Паунда, який, за словами Гемінґвея, «навчив його більше 'як писати і як не писати', ніж будь-який сучий син у світі». На нього також вплинув Джеймс Джойс, який навчив його «зводити свою роботу до найголовнішого».

Теорія айсберга очевидна в оповіданні «Кішка на дощі», де Гемінґвей виходить за рамки простого репортажу і намагається передати відчуття реальності. Ідея, що існує «щось під поверхнею», особливо помітна у зв'язку з кішкою. Кішка — це не просто кішка; як пише професор англійської мови Шігео Кікучі, природа цієї тварини оповита таємницею: «Помірно віддалене розташування кімнати та два слова, що натякають на розмір кішки, мають ефект приховування від читача справжнього розміру та типу кішки, [що робить] неможливим ідентифікувати 'кішку на дощі'». Науковці припускають, що кішка являє собою фізичне втілення бажання дружини мати дитину: «Кішка символізує її потребу в дитині».

Закінчення оповідання «Кішка на дощі» є водночас раптовим і неоднозначним та ґрунтується на таємниці ідентичності черепахової кішки. «Ми не знаємо, чи це саме те 'кошеня', яке дружина побачила на вулиці, а отже, не знаємо, чи буде вона рада його отримати».

Книжковий оглядач New York Times коментує сюжет цього дуже короткого оповідання, пишучи, «це абсолютно все, що тут є, проте ціле життя невдоволення, пошуку якогось невідомого задоволення ззовні, стиснуто в цю невимушену розповідь».

Сприйняття «Кішка на дощі» вперше було опубліковане в Нью-Йорку в 1925 році як частина збірки коротких оповідань У наш час. Назва збірки походить від англіканської «Книги спільних молитов» («Дай нам миру в наш час, о Господи»). Вона включає такі відомі оповідання, як та .

Збірка У наш час після публікації отримала схвальні відгуки від відомих авторів того періоду, зокрема Форда Медокса Форда, Джона Дос Пассоса та Френсіса Скотта Фіцджеральда, за її просте й точне використання мови для передачі широкого спектра складних емоцій. Це забезпечило Гемінґвею місце поряд із Шервудом Андерсоном та Ґертрудою Стайн серед найперспективніших американських письменників того часу.

У книжковому огляді New York Times за жовтень 1925 року, під назвою «Прелюдії до настрою», оглядач високо оцінив використання мови Гемінґвейєм, описавши її як «волокнисту та атлетичну, розмовну та свіжу, тверду та чисту; його проза, здається, має власне органічне буття. Кожен склад має значення і сприяє стимулюючому, захоплюючому досвіду магії».

Автор Девід Герберт Лоуренс зазначив, що У наш час було «серією послідовних замальовок із життя людини…фрагментарним романом…Це коротка книга: і вона не претендує на те, щоб бути про одну людину. Але це так. Це все, що нам потрібно знати про життя цієї людини. Нариси короткі, різкі, яскраві, і більшість із них чудові».

Біограф Гемінґвея, Джеймс Р. Меллоу, зазначив, що твори Гемінґвея у збірці У наш час демонструють його високу оцінку книги Ґертруди Стайн та визнають її вплив на його творчість.

У медіа Оповідання «Кішка на дощі» надихнуло на створення короткометражного фільму під назвою Кішка на дощі, режисерами якого стали Метью Джентіле та Бен Генкс. У фільмі, що вийшов у 2011 році, зіграли Браян Каспе, Вероніка Бєллова та Кертіс Метью.

Примітки

Посилання Колекція Ернеста Гемінґвея, Бібліотека Джона Ф. Кеннеді