Амлет

Амлет (; латинізовано як Amlethus) — персонаж середньовічної скандинавської легенди, безпосереднє джерело натхнення для образу принца Гамлета, героя трагедії Вільяма Шекспіра Гамлет, принц данський. Основним джерелом легенди про Амлета є Саксон Граматик, який присвятив їй частини третьої й четвертої книг своєї праці Діяння данів, завершеної на початку XIII століття. Версія Саксона доповнюється латинськими та народними компіляціями набагато пізнішого часу. У всіх версіях принц Амлет (Amblothæ) — син Аурванділя (Орвендела), короля ютів. Часто припускають, що сюжет зрештою походить зі стародавньої ісландської поеми, але такої поеми не знайдено; наявні ісландські версії, відомі як Ambales-saga або Amloda-saga, з'явилися значно пізніше за Саксона. Ім'я Амлета не згадується в давньоісландських списках правителів до СаксонаAnthony Faulkes, 'The Earliest Icelandic Genealogies and Regnal Lists', in: Saga-Book 29 (2005), p. 115—119.. Лише Sagnkrønike XV століття зі Стокгольма може містити деякі старіші елементи.

Ім'я Давньоісландська форма Amlóði засвідчена двічі в Молодшій Едді Сноррі Стурлусона. Згідно з розділом Мови поезії, вислів Amlóða mólu («жорна Амльоді») є кеннінгом на позначення моря, що перемелює шхери на пісок. See also vol. 2: Glossary and Index of Names, p. 346.Cf. Skáldskaparmál, ed. (1935), section 33. Sjávarkenningar (sea-kennings), no. 94.Cf. the older translation by I. Gollancz, Hamlet in Iceland, London, Northern Library, vol. 3., 1898, p. xi: «Tis said, sang Snaebjorn, that far out, off yonder ness, the Nine Maids of the Island Mill stir amain the host-cruel skerry-quern—they who in ages past ground Hamlet's meal. The good chieftain furrows the hull's lair with his ship's beaked prow. Here the sea is called Amlodhi's Mill.». У поемі скальда X століття ім'я легендарного героя Амльоді нерозривно пов'язане зі словом líðmeldr ('ельова мука'), що приводить до висновку, нібито дев'ять русалок, які керували «ручним млином моря», «давно перемололи ельову муку Амльоді»Edith Marold (ed.), 'Snæbjǫrn, Lausavísur 1', in: Kari Ellen Gade and Edith Marold (eds.), Poetry from Treatises on Poetics. Skaldic Poetry of the Scandinavian Middle Ages, vol. 3, Turnhout: Brepols, 2017, p. 377.. Асоціація з перемелюванням зерна та варінням елю, із золотом, яке носили з собою, із сіткою для лову людей і з дев'ятьма жіночими хвилями ставить Амлета на один рівень із божеством Егіром та його дружиною Ран.

Імена Amlethus, Amblothæ кінця XII століття цілком можуть бути латинізаціями давньоскандинавського імені. Етимологія цього імені невідома, але існують різні гіпотези.

Ісландське Amlóði засвідчено і як назва бевзня або простака — у зв'язку з удаваним божевіллям легендарного данського принцаHenry Harrison, Surnames of the United Kingdom: A Concise Etymological Dictionary vol. 1 (1912), p. 184.. Одна з гіпотез, Vergleichendes und Etymologisches Wörterbuch des Altwestnordischen, 1948., що ґрунтується на тлумаченні імені як «дурня» чи «трикстера», виводить його від давньоскандинавських ama — «дошкуляти, дратувати, докучати» та óðr — «шал, несамовитість» (що також входить до теоніма Одін). Ірландське та шотландське слово amhlair, яке в сучасній мові означає нудну, дурнувату людину, походить від давньої назви придворного блазня чи дурника, який розважав короля, але також таємно давав йому поради за допомогою загадок та витівок.

Більш нова гіпотеза спирається на еддичний кеннінг, що пов'язує Amlóði з міфологічним млином , і виводить це ім'я від давньоірландського Admlithi — «велике перемелювання», засвідченого в повісті Руйнування Дому Да Дерга.

Також зверталася увага на подібність Amleth до ірландського імені (варіанти: Amhlaidh, Amhlaigh, Amhlaide), що є гойдельською адаптацією скандинавського імені У строфі з ірландських «Анналів Чотирьох Майстрів», укладених у 1600-х роках, Ірландська королева Гормлайх оплакує смерть свого чоловіка, Ніалла Глундуба, від рук певного Амлайда в битві при Ат-Кліаті (919). Особу вбивці Ніалла Глундуба в інших джерелах подано як Сігтрига I, батька того Олафа Куарана (тобто Анлафа, гойделізованого як Амлайде) який став прототипом англійського Гавелока..

У спірній гіпотезі, що бере початок у 1937 році, послідовність æmluþ, яку містить давньофризький рунічний напис VIII століття на , була витлумачена як посилання на «Амлета». Сучасні дослідження рун це припущення не підтримуютьN. Kapteyn, 'Zwei Runeninschriften aus der Terp von Westeremden', Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur 57 (1937), 160—226. H. Arntz, Handbuch der Runenkunde 2nd ed. 1944 («Gegen das hohe Land stellte sich Hamlet. Vor seinen Eiben hat das Unwetter sich ducken müssen. Vor diesem Eibenstäbchen ducke sich die Flut»). «Eibe» in Reallexikon der germanischen Altertumskunde, Volume 6 (1973), p. 527. ophamu gistadda amluþ : iwim ost ah þukn iwi os ust dukale «Auf (bez. gegen) Opheim nahm Stellung (nahm den kampf auf, constitit) Amluþ. Vor (seinen) eiben hat sich die brandung geduckt. Vor (dieser) eibe ducke sich die brandung»'; Arend Quak,'Runica Frisica', in: R.H. Bremmer et al. (eds.), Aspects of Old Frisian Philology. Amsterdamer Beiträge zur älteren Germanistik, 31/32 (1990), 357—370, 365..

Скандинавська легенда Часто припускали, що скандинавська легенда зрештою веде свій початок від давньоскандинавської (давньоісландської) поеми приблизно X століття. Проте жодна така поема не збереглася, і латинська версія оповіді кінця XII століття, створена Саксоном Граматиком, є найдавнішим джерелом. Водночас існують разючі паралелі з англо-норманською XII століття та наступним англійським романом про . Подібно до історії Амлета, історія Гавелока відбувається в Ютландії в більш-менш морському контексті. Обидва герої удають божевілля. Втім, Гавелок має особливі здібності, яких ми не знаходимо в Амлета, такі як полум'я, що виривається з його уст під час сну, велетенський зріст, родима пляма, яка вказує на його королівське походження, а також здатність сурмити у чудесний ріг. Подібні мотиви з'являються у романі про . Саксон Граматик, ймовірно, також надихався класичною історією про Брута (див. нижче).

Крім того, існувала ранньомодерна (XVII століття) ісландська версія цієї оповіді. Історик Тормодус Торфеус стверджував, що історія про Амлоді була частиною народного фольклору в середині XVII століття, але незрозуміло, чи зазнала ранньомодерна ісландська версія значного впливу оповіді Саксона, чи вона є незалежною традицією, що походить від непідтвердженого давньоісландського джерела.

Версія Саксона

Гервенділ, правитель Ютландії, мав наступниками своїх синів — Горвенділа та . Горвенділ, повернувшись із походу вікінгів, під час якого він убив Колла, короля Норвегії, одружився з Герутою, дочкою Рьоріка Слінгебонда, короля Данії; у них народився син Амлет. Однак Фенг з ревнощів вбив Горвенділа і переконав Геруту стати його дружиною, стверджуючи, що він скоїв злочин лише для того, щоб помститися за чоловіка, який її ненавидів. Амлет, боячись розділити долю свого батька, прикинувся недоумком. Однак підозри Фенга змусили його пройти різноманітні випробування, про які докладно розповідається. Серед іншого, його намагалися спокусити молодою дівчиною, його прийомною сестрою (прототипом Офелії), але його хитрість врятувала його. Однак коли Амлет убив підслуховувача, який, як і Полоній у п'єсі Шекспіра, сховався в покоях його матері, і знищив усі сліди злочину, Фенг переконався, що юнак удає божевілля. Тож він відправив його до Британії з двома супутниками, які мали при собі листа з проханням до короля країни стратити Амлета. Амлет здогадався про зміст їхніх вказівок і потайки змінив послання на їхніх дерев'яних табличках, щоб замість цього наказати королю вбити супровідників і віддати Амлетові свою дочку у шлюб.

Після одруження з принцесою Амлет повернувся до Данії наприкінці року. З усіх багатств, які він здобув, він узяв із собою лише кілька порожнистих палиць, наповнених золотом. Він встиг повернутися на поминальний бенкет, влаштований з нагоди його передбачуваної смерті. Під час бенкету він напоїв придворних вином. Він здійснив свою помсту, поки вони спали п'яні: прибив до підлоги вовняні завіси зали гостро заточеними кілками, які приготував під час удаваної божевільності, а тоді підпалив палац. Фенга він убив його власним мечем. Після довгої промови до народу його проголосили королем. Повернувшись до Британії по свою дружину, він дізнався, що його тесть і Фенг поклялися помститись за смерть один одного. Англійський король, не бажаючи особисто виконувати свою обіцянку, послав Амлета як посередника-свата до руки жахливої ​​шотландської королеви, , яка вбила всіх попередніх сватів, але закохалася в Амлета. Після його повернення до Британії його перша дружина, чиє кохання виявилося сильнішим за обурення, розповіла йому про намір свого батька помститися. У подальшій битві Амлет переміг, встановивши на палях полеглих напередодні мерців, тим самим налякавши ворога.

Потім він повернувся зі своїми двома дружинами до Ютландії, де зіткнувся з ворожістю , наступника Рьоріка. Він був убитий у битві проти Віглека. Хоча вона й обіцяла померти разом з ним, Гермутруда натомість взяла шлюб з переможцем. Саксон стверджує, що на рівнині (або «пустищі») в Ютландії, відомій завдяки його імені та місцю поховання. Згодом Віглек помер від хвороби. Він був батьком , від якого походив королівський рід королів Мерсії.

«Діяння данів» данською та Хроніка саг

Пізні компіляції, такі як (датована приблизно 1300 роком) і (середина XIV ст.), подають стислий виклад оповіді'Gesta Danorum pa danskæ. cod. Holm. B 77 og C 67', in: Gammeldanske Krøniker, ed. Marcus Lorenzen, Copenhagen, Samfund til udgivelse af Gammel Nordisk Litteratur, 1887—1913, part 1, p. 1-60, 17. On the dating of the chronicle: Anders Leegaard Knudsen, Saxostudier og rigshistorie på Valdemar Atterdags tid, Kopenhagen 1994, p. 17-19.. Посилання також містяться в , Шлезвігських анналах, розділі Рунічної хроніки (Runekrønike) , а також в інших рукописах, що узагальнюють перелік данських королів. Проте жоден із цих текстів не передує Саксону Граматику. На думку , Хроніка саг XV століття зі Стокгольма містить кілька елементів, які, ймовірно, походять від давнішої версії оповіді'Sagnkrønike i Stockholm, Efter Cod. Holm. K 46 4', in: Gammeldanske Krøniker, ed. Marcus Lorenzen, Copenhagen, Samfund til udgivelse af Gammel Nordisk Litteratur, 1887—1913, part. 3, p. 193—219, 204—205.Translation and commentary: Marijane Osborn & Janice Hawes, 'Afterword: Amlæd (Hamlet)', in: ANQ 20 (2007), nr. 3, p. 74-77 (Special Issue, Part II: Beyond the Mere: Other Versions of Beowulfian Stories)..

Згідно з данською традицією Діянь данів, легендарний король Данії Рерік Сленґеборре призначив Орвендела і правителями в Ютландії, а свою дочку віддав Орвенделу як нагороду за вірну службу. У Орвендилла та його дружини народився син, Амлет (Amblothæ). Ревнивий Фенг убив Орвендела й узяв собі його дружину. Амлет зрозумів, що його життю загрожує небезпека, і намагався урятуватися, удаючи божевілля. Фенг відправив Амлета до короля Британії з двома слугами, які несли повідомлення з наказом убити Амлета. Поки слуги спали, Амлет вирізав (ймовірно, рунічне) послання і написав нове — що слуг слід вбити, а йому мають віддати в дружини дочку короля. Британський король виконав написане. Рівно за рік потому Фенг Амлета, але з'явився Амлет й убив його, спалив людей Фенга живцем у наметі та став правителем Ютландії. Потім він повернувся до Британії, щоб убити британського короля, який хотів помститися за смерть Фенга та одружитися з королевою Шотландії. Амлет повернувся до Ютландії й був убитий у битві одразу по прибутті.

Згідно із Хронікою саг Амлет був убитий своїм швагером, королем Норвегії (Фортінбрас Шекспіра) у морській битві на Ересунні, коли намагався встановити контроль над сусідньою територією. Його смерть, однак, була помщена його вдовою, королевою Інгафред, яка вбила норвезького короля та багатьох його людей.

Ісландські версії