Семененко, Любов Іванівна (1 січня 1933 року, Смоленська область — ?) — радянський та український іхтіолог, кандидатка біологічних наук, завідувачка лабораторії морської аквакультури Азовського науково-дослідного інституту рибного господарства (АзНДІРГ) у Бердянську. Під її керівництвом було здійснено акліматизацію піленгасу в Азовському морі. Авторка близько 170 опублікованих наукових праць, трьох патентів.

Біографія Любов Семененко народилась 1 січня 1933 року в Смоленській області. У 1936 році її родина була вислана до Сибіру, у Кемеровську область. У дитинстві вона багато часу проводила з батьком на риболовлі. Під час поїздок на річку Кія вони спостерігали за поведінкою різних видів риб, що пробудило в неї зацікавлення водними організмами. Згодом вона захопилася спеціалізованою літературою, а після закінчення школи вступила до Томського державного університету ім. Куйбишева на факультет біолого-хімічних наук на кафедру іхтіології та гідробіології. Після закінчення університету працювала вчителем біології у школі у селі Ельген в Магаданської області. Там вона вийшла заміж за головного бухгалтера радгоспу та народила сина. Коли сину було чотири місяці, її чоловіки вбили під час пограбування, коли він касирка та водій везли гроші з райцентр. За допомогою знайомих, через три роки вона отримала квартиру в Магадані та влаштувалась на роботу науковим співробітником у Магаданське відділення Тихоокеанського НДІ рибного господарства та океанографії. Сина забрала її мама в Кемеровську область.

Упродовж наукової діяльності Любов Семененко брала участь у численних наукових експедиціях, зокрема на Чукотці, Камчатці, Сахаліні, у районі Владивостока, а також в акваторіях Охотського та Берингового морів.

У 1972 році вона захистила дисертацію з тихоокеанської наваги. Після захисту дисертації пройшла конкурс на старшого наукового співробітника Лабораторії морських риб Азовського НДІ рибного господарства в Ростові-на-Дону та через півроку стала завідувачкою лабораторії.

З 1974 року очолювала новостворену у Бердянську лабораторію морської аквакультури АзНДІРГ.

Упродовж наукової діяльності Любов Семененко співпрацюючи з фаховими науковцями у галузях іхтіології, паразитології та аквакультури. Серед її колег і співавторів були, зокрема, Сабодаш В. М., Фітингов Є., Шаповалова Н. М., Буллі Л. І. та Сайфуліна Н. С., з якими вона брала участь у дослідженнях, пов'язаних з акліматизацією піленгаса, вивченням стану популяцій риб і розвитком марикультури в Азовському морі.

У 1991 році наукову групу, у складі якої працювала Любов Семененко, було представлено до державної премії за результати досліджень з акліматизації піленгаса; водночас сама Любов Семененко до переліку нагороду не отримала, тоді як відзнаку отримали окремі члени колективу, які на той час працювали в Росії. Підготовлену докторську дисертацію, присвячену успішній акліматизації піленгаса, Любов Семененко не змогла захистити з організаційних та фінансових причин, пов'язаних із перехідним періодом після здобуття Україною незалежності, унаслідок чого вона так і залишилася кандидаткою біологічних наук. Згодом лабораторію морської аквакультури на Федотовій косі було закрито як таку, що виконала поставлені завдання.

У 1996 році отримала звання заслуженої працівниці промисловості України як завідувачці лабораторії Азовського відділення Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства і океанографії (Бердянськ).

У 2000 році Любов Семененко вийшла на пенсію. Щоб забезпечувати родину, вона займалася дрібною підприємницькою діяльністю. У 2002 році вона перенесла інсульт та мала тривалий період відновлення за підтримки родини — сина Аркадія, радіофізика за фахом, і доньки Олени, співробітниці науково-дослідної установи Азовського моря. Через інвалідність I групи Любов Семененко припинила активну професійну діяльность.

Любов Семененко померла, однак точна дата її смерті наразі невідома.

За багаторічну роботу в галузі акліматизації піленгаса співробітники інституту, де вона пропрацювала майже тридцять років, неформально називали Любов Семененко «мамою піленгаса».

Акліматизація піленгасу в Азово-Чорноморському басейні

У 1970-х в Азовському морі дедалі частіше фіксували масову загибель бичка — важливої промислової риби. Щоб розібратися в причинах, до Бердянська відправили спеціалістів Азовського НДІ рибного господарства, в тому числі Любов Семененко. Дослідження показали, що проблема пов'язана з великими обсягами неочищених стічних вод, які прибережні міста скидали в море.

У 1974 році в Бердянську створили нову лабораторію морської аквакультури АзНДІРГ, яку очолила Любов Семененко, їй підпорядковувалось 13 спеціалістів. Як один із кроків для зменшення накопичення органічних решток у прибережній зоні Любов Семененко запропонувала акліматизувати в Азовському морі піленгаса — рибу-детрифага, що живиться органічними залишками. У разі успіху акліматизації піленгас також міг стати важливою промисловою рибою та компенсувати падіння уловів бичка та осетрових.

Ідею акліматизувати піленгаса в Азовському та Чорному морях теоретично обґрунтував у 60-х роках професор Борис Казанський, проте до середини 70-х Одеське відділення Південного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії (ЮгНІРО), що займалося цією темою, не отримало значимих результатів і хоча пеленгас жив у чорноморській воді, але він не розмножувався.

Для реалізації наукових напрацювань була необхідна підтримка на державному рівні, і у 1976 році до Бердянська приїхав міністр рибного господарства СРСР Олександр Ішков, якого непокоїла обмежена структура промислових риб. За ініціативою Любові Семененко було запропоновано розвивати марикультуру та розведення піленгаса, унаслідок чого вже у 1977 році було проведено перші експериментальні роботи з інтродукції 200—300 особин цього виду, яких помістили на зимівлю до мисливського господарства та Бердянського водосховища.

У вересні 1978 року фахівці лабораторії морської аквакультури під керівництвом Любові Семененка здійснили зариблення великого напівзакритого Молочного лиману (Північно-Західне Приазов'я), випустивши туди 2100 піленгасів, виловлених в Амурській затоці. Завезена молодь успішно пережила зиму. Протягом наступних п'яти років до лиману додатково завезли ще близько 7000 цьоголіток (молодь першого року життя) і однорічок піленгасу, а також 50 статевозрілих пар піленгасу.

Нерест піленгаса в Молочному лимані розпочався у 1982 році. Для запуску процесу розмноження було застосовано штучну індукцію нересту шляхом гормональних ін'єкцій. Протягом наступних десяти років чисельність нерестової частини популяції зросла в рази: кількість самок збільшилася з приблизно 200 особин у 1982 році до близько 8,5 мільйона у 1992 році. Особливо успішним став нерест 1989 року — чисельність молоді цього покоління орієнтовно оцінюють у 300 мільйонів особин. В той час разом з Любов'ю Семененко працювала лаборантом її дочка Олена.

У 1988 році до Міністерства рибного господарства СРСР надійшов запит із Франції щодо можливості постачання піленгаса, попит на якого зростав і вже не задовольнявся наявними обсягами, що, на тлі активного вилову цієї риби турецькими рибалками, сприяло визнанню чорноморського та азовського піленгаса промисловим видом наприкінці радянського періоду.

Унаслідок акліматизаційних і рибоводних заходів у 1989 році в Азовському морі зафіксували перші значні скупчення цьоголіток, що стало підтвердженням масового природного нересту піленгасу безпосередньо в акваторії моря. Чисельність виду швидко зростала, і він поширився по всьому Азовському морю — у затоках, лиманах і навіть у річках північного узбережжя. У 1989—1990 роках уперше були відзначені міграції піленгасу з Азовського моря до Чорного моря. Наприкінці травня — на початку червня 1993 року нерест піленгаса спостерігали в південній частині Керченської протоки, поблизу мисів Такіль і Панагія, а також на передпроливній ділянці Чорного моря. У 1996 році вперше зафіксували його появу в бухтах Севастополя.

У середині 1990-х років запас піленгасу в Азовському морі змінювався від 9.4 до 14.3 тис. т. У перше десятиліття 2000-х вилов досягав 3.8-10.4 тис. т. Таким чином, привезений з Далекого Сходу піленгас успішно акліматизувався, по Азовському та Чорному морям, та навіть вийшов у Середземне море.

Примітки

Посилання