Післяобідній чай, також файф-о-кло́к (від ; також five o’clock tea, дослівно п'ятигодинний чай) — традиційний британський ритуал прийому їжі, що виник у Великій Британії у XIX столітті, що зазвичай складається з чаю, сандвічів, сконів із топленими вершками та джемом, а також різної випічки. Є культурним феноменом, асоційованим з , спокійним і міркованим способом життя, певним етикетом. Попри назву, час його проведення може варіюватися, але історично склалося, що він припадає на середину дня, між обідом і вечерею, найчастіше близько 16:00 або 17:00.

Виникнувши спочатку в вітальнях англійської аристократії як камерна невимушена розмова кількох жінок за чашкою чаю, з часом файф-о-клок поширився на інші соціальні верстви та набув інших форм. Звичай був популяризований , сьомою герцогинею Бедфорд, приблизно в 1840 році, коли вона почала запрошувати друзів приєднатися до неї за легкою трапезою, щоб полегшити «тяжке відчуття» голоду в кінці дня — час, на який вплинули змінені графіки прийомів їжі в епоху індустріалізації та урбанізації Англії. Важливою особливістю файф-о-клока є неформальна, розслаблена, дружня та приємна атмосфера, що супроводжується легкою та невимушеною розмовою всіх учасників. На таке чаювання приходять у «буденному» настрої, щоб побачитися з друзями.

Історія виникнення

Ранні свідчення Існують свідчення перших згадок післяобіднього чаю ще в XVII столітті — термін «afternoon tea» згадується в п'єсі (1692), а в одному з листів Мадам де Севіньє (1626—1696) згадується «the de cinq heures» (five o’clock tea). згадав термін у автобіографії, описуючи модний спосіб життя в Гарроґейті в 1763 році. Він написав: «Леді по черзі влаштовували afternoon tea і каву». Актриса Фанні Кембл у своїй книзі «Records of Later Life» (Пізнє життя) (1882) зазначала, що вперше познайомилася з «afternoon tea» в 1842 році в замку Бівер-Касл, резиденції герцогів Ратленд.

Становлення традиції У 1830-х або 1840-х роках (точна дата варіюється залежно від джерела) , герцогиня Бедфордська, фрейліна королеви Вікторії, страждаючи від нападів голоду в довгому проміжку між полуденним ланчем і вечерею, який аристократична мода наказувала подавати не раніше 19:30 — розпорядилася подавати чай з легкими закусками до своїх покоїв. З часом вона перетворила це на щоденну звичку, а потім почала запрошувати друзів на приватні післяобідні зустрічі за чаєм. Ця історія вважається загальноприйнятим поясненням походження традиції файф-о-клока.

Однак багато джерел зазначають, що ще в XVIII столітті режим харчування англійців вже почав змінюватися, і післяобідній чай з легкими закусками поступово ставав усталеною практикою — задовго до того, як герцогиня запровадила його у своєму домі.

Досі тривають дискусії про реальний вплив Анни Рассел на винайдення файф-о-клока. Одні дослідники стверджують, що чаювання як прийом їжі вже існувало до моменту народження Рассел. Інша сторона, власне не заперечуючи це, все ж наполягає, що вона першою систематизувала цю традицію: те, що було неформальним заняттям, тепер стало формалізованою, впізнаваною та відтворюваною традицією прийому їжі з встановленим етикетом, включаючи певний набір продуктів і певний ритуал. Завдяки герцогині Бедфордській, як вважається, файф-о-клок повсюдно розуміється як такий, що включає чаювання, а також солодкі та несолодкі закуски, що вживаються в атмосфері невимушеного спілкування, часто — принаймні спочатку — в домашній обстановці.

У XVIII—XIX століттях жінки переважно залишалися вдома, підлаштовуючись під мінливий графік чоловіків. Багато дослідників пов'язують популяризацію файф-о-клока з появою сучасного робочого графіка та поїздок чоловіків на роботу, таким чином виникнення цієї додаткової трапези стало повноцінним культурним феноменом, а не просто розвагою святкових класів, оскільки традиція була створена виключно жінками — чаювання завжди асоціювалося з жінками та прийомом гостей.

Визначити точний момент зародження цієї традиції складно — подібні явища формуються поступово, а спрощені пояснення ігнорують складний соціальний контекст. На появу нової традиції вплинули:

Класова приналежність — аристократія володіла дозвіллям та ресурсами для регулярних прийомів;

Положення в суспільстві — жінки в той час були обмежені в можливостях соціалізації поза домом;

Промислова революція — змінений робочий графік зсунув час вечері, створивши досить тривалий «голодний» проміжок дня.

Таким чином, файф-о-клок став відповіддю на запит епохи: він заповнив порожнечу між ланчем і вечерею, запропонувавши одночасно втамування голоду та соціалізацію. Рассел зіграла у появі нової традиції основну роль — вона не просто практикувала післяобідній чай приватно, а й зробила його публічним ритуалом і світським заходом, надавши йому соціальний статус, і запустила процес масового поширення традиції.

Поширення та популяризація З соціально-економічної точки зору, файф-о-клок як легка трапеза поширювався в суспільстві за принципом «зверху вниз» — його перенимали ті, хто прагнув наслідувати знаті.

До 1860—1870-х років файф-о-клок почав з'являтися в будинках середнього класу, а до кінця століття ця трапеза (або її більш ситний варіант, High Tea, що виник пізніше) була прийнята всіми верствами суспільства. Чаювання як окремий прийом їжі майже не згадується в щоденниках 1850-х років, але вже десять років потому регулярно з'являється в записах. Незабаром традиція стала настільки поширеною, що в університетах та школах почали навчати жінок тому, як правильно готувати та подавати чай.

До кінця XIX століття популярність файф-о-клока почала дещо знижуватися (в 1879 році знаменита місіс Бітон згадувала «справжні чаювання, які так любили влаштовувати наші бабусі»). У 1890 році світські хроніки відзначили новий тренд, що прийшов на зміну камерним чайним зібранням — «чай вдома» (at-homes) і «чайні прийоми» (tea receptions) стали масштабними та багатолюдними заходами. Вони, як і раніше, проводилися вдень — з 14:00 до 19:00, але вже на сотні гостей. Чай та легкі закуски (тортики, хліб із маслом) подавалися у вигляді фуршету, або слуги розносили гостям чашки з чаєм та порції їжі. Такі прийоми представляли собою цікавий феномен: ті ж проста їжа та неформальна атмосфера традиційного файф-о-клока, але в масштабі великого світського заходу. У заможних будинках післяобідній чай поступово перемістився з будуарів та невеликих віталень у більш просторі парадні зали та холли — центральні місця вікторіанського будинку, де часто влаштовували прийоми. Чаювання було заходом переважно для жінок, хоча іноді запрошували і завидних холостяків.

До кінця XIX століття післяобідній чай став національною традицією, що поширилася від маленьких сіл до центру Лондона.

Форми та місця проведення Файф-о-клок має безліч форм. Виникнувши як камерна невимушена розмова кількох жінок за чашкою чаю в вітальні будинку однієї з учасниць, з часом файф-о-клок поширився і в інших варіантах. Післяобіднє чаювання могло проходити вдома (at-home) і поза домом — в готелі, з орендою бального залу і танцями, без танців, з виконанням музичних номерівMichael Smith The afternoon tea book, New York: Atheneum, 1986, 314 p, pp. 19-22 , в саду, на природі у формі пікніка або навіть у вигляді багатолюдного прийому в Букінгемському палаці.

Якщо число учасників було невеликим, то такі чаювання зазвичай влаштовувалися в будні дні серед жінок. Такий формат вимагав мінімальної підготовки — достатньо було «додаткових чашок, хліба та масла»Heath, Mary E. A Woman’s World: How Afternoon Tea Defined and Hindered Victorian Middle Class Women // Constructing the Past. — Illinois Wesleyan University, 2012. — Vol. 13, iss. 1..

У Британії та США широке поширення отримали всілякі «чайні кімнати», «чайні будинки» та «чайні сади». У цих громадських місцях за післяобіднім чаєм часто можна зустріти людей з усіх верств суспільства. У XIX столітті та на початку XX століття жінка не мала права відвідувати кав'ярні або ресторани без супроводжуючого чоловіка, однак у чайних ця заборона для жінок не діяла — по всій країні поширилися цілі мережі чайних кімнат (tea-rooms), зокрема завдяки суфражизму.

Післяобідній чай подається в холах багатьох британських готелів, на денних спектаклях у театрах та кінотеатрах під час антракту, на вокзалах, у вагонах-ресторанах, пасажирам британських авіаліній та океанських лайнерів, у клубах, на важливих світських заходах, на скачках, регатах, під час гри в бридж та теніс, крикетних матчах, щорічних садових прийомах членів королівської родини — без файф-о-клока всі ці події не були б по-справжньому британськими.

Те, що спочатку було легким перекусом, перетворилося на повноцінні світські заходи: гарячі страви, слуги, що розносять чашки з чаєм та їжу, кучери та шофери, що допомагають вилазити гостям з екіпажів та відчиняють двері авто, за участю професійних музикантівHelen Simpson The Ritz London Book Of Afternoon Tea: The Art and Pleasures of Taking Tea. UK, Ebury Publishing, 2012, P. 17-18, , яких належало ховати за спеціальними живими огорожами або на галереях.

Етикет

У вікторіанську епоху дотримувалися суворого (хоча іноді й неочевидного) зводу правил, який дозволяв включати до кола «своїх» або виключати з нього на підставі дотримання цих норм. З часом англійські чайні традиції еволюціонували, як і інші трапези тієї епохи. Чаювання стало менш формальним, але правильне використання аксесуарів та дотримання етикету залишалися ключовими елементами вікторіанської традиції, яка міцно увійшла в побут англійського повсякденного життя. Етикету вікторіанського чаювання присвячено безліч керівництв та посібників. Однак подібні рекомендації в основному адресувалися середньому та вищому класу; для робочих сімей видавалося вкрай мало керівництв зі столового етикету, за винятком рідкісних брошур про загальні норми поведінки.

Час Класичний час для файф-о-клока у вузькому колі — з 15:00 до 17:00 (традиційно — о 17:00)Похльобкін В. В. Історія найважливіших харчових продуктів. М: Центрполіграф, 1996, 492 с., С. 456 .

Якщо на файф-о-клок запрошено багато гостей, то прийом триває з чотирьох до шести-семи годин, проте гості можуть приходити та йти в будь-який час у цих межах. Основна маса гостей зазвичай приходить у перші півтори години. На формальних прийомах господині належить приймати гостей прямо біля дверей, на менш формальних — господиня може перебувати «неподалік від дверей».

Чим раніше подається файф-о-клок, тим легше частування. О третій годині зазвичай подають легкі закуски — витончені бутерброди, птіфури; о шостій годині чаювання може бути повноцінною трапезою — «високий чай» (High Tea) — з м'ясними рулетами, салатами та трайфламиAngela Hynes The pleasures of afternoon tea USA: Tucson, AZ : H.P. Books, 160 p., P. 16 .

Запрошення Запрошення слід передавати або усно, або у вигляді записки, іноді короткі запрошення пишуть на візитних картках — від руки вписують текст запрошення та час. У разі багатолюдних прийомів запрошення замовляються в друкарні, і їх текст має бути однаковим для всіх запрошених.

«Обов'язково заходьте на чашку чаю» () — це улюблена форма запрошення у вищому суспільстві, вона використовується практично з будь-якого приводу, чи то музичний вечір, візит особливого гостя або просто бажання побачитися з друзями. На своїй візитній картці господиня чаювання може написати: «Обов'язково заходьте в п'ятницю на чашку чаю послухати, як грає Елвін (або співає Фарріш), або познайомитися з сенатором Уестом (або леді X)». Такі чаювання ніколи не бувають багатолюдними — запрошують лише близьких друзів або, максимум, людей свого кола.

Манери за столом