Завод кальцинованої соди в Монфальконе – колишнє підприємство хімічної промисловості на північному сході Італії.
Будівництво заводу відбувалось в часи належності Монфальконе до Австро-Угорщини. Проєкт реалізувала компанія Adriawerke, заснована підприємцем з Будапешту, який вже володів у Далмації вугільними копальнями. Майданчик обрали поряд з пагорбом Сант-Антоніо, де організували розробу покладів вапняку (з останнього випалюють вапно – важливу сировину для продукування кальцинованої соди). Перші дії за проєктом припали на 1911 рік, а в 1913-му завод почав роботу.
Вже за два роки Італія вступила у Першу світову війну. Лінія фронту проходила неподалік від Монфальконе, так що італійці вважали небезпечними високі труби содового заводу, з яких могло вестись спостереження за їх позиціями. Як наслідок, 29 травня 1915-го італійські емсінці Artigliere, Bersagliere, Garibaldino та Lanciere (під прикриттям есмінців Alpino, Corazziere та Pontiere) провели бомбардування Adriawerke, яке повторилось у червні. Завод зазнав важких пошкоджень та був вимушений припинити роботу.
Після завершення війни Монфальконе перейшло до Італії. Содовим заводом спершу опікувалась компанія Adria Soda, а в 1928-му його придбала бельгійська компанія Solvay, що облаштувала поставки вапняку з копальні Добердо, яку сполучили із заводом канатною дорогою. Іншу ключову сировину – хлорид натрію – постачав сардинський соляний промисел Конті-Веккі.
До асортименту майданчику також входила каустична сода, отримана з кальцинованої методом каустифікації (реакція з гашеним вапном), та хлорид кальцію (супутній продукт процесу виробництва кальцинованої соди).
В 1960-х роках Solvay вирішила зосередити своє італійське виробництво соди на заводі у Розіньяно і в 1969-му майданчик в Монфальконе припинив її виробництво (в подальшому Solvay задіяла його для роботи з полімерами).
Примітки