Марі́я Нау́мівна Хоружа (1921, Київ — 3 квітня 1983, Київ) — вчена-дефектолог, кандидат педагогічних наук (1965), доцент, авторка підручників та посібників для вчителів та учнів спецшкіл, учасниця Другої світової війни.

Біографія Народилася 1921 року в Києві в сім'ї робітника. У 1939 році закінчила середню школу № 1 в Києві. У липні 1941 року евакуйована у Воткінськ Удмуртської АРСР, де працювала на заводі № 315 контролером ВТК до квітня 1943 року.

З 1943 по 1945 рік перебувала в Радянській армії, була кулеметницею. Після демобілізації, з серпня 1945 до березня 1949 року працювала в ремісничому училищі № 6 на посаді секретаря комсомольської організації. У 1947 році вступила на перший курс мовно-літературного факультету вечірнього відділення Київського державного педінституту. У березні 1949 року звільнилася і продовжила навчання в інституті на денному відділі дефектологічного факультету. В 1951 році закінчила навчання, отримала спеціальність — «вчитель української мови та літератури середньої школи та допоміжної школи».

Після завершення навчання в інституті працювала молодшим науковим співробітником у Науково-дослідному інституті дефектології в Києві. В тому ж інституті закінчила аспірантуру на відділі олігофренопедагогіки.

З вересня 1954 року виконувала обов'язки старшого наукового співробітника Інституту дефектології, а потім Інституту педагогіки.

У жовтня 1955 року перейшла на роботу в допоміжну школу на посаду завуча. З 1955 по 1956 рік виконувала обов'язки директора допоміжної школи № 69, а з вересня 1956 по листопад 1956 року — завуч цієї ж школи.

З листопада 1956 по вересень 1960 року працювала викладачем у Київському державному педінституті, а з 1 вересня 1960 по березень 1966 року — старшим викладачем. З 17 квітня 1968 року на посаді доцента кафедри олігофренопедагогіки.

24 травня 1965 року захистила кандидатську дисертацію на тему: «Особливості використання покарання та заохочення в системі засобів виховання учнів допоміжної школи».

Померла 3 квітня 1983 року в Києві на 62 році життя в лікарні після серцевого нападу. Похована на Байковому кладовищі.

Чоловік теж був дефектологом, працював у школі-інтернаті вчителем трудового навчання. Син вивчав проблеми загальної психології. Донька теж закінчила КДПІ, стала логопедом, працювала за професією.Піонтківська Г. С., Кузьмінська Є. О. Хоружа Марія Наумівна // Кафедра психокорекційної педагогіки. Внесок викладачів кафедри у розбудову української дефектології: навчальний посібник. Частина ІІ / за редакцією І. П. Колесника, Г. С. Піонтківської. — К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. — С. 232—248.

Науково-освітня робота За свідченням доцента кафедри сурдопедагогіки Грози Ельвіри Павлівни, «дуже добре володіла українською мовою і завжди викладала дисципліни тільки українською мовою», роблячи винятки лише для студентів республік СРСР, які не володіли українською.

Вивчала проблеми освіти розумово відсталих дітей та активізації мовленнєвої діяльності учнів, особливості виховання учнів в закладі для дітей з інтелектуальною недостатністю. Розробляла програми з основного курсу олігофренопедагогіки для студентів дефектологічних факультетів. Авторка статей, методичних листів, а також контрольних робіт для студентів заочної форми навчання.

Підручник з української мови для 7 класу допоміжної школи перевидавали шість разів (1958, 1961, 1964, 1967, 1971, 1975).

Примітки

Джерела Піонтківська Г. С., Кузьмінська Є. О. Хоружа Марія Наумівна // Кафедра психокорекційної педагогіки. Внесок викладачів кафедри у розбудову української дефектології: навчальний посібник. Частина ІІ / за редакцією І. П. Колесника, Г. С. Піонтківської. — К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. — С. 232—248. Хоружа Марія Наумівна // Спеціальна педагогіка: понятійно-термінологічний словник / За ред. академіка В. І. Бондаря. — Луганськ: Альма-матер, 2003. — С. 419.