Мотіцура Хасімото (; 14 жовтня 1909, Кіото — 25 жовтня 2000, Кіото) — японський офіцер-підводник, командер.

Біографія Хасімото восьмим з дев'яти дітей і п'ятим сином каннусі, синтоїстського священника. Він відмінно навчався в середній школі, його вважали спокійним і шанованим юнаком. На прохання батька він мав вступити до військово-морського флоту. Сім'я не мала військово-морських традицій, але батько Хасімото вважав, що військова кар'єра буде корисною для всіх них. Один зі старших братів Хасімото закінчив військову академію та служив у японській армії. Хасімото закінчив середню школу в 1927 році та був прийнятий до Військово-морської академії, де протягом чотирьох років вивчав історію, інженерію та військово-морську тактику, а також дзюдо та інші бойові види спорту. У 1931 році він закінчив Академію та отримав своє перше військове звання.

У 1937 році він одружився з Нобуко Мікі, дочкою заможного бізнесмена з Осаки. У них було троє синів: Мітіхіро (нар. 1940), Нобутаке (нар. 1942) та Томоюкі (нар. 1944).

Військова кар'єра У 1934 році Хашимото добровольцем пішов на службу на підводних човнах, але служив на борту есмінців та мисливців за підводними човнами біля узбережжя Китаю до 1937 року. Лише у 1938 році його направили на курси торпедної підготовки, а у 1939 році — до Школи підводної зброї. Після завершення навчання його на початку 1941 року призначили торпедним офіцером на підводний човен I-24, що базувався в Куре, під командуванням капітана-лейтенанта Хіросі Ханабуси. Протягом цього року підводний човен проходив навчання з взаємодії з надмалими підводними човнами.

18 листопада I-24 вийшов з Куре з усім екіпажем, несучи надмалий підводний човен на шканцях. Рухаючись прямо на схід, підводний човен досяг Гаваїв 6 грудня та з'явився на поверхні за 10 миль від Вайкікі. I-24 був частиною великої групи підводних човнів, призначених для підтримки атаки на Перл-Гарбор. Хасімото був свідком прощання з двома людьми, екіпажем надмалого підводного човна, який відплив о 5:30 ранку. I-24 залишався у своєму секторі до 9 грудня, очікуючи повернення надмалого підводного човна, але той не з'явився, тому I-24 повернувся до Куре.

Невдовзі Хасімото був призначений на вищий курс у Школі підводної зброї для підготовки до командування власним кораблем. Після завершення курсу в липні 1942 року він прийняв командування підводним човном берегової оборони Ro-31. До кінця того ж року корабель Хасімото патрулював прибережні води біля Йокосуки, навчаючи екіпаж, випробовуючи нове обладнання та проводячи дослідження нової доктрини японської підводної війни. У 1943 році він став командиром І-158, а пізніше — Ro-44.

Командир I-58

У травні 1944 року Хасімото отримав підвищення до капітан-лейтенанта та призначення командиром нового підводного човна I-58, який ще не покинув верф Сасебо. Новий командир керував оздобленням та оснащенням I-58. Підводний човен був пристосований для перевезення торпед класу Kaiten, що екіпаж Хасімото вважав великою честю. I-58 був введений в експлуатацію 13 вересня, після чого він здійснив серію випробувальних та навчальних походів. Після завершення навчань підводний човен у грудні вирушив до Куре для переозброєння та постачання. Звідти він вирушив до Хірао, де було завантажено шість підводних човнів Kaiten.

29 грудня підводний човен вирушив у своє перше бойове патрулювання біля Маріанських островів, прибувши до Гуаму о 3:00 ранку 11 січня 1945 року. Хасімото наказав спустити на воду чотири кайтени, які нібито потопили танкер, але це не вдалося перевірити. Насправді атака була неефективною. I-58 повернулася до Куре, прибувши 20 січня. Корабель залишався в порту до березня через дефіцит постачання. 1 березня йому було наказано вирушити на Іводзіму для підтримки японських військ. Після прибуття I-58 було наказано спустити на воду всі свої кайтени (крім пілотів) та негайно повернутися на базу. Хасімото отримав ще один наказ вийти в плавання 2 квітня. Цього разу він мав вступити в бій з американськими кораблями під час вторгнення на Окінаву. Там корабель був атакований авіацією 50 разів і міг спливати лише на кілька годин вночі. 29 квітня він повернувся до Куре, ставши єдиним японським підводним човном, який пережив битву. Будучи змушеним залишатися в порту через постійне мінування Внутрішнього моря літаками ВПС США, він вирушив на своє останнє патрулювання 16 липня. Тепер він був лише одним із чотирьох великих японських кораблів, завданням яких було порушити океанські комунікації союзників.

I-58 попрямував до східного узбережжя Філіппін. Пройшовши повз Окінаву та не зустрівши там ворожих кораблів, 27 липня він почав патрулювати судноплавну лінію Гуам-Лейте. Помітивши танкер у супроводі есмінців, Хасімото спустив на воду два «Кайтени» о 14:31 та 14:43. Вибухи були чутні о 15:21 та 15:31, але екіпаж не міг визначити, чи «Кайтен» досяг цілі. Хасімото повідомив, що танкер, ймовірно, був потоплений. 29 липня він направив свій підводний човен до точки, де, на його думку, перетиналися судноплавні шляхи між Гуамом, Лейте, Пелеліу та Окінавою.

Того вечора, о 23:35, Хасімото помітив важкий крейсер USS Indianapolis (CA-35) з відстані 10 000 метрів, який наближався з помірною швидкістю. Прийнявши крейсер за те, що він назвав «лінкором класу Айдахо», Хасімото наказав негайно зануритися, і коли «Індіанаполіс» досяг відстані 1500 метрів, він наказав випустити шість торпед через дві хвилини після півночі. Після влучання трьох торпед Хасімото наказав підводному човну опуститися на максимальну глибину, щоб уникнути можливої ​​контратаки. Через годину він сплив, але не побачив жодних ознак «Індіанаполіса». Після невдалих пошуків уламків, він наказав кораблю відплисти близько 2:30 ранку. Він надіслав коротке повідомлення до Куре про знищення ворожого корабля близько 3:00 ранку. Після війни він описав перебіг подій так: «У нас був місяць позаду, і ворожий корабель був чітко видно. Ми могли бачити його дві димоходи та високу щоглу. Я подумав, що це лінкор класу «Айдахо». Екіпаж був схвильований і чекав наказу... Нарешті я віддав наказ: "Увага, вогонь!" Шість торпед попрямували до ворожого корабля... Пливучи паралельно цілі, ми нетерпляче чекали; кожна хвилина здавалася вічністю. Нарешті, пролунало три вибухи. Після кожного я кричав: "Влучно! Влучно!", і екіпаж танцював від радості.»

Хасімото спрямував I-58 на північ, шукаючи більше цілей, але нічого не знайшов. 7 серпня він дізнався по радіо про атомну бомбу, скинуту на Хіросіму, але продовжував полювати на ворожі кораблі на південь від протоки Бунго. 9 серпня він відправив два кайтени проти конвою союзників, після чого Хасімото повідомив про ймовірне потоплення есмінця. 12 серпня він відправив решту кайтенів і повідомив про ймовірне потоплення транспортного корабля. 15 серпня I-58 спливла в протоці Бунго, де Хасімото дізнався про повідомлення Імперського Гьокуон-хосо, в якому оголошувалося про капітуляцію Японії та закінчення війни. Корабель проплив Внутрішнім морем до Хірао, і лише там Хасімото повідомив екіпаж про закінчення операцій. Після війни виявилося, що «Індіанаполіс» був єдиним кораблем, потопленим підводним човном Хасімото. Це також була остання перемога Японії у війні на Тихому океані.

Суд над Маквеєм Кілька місяців по тому Хасімото був викликаний американськими військовими як свідок на суді над командиром «Індіанаполіса», командиром Чарльзом Маквеєм, звинуваченим у недбалості, яка призвела до затоплення корабля. 9 грудня 1945 року його доставили військовим літаком з Токіо до Окленда. Незважаючи на запевнення, що до нього будуть ставитися як до морського офіцера, а не як до військовополоненого чи військового злочинця, Хасімото залишався під охороною протягом усього перебування в Сполучених Штатах і йому не дозволяли залишати готель, оскільки його поява потрапила в заголовки американських газет. Слухання розпочалися одразу після прибуття Хасімото до Вашингтона. Допити проводилися через перекладача, Френсіса Істлейка з Центральної військово-морської розвідки.11 грудня суддя-командир Томас Раян розмовляв з Хасімото протягом чотирьох годин, а наступного дня командир Джон Кеді, головний адвокат Маквея, розмовляв з ним кілька годин. Обидва офіцери намагалися встановити його достовірність та компетентність, перш ніж викликати його як свідка. Він сказав їм, що видимість тієї ночі була гарною, і що в нього не було труднощів із пошуком крейсера «Індіанаполіс». Хасімото, незважаючи на заперечення Кеді та Маквея, 13 грудня з'явився перед трибуналом у переповненій залі суду. Це була безпрецедентна подія: вперше солдат з країни, яка воює зі Сполученими Штатами, свідчив проти офіцера ВМС США в американському суді. На прохання Кеді Хасімото склав дві присяги: японську цивільну присягу та американську військову присягу, а це означало, що якби він збрехав, його могли б звинуватити у лжесвідченні в обох країнах. 50-хвилинні свідчення Хасімото були зосереджені на тому, чи «Індіанаполіс» «звивався зигзагами» чи ні, і він правдиво засвідчив, що американський корабель не змінив курсу. Однак він додав, що жодні маневри не могли б захистити крейсер від атаки. Незважаючи на це, його свідчення вважалися підтвердженням відсутності відповідальності Маквея. Після явки до суду Хасімото залишався під охороною до початку 1946 року, коли його нарешті перевезли до Японії на борту транспортного корабля USS Effingham.

Повоєнні роки Після війни Хасімото не вступив до Сил самооборони Японії, створених у 1954 році. Він залишався синтоїстським священиком у храмі в Кіото до кінця свого життя. Він дав інтерв'ю Денові Курцману, автору книги 1990 року «Фатальна подорож», в якій Курцман, серед іншого, написав: «Командир Хасімото був захоплений американцями. Навіть попри те, що під час суду його замкнули у своїй спальні, до нього ставилися радше як до почесного гостя, ніж як до ворога, який відправив на смерть стількох наших хлопців». Хасімото також написав книгу про діяльність японського підводного флоту під час війни: «Затонулий: ​​історія японського підводного флоту, 1941–1945», в якій він детально описав діяльність японських підводних човнів, включаючи затоплення «Індіанаполіса». У грудні 1990 року Хасімото зустрівся з деякими вцілілими моряками «Індіанаполіса», і сказав (через перекладача): «Я прийшов сюди, щоб помолитися з вами за ваших колег, чию смерть я спричинив», на що один з вцілілих просто відповів: «Я прощаю вам».

У 1999 році він брав участь у зусиллях вцілілих членів екіпажу «Індіанаполіса» очистити пам'ять Маквея; він написав листа до Сенату Сполучених Штатів, у якому знову порушив питання зигзагоподібної атаки: «Я міг би провести успішну торпедну атаку, незалежно від того, чи була вона зигзагоподібною, чи ні». Про засудження Маквея Хасімото писав: «Наші народи пробачили один одному жахи цієї війни та її наслідки. Можливо, настав час для вашої країни вибачитися перед командиром Маквеєм за наслідки цього неправомірного засудження.»

Нагороди

Орден Золотого шуліки 5-го класу Орден Вранішнього Сонця 5-го класу Орден Священного скарбу 5-го класу Медаль Китайського інциденту 1937 Інші медалі Знак підводника

Примітки

Література

Посилання