Якуб Правін (; 18 квітня 1901, Тарнів — 7 липня 1957, Юзефув) — польський комуністичний діяч, доктор права, бригадний генерал Польської Народної Армії та високопоставлений чиновник Польської Народної Республіки.

Біографія Він походив з єврейської родини, син Адольфа Правіна, начальника залізничної станції, та Броніслави, уродженої Ерліх. У червні 1919 року закінчив середню школу в Тарнові. Під впливом свого вчителя історії, Влодзімежа Яроша, він став соціалістом. У 1920 році він уникнув призову на військову службу та вирушив до Відня, де завершив навчання на юридичному факультеті, отримавши ступінь доктора права, а також навчався у Вищій школі зовнішньої торгівлі у Відні. Він також вивчав біологію та антропологію. У Відні він долучився до комуністичного руху — у 1920 році вступив до Комуністичної спілки молоді (). Він цікавився музикою і грав на скрипці та фортепіано.

Після повернення до Польщі у 1928 році (після отримання амністії) працював у страхових компаніях та в італійській торговельній компанії представником Польщі. Захищав права профспілок. У 1931 році вступив до Польської комуністичної партії (КПП), де обіймав посади секретаря Середмістя та Вольського районного комітету (КД), секретаря відділу пропаганди Варшавського комітету (КВ) та члена Крайового комітету КПП. З травня 1935 по січень 1936 року та з січня по травень 1937 року був ув'язнений у Березі-Картуській за підривну діяльність.

Після вторгнення Третього Рейху та СРСР до Польщі у вересні 1939 року він утік від німців і опинився на окупованій радянськими військами території, у Львові, де працював на комуністів. Його прийняли до Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків), завершивши навчання в Комуністичній партії Польщі (КПП) у 1931 році.

Після нападу Німеччини на СРСР його евакуювали та призвали до Червоної Армії. Як солдат Червоної Армії, він брав участь у Сталінградській битві. За цю битву його було підвищено до звання майора. У 1943 році його направили до 1-ї Польської піхотної дивізії імені Тадеуша Костюшка у званні майора. Він служив політпрацівником, співпрацюючи з НКВС, у квартирмейстерській службі та навчальному відділі дивізії, а пізніше обіймав посаду заступника командира дивізії з політичних та освітніх питань. Був поранений у битві під Леніно. У 1944 році його підвищено до звання полковника.

Після автомобільної аварії у вересні 1944 року, в якій він отримав поранення, його було відряджено на державну службу. З 1944 по 1945 рік він обіймав посаду директора департаменту в Міністерстві скарбів та директора залізничного департаменту в Міністерстві зв'язку.

Як повноважний представник уряду Польщі (призначений 26 лютого 1945 року) на 3-му Білоруському фронті, а згодом як повноважний представник уряду в Мазурському окрузі, він о 12:00 23 березня 1945 року опанував управління Вармією та Мазурами. Він обіймав цю посаду до листопада 1945 року.

У листопаді 1945 року його було призначено до Берліна керівником Польської військової місії в Німеччині. На цій посаді він був підвищений до бригадного генерала в 1946 році. У Берліні він ініціював зусилля з повернення викрадених матеріальних та культурних цінностей з Польщі, польських архівів, вивезених до Німеччини, та німецьких архівів повернутих територій. З цією метою він привіз до Берліна директора Центрального архіву історичних документів. Він привіз до Польщі 19 вагонів з документами з Варшави, Гданська, Торуня, Щецина, Бидгоща, Ельблонга, Пельпліна та Мальборка.

З липня 1950 року він обіймав посаду віце-президента Національного банку Польщі.

Він втопився у Віслі у Свідрах Малих 7 липня 1957 року. Його поховали на Алеї Заслужених на Повонзківському військовому цвинтарі у Варшаві. Замковий парк, що оточує замок в Ольштині, та вулиця в районі Яроти в Ольштині були названі на його честь.

Сім'я Був одружений з Анною Пассенштайн (1908–1986), яка була сестрою Бернарда Пассенштайна, батька Даніеля Пассента, який згодом став журналістом і дипломатом. У Правінів народилася дочка Едіта Тереза. Після Другої світової війни вони стали опікунами Даніеля Пассента, батьки якого померли під час окупації.

Нагороди

Медаль «За оборону Сталінграда» (СРСР) Орден Червоної Зірки (СРСР) Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня (СРСР) Орден Відродження Польщі, командорський хрест Хрест Хоробрих Золотий хрест Заслуги Медаль «За Варшаву 1939-1945» Медаль 10-річчя Народної Польщі Орден «Прапор праці» 1-го ступеня (посмертно)

Примітки

Література

Polski Słownik Biograficzny t. XXVIII, Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk-Łódź 1984–1985 Jakub Prawin: Wspomnienia, Książka i Wiedza Warszawa 1959 Henryk P. Kosk: Generalicja polska, Oficyna Wydawnicza „Ajaks” Pruszków 2001 Janusz Królikowski: Generałowie i admirałowie Wojska Polskiego 1943–1990, tom III: M–S, Toruń 2010

Daniel Passent nt. Jakuba Prawina Stanisław Jankowiak „Trudny powrót do macierzy”, Biuletyn IPN, 9–10/2005, s. 28 Stanisław Jankowiak „Łączenie rodzin między Polską a Niemcami w latach pięćdziesiątych”, Biuletyn IPN, 9/2001, s. 22