Рішення № 1-п/2021 Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року (справа № 1-179/2019(4094/19)) — знакове рішення, яким Конституційний Суд України (КСУ) визнав конституційним Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а «мовне питання» — одним із головних політичних інструментів геополітичної експансії Російської Федерації.

Конституційний Суд України ствердно наголосив, що «загроза українській мові рівносильно є загрозою національній безпеці України».

Передумови Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» («мовний закон») був ухвалений Верховною Радою 25 квітня 2019 року та набував чинности поетапно. Основною метою Закону стало утвердження української мови як єдиної державної та встановлення її обов'язкового застосування у публічних сферах: державному управлінні, освіті, медіа, сфері обслуговування, судочинстві тощо.

До 28 лютого 2018 року статус української мови регулював Закон України «Про засади державної мовної політики» («закон Ківалова-Колесніченка»), який фактично нівелював статус української мови як єдиної державної в Україні. (див. розділ про неконституційність «закону Ківалова-Колесніченка»).

У червні 2019 року 51 народний депутат України звернувся до Конституційного Суду з поданням, у якому вимагав визнати Закон неконституційним. Звернення підписали: Євген Балицький, Тетяна Бахтєєва, Олексій Білий, Олександр Вілкул, Юрій Воропаєв, Андрій Гальченко, Володимир Гусак, Михайло Добкін, Дмитро Добкін, Олександр Долженков, Юхим Звягільський, Сергій Ківалов, Андрій Кісельов, Тарас Козак, Дмитро Колєсніков, Наталія Королевська, Сергій Ларін, Артур Мартовицький, Сергій Матвієнко, Іван Мирний, Юрій Мороко, Олександр Нечаєв, Василь Німченко, Вадим Новинський, Денис Омельянович, Костянтин Павлов, Михайло Папієв, Сергій Сажко, Микола Скорик, Юрій Солод, Дмитро Шенцев, Дмитро Шпенов, Ігор Шурма, Нестор Шуфрич, Євген Мураєв, Валерій Писаренко, Анатолій Денисенко, Юлій Іоффе, Юрій Бойко, Василь Гуляєв, Леонід Клімов, Антон Кіссе, Володимир Кацуба, Віктор Остапчук, Юлія Льовочкіна, Артем Ільюк, Олександр Фельдман, Андрій Деркач, Вадим Рабинович, Яків Безбах, Сергій Льовочкін. Аргументи ініціаторів (здебільшого нардепами з проросійської фракції «Опозиційний блок»Opposition Bloc boosts rating by distancing itself from Yanukovych era, Kyiv Post) подання ґрунтувалися на твердженнях, що Закон нібито:

Порушує конституційні права громадян, зокрема права на використання рідної мови (статті 6, 8, 19, 22, 24, 84, 85, 88 та 98 Конституції України). Дискримінує російськомовне та іншомовне населення України: «російська мова на законодавчому рівні повністю виключається із трудових відносин, зі сфери освіти, сфери науки, сфери культури, сфери телебачення і радіомовлення, сфери друкованих медіа, сфери книговидання та книгорозповсюдження, сфери користувацьких інтерфейсів комп'ютерних програм та вебсайтів, сфери публічних заходів, сфери обслуговування споживачів, сфери спорту, сфери телекомунікацій та поштового зв'язку, сфери діловодства, документообігу, листування та усіх інших сфер життя громадян». Обмежує вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин. Був прийнятий із порушенням процедури розгляду у Верховній Раді.

Рішення Конституційний Суд розглядав питання конституційності Закону в цілому та окремих його положень, які регулюють використання державної мови майже в усіх публічних сферах життя країни. По суті, КСУ мав встановити, чи відповідає закріплення пріоритетного статусу української мови як державної принципам рівності громадян та чи не обмежує воно права, гарантовані частиною третьою статті 10 Конституції щодо мов національних меншин. У мотивувальній частині Рішення Суд сформулював ключові правові позиції, які стали основою для остаточного вердикту:

Українська як атрибут державності та захист національної безпеки України:

Обов'язок громадян вільно володіти українською:

Подолання наслідків російщення України:

Спростування дискримінації російської через підтримку кримськотатарської Нардепи оскаржували мовний закон також через нібито дискримінацію, вбачаючи її у виокремленні кримськотатарської та мов Європейського Союзу серед інших мов національних меншин. Конституційний Суд України відкинув ці твердження, наголосив, що виняток для кримськотатарської мови не є привілеєм чи дискримінацією, а є заходом підтримчої дії (affirmative action). КСУ обґрунтував це тим, що Україна є єдиною батьківщиною для кримськотатарської мови, яка, на відміну від російської та інших мов національних меншин (що мають підтримку у своїх національних державах), потребує спеціального захисту для розвитку своїх виражальних ресурсів. Суд визнав такий припис Закону виправданим і таким, що не суперечить принципу рівності громадян перед законом.

Російськомовні українці

Стосовно аргументу про дискримінацію «російськомовних громадян», Суд надав розгорнуте пояснення, яке відхилило цей термін як юридичну категорію.

Конституційний Суд зауважив, що виокремити «російськомовних громадян» України як соціально-демографічну групу неможливо, оскільки значна частина тих громадян, які послуговуються російською мовою, водночас володіє й українською та застосовує її, коли це є доречним. У побутовому, а нерідко й у діловому спілкуванні відбувається постійне перемикання мовних кодів особистості, і пропорція активного використання кожної з мов є змінною. Фактично, громадяни України здебільшого досі володіють російською мовою, а її панування було результатом тривалої політики зросійщення, що тривала під час перебування України у складі СРСР. Зміна юридичного статусу України у 1991 році зумовила докорінну зміну статусу української мови, яка посіла центральне місце, що, своєю чергою, призвело до логічного звуження функційного поля російської мови.

Визнання мовного закону конституційним На пленарному засіданні 14 липня 2021 року Великої палати Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 1-р/2021 (справа № 1-п/2021), яким:Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 у справі № 1-179/2019(4094/19) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII зі змінами.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.Закон не стосується мов національних меншин й не може суперечити Європейській хартії регіональних або міноритарних мов, оскільки її положення визначає, що «хартія не може скасовувати обов'язковість застосування державної мови», а визначає використання державної мови відповідно до Конституції та рішення Конституційного Суду 1999 року, і висновків Венеційської комісії. Закон України «Про національні меншини (спільноти) України», який регулює мовні права національних спільнот України був ухвалений 13 грудня 2022 з пізнішими змінами.

Також Закон не може визнаватись неконституційним через те, що не відповідає регламенту, а лише через невідповідність Конституції. Зважаючи, що Верховна Рада розглядала Закон упродовж 20 засідань, що є рекордом, і за цей час вона розглянула понад 2000 правок. Голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола Княжицький тлумачив кожну на вимогу депутатів, а Голова Верховної Ради Андрій Парубій або його заступниць Ірина Геращенко та Оксана Сироїд ставили на голосування. Усі правки були розглянуті у конституційний спосіб. За закон проголосувало 278 депутатів з 226 необхідних. Отже, ті, хто стверджують, що відбувалось не персональне голосування, мають довести: щонайменше 53 депутати проголосували не особисто.

Значимість Рішення Конституційного Суду у справі № 1-п/2021 має фундаментальне історичне, юридичне та безпекове значення для України. Насамперед, Рішенням було остаточно завершено юридичні спроби оскарження Закону, забезпечивши його неухильну та безперешкодну імплементацію та створивши надійний правовий щит навколо державної мовної політики.

Суд визнав Закон юридичним інструментом для подолання наслідків багатовікової політики російщення України, що стало актом відновлення історичної справедливості. Крім того, чітке визначення того, що «володіти українською мовою як мовою свого громадянства - обов'язок кожного громадянина України», посилило механізми інтеграції та національної консолідації. Також варто наголосити на тому, що Конституційний Суд повністю відхилив аргумент про дискримінацію, визнавши термін "російськомовні громадяни" «політичним конструктом», якому бракує юридичної та семантичної визначеності. Цей висновок Суду підірвав основний російський наратив, що використовувався для зовнішнього та внутрішнього політичного тиску, і підтвердив, що Закон є пропорційним і не обмежує права національних меншин на вільний розвиток їхніх мов.

Див. також

ДТЕК Західенерго проти НЕК «Укренерго» — справа, що стосується застосування практики Суду ЄС в Україні до моменту її вступу до ЄС Конституційний процес в Україні Конституційне право України

Примітки

Посилання

Рішення Конституційного Суд... | від 14.07.2021 № 1-р/2021 1-p/2021 | Конституційний Суд України Збіжна думка судді Сергія Головатого стосовно Рішення Окрема думка (збіжна) судді Лемака В.В. стосовно Рішення Окрема думка судді Литвинова О.М. стосовно Рішення Окрема думка судді Колісника В.П. стосовно Рішення Окрема думка судді Саса С.В. стосовно Рішення Окрема думка судді Юровської Г.В. стосовно Рішення Окрема думка судді Первомайського О.О. стосовно Рішення