Гридайрон-футбол (, )«Gridiron football». Encyclopædia Britannica. Retrieved October 20, 2010., також відомий як Північно-американський футбол (Jack Brimberg and William Hurley (2006). «Strategic considerations in the coaching of North American football». International Journal of Sport Management and Marketing. From International Journal of Sport Management and Marketing, Volume 1, Number 3, pp. 279—287., у Північній Америці часто просто «football») — це сімейство командних видів спорту, що походять від регбі, поширених переважно у Сполучених Штатах та Канаді.

Найбільш відомою формою є американський футбол, у якому бере участь 11 гравців з кожного боку, тоді як канадський футбол, у якому кожна команда складається з 12 гравців, переважає в самій Канаді. Зазвичай під «гридайрон-футболом» мають на увазі саме ці дві гри. Існують і інші похідні різновиди (див. нижче). Загальними рисами більшості з них є низка унікальних правил та позицій, типове ігрове поле, що вимірюється в ярдах (навіть у Канаді, яка в інших сферах запровадила метричну систему ще у 1970-х роках), дозволені паси вперед (на відміну від регбі, де паси вперед рукою заборонено), система даунів, використання характерного коричневого шкіряного м'яча у формі витягнутого сфероїда із загостреними кінцями, а також численного захисного обладнання, зокрема твердих захисних шоломів та .

Міжнародним керівним органом цієї групи видів спорту є (, IFAF): хоча ця організація проводить усі свої міжнародні змагання за американськими правилами, вона використовує достатньо широке визначення гри, щоб включити під свою егіду і канадський футбол — , керівний орган канадського футболу, є членом IFAF.

Назва

Назва походить від слова gridiron, яке в англійській мові значить «решітка» (конеретніше — решітка для смаження м’яса), через характерну решітчасту розмітку у ранніх версіях цієї гри. Ранні поля для американського та канадського футболу були розграфлені паралельними лініями уздовж і поперек, нагадуючи кухонну решіткуThe Library of Work and Play: Outdoor Sports and Games by Claude H. Miller. Garden City, N.Y.: Doubleday, Page & Company, 1911. М'яч починав новий етап гри у клітині цієї решітки, в яку він був вибитий під час попереднього розіграшу. До 1920 року цю систему змінили на систему ярдових ліній та міток, що використовуються по сьогодні.

У країнах, у яких виник той чи інший різновид цього спорту, його зазвичай називають просто «football». У Європі ці види спорту зазвичай називають «американський футбол», оскільки «футбол» тут означає зовсім інший вид спорту (у північній Америці його називають «soccer»). Різні джерела використовують термін «північноамериканський футбол», маючи на увазі американський та канадський футбол, але в цілому цей термін зустрічається досить рідко. (IFAF) використовує термін «американський футбол», включаючи до цього терміну і канадський футбол та інші різновиди.

В Австралії цей вид спорту називають «гридайрон» або (у більш формальному контексті) «американський футбол», а під словом «football» тут зазвичай мають на увазі австралійський футбол, більш подібний до регбі. Керівним органом американського футболу в Австралії є .

Історія

Цей вид спорту розвинувся з неформальних ігор, у які грали в Північній Америці в 19 столітті. Ці ранні ігри мали різноманітні місцеві правила та були загалом схожі на сучасний регбі-юніон. Найдавніший зафіксований випадок гри у гридайрон-футбол відбувся в Університету Торонто в листопаді 1861 року.

Пізніше, у 1860-х роках, коли команди з університетів грали одна з одною, установилися більш стандартизовані правила та виник . У той час як кілька американських шкіл прийняли правила, засновані на футбольних правилах Англійської футбольної асоціації, Гарвардський університет дотримувався своєї традиційної «гри з перенесенням» (carrying game). Тим часом канадський Університет Макгілла в Монреалі використовував правила, засновані на правилах регбі-юніон. У 1874 році Гарвард і Макгілл організували дві гри, використовуючи правила одне одного. Гарварду сподобалися правила регбі-стилю Макгілла, і він перейняв їх. Своєю чергою, вони використовувалися, коли Гарвардський і Єльський університети зіграли свою першу спортивну гру між вишами в 1875 році, після чого канадську гру в регбі-стилі прийняли гравці та глядачі Єльського і Принстонського університетів. У цю версію гри вони згодом грали з кількома іншими коледжами США протягом наступних кількох років.

Команди та організації з американського футболу згодом прийняли нові правила, які відрізняли гру від регбі. Багато з цих ранніх нововведень були роботою  — зокрема, він ввів лінію сутички та систему даунів. Ще однією важливою зміною стало прийняття у 1906 році пасу вперед, що дозволяло квотербеку кидати м'яч вперед через лінію сутички ресиверу.

Канадський футбол протягом десятиліть залишався більш схожим на регбі, хоча прогресивна фракція гравців, переважно в західних провінціях, вимагала внести до гри зміни на основі інновацій в американському футболі. З роками канадський футбол як вид спорту прийняв більш американізовані правила, хоча й зберіг деякі свої історичні риси, серед них поле завдовжки 110 ярдів, команди з 12 гравців та три дауни замість чотирьох. Приблизно в той самий час, коли Кемп розробив правила американського футболу, канадська гра розвивалася так само (але окремо) від американської; відіграли важливу роль у встановленні багатьох правил сучасної гри.

Правила

Нижче наведено мінімальний опис правил з елементами, спільними для всіх або майже всіх варіантів гридайрон-футболу. Більш конкретні правила мають бути наведені в окремих статтях про кожен варіант.

Кік-офф

Перед початком гри підкидання монети визначає, яка команда вирішить, чи хоче вона зробити кік-офф (початковий удар) або ж першою бути атакуючою. Для кік-оффу команди шикуються на протилежних половинах поля з мінімальною відстанню 10 ярдів, і спеціальний гравець команди, що виконує удар, пробиває м'яч ногою у напрямку команди противника, намагаючись щоб він зупинився якомога далі з метою максимізувати відстань, на яку команда противника буде повинна просунутися, щоб забити гол. М'яч може бути зупинений у кілька способів; наприклад, гравець команди, що отримує удар, ловить м'яч і намагається якнайдалі пробігти з ним у зворотному напрямку; в такому разі гра продовжується з місця, де його зупинять гравці команди, що пробивала удар.

Гра з лінії сутички

Після визначення місця, з якого продовжуватиметься гра, починається . Команда, яка володіє м'ячем, переходить в атаку, а її суперник — в захист. Принаймні половина гравців команди нападу шикуються на лінії сутички у запланованій формації, решта можуть довільно вишикуватися за лінією. Ні команда нападу, ні команда захисту не можуть перетинати лінію сутички до початку гри. Після встановлення формації призначений гравець команди нападу, снепер, особливим пасом назад (снеп) передає м'яч гравцеві своєї команди.

Після снепу команда нападу намагається доставити м'яч якомога ближче до енд-зони команди суперника — наприклад, за допомогою пасу вперед з-за лінії сутички і бігу з м'ячем. Спроба зупиняється, коли гравець з м'ячем торкнеться землі будь-якою частиною свого тіла, крім руки чи ноги, буде зупинений гравцями команди, що обороняється або витіснений за межі поля. З цією метою гравцям команди захисту дозволено намагатися зупинити гравця з м'ячем всіма способами, які не заборонені правилами. У будь-який момент переслідуваний гравець з м'ячем може спробувати зробити зворотний або бічний пас будь-якому іншому гравцеві своєї команди, щоб зберегти м'яч у грі, але зазвичай це трапляється рідко.

У випадку, якщо пас вперед взагалі не було спіймано, м'яч повертається на місце розіграшу снепом. Крім того, якщо будь-який гравець захисту зможе перехопити пас у польоті, володіння м'ячем переходить до команди захисту. Також вона може отримати володіння, підібравши упущений гравцем команди нападу м'яч (фамбл) або відібравши у нього м'яч («вимушений фамбл»).

Типова гра з лінії зіткнення триває від п'яти до двадцяти секунд.

Система даунів

Щоб гра продовжувалася, команда нападу повинна пройти певний шлях (10 ярдів у більшості ліг) протягом певної кількості розіграшів (3 у Канаді, 4 у Сполучених Штатах), які називаються даунами. Якщо команді нападу вдасться пройти цю відстань, лічильник даунів спадає до 1, і команда отримує ще одну групу з 3 або 4 розіграшів, щоб пройти ще 10 ярдів. Якщо пройти відстань не вдається, команда нападу втрачає володіння м'ячем на користь суперника в місці, де знаходиться м'яч. Однак частіше команда нападу, якщо її шанс подолати необхідну відстань мінімальна, і залишився лише один розіграш для цього (четвертий даун у США, третій даун у Канаді), намагається виконати скрімедж-кік. Існує два типи скрімедж-кіку: пант — спеціальний гравець пантер кидає м'яч з рук і пробиває його ногою, намагаючись закинути якомога ближче до залікової зони суперника, не заходячи в неї; команда, що виконує удар, після нього втрачає володіння м'ячем, а команда, що приймає удар, може спробувати пронести м'яч у зворотному напрямку, аналогічно до кік-оффу; філд-гол — виконується ногою плейс-кіком або (рідше) , і якщо м'яч проходить через ворота, у кінці залікової зони суперника, команда заробляє три очки. Якщо команда, яка володіє м'ячем, у будь-який момент просувається у залікову зону суперника (гравець заносить м'яч, або гравець у заліковій зоні ловить пас), це називається тачдауном, і команда набирає шість балів та отримує спробу на додаткові бали: філд-гол (екстрапоїнт) оцінюється в один бал, а ще один тачдаун — у два). Після кожного тачдауна або філд-гола проводиться кік-офф.

При деяких діях команди нападу у його власній заліковій зоні команда захисту отримує сейфті, що вартує два бали. Це найменш поширений, хоча й не рідкісний спосіб набору балів. Сейфті призначається, коли у заліковій зоні команди нападу зупиняють гравця з м'ячем, відбувається фамбл або команда нападу здійснює у цій зоні порушення правил.

Після спроби отримання додаткових балів, філд-голу або сейфті команда, яка володіла м'ячем, повертається на середину поля та виконує кік-офф супернику, після чого гра продовжується так само, як і на початку.

Пенальті

Якщо під час розіграшу відбувається будь-яка заборонена дія (фол), результати попереднього розіграшу анулюються та нараховується , згідно з яким команда, що порушила правила, поступається супернику від п'яти до п'ятнадцяти ярдів поля. Чи вимірюється ця відстань від початкового місця м'яча перед розіграшем, місця порушення чи місця, де закінчився розіграш, залежить від порушення.

Найпоширеніші фоли: фальстарт, коли гравець нападу перетинає лінію зіткнення до снепу (п'ятиярдовий штраф); холдинг — захоплення гравця, крім того, хто несе м'яч, щоб перешкодити його просуванню (десятиярдовий штраф для команди нападу та п'ятиярдовий штраф для команди захисту); перешкоджання пасу, коли ресивер, або ж гравець команди захисту штовхає або блокує іншого гравця, щоб перешкодити йому зловити пас.

Команда, що атакує, не може набирати бали як прямий результат пенальті; фол команди захисту, скоєний у власній кінцевій зоні команди, якщо штраф нараховується з місця фолу, ставить м'яч на одноярдову лінію. Але команда захисту може набирати бали як прямий результат пенальті: якщо команда нападу скоює порушення за тим самим сценарієм, команда захисту отримує два бали (див. вище про сейфті). За всіх інших обставин (за винятком пункту про відкриті та надзвичайно рідкісні фоли), штраф не може перевищувати половину відстані до кінцевої зони. Якщо пенальті менш вигідне, ніж результат фактичної гри, то команда, яка мала виконувати пенальті, може відмовитися від нього.

Тривалість гри