Ромбоподібна маримба () — перкусійний музичний інструмент, створений американським композитором і теоретиком музики Гаррі Парчем 1946 року.

Клавіші маримби створені з червоної деревини пернамбука, а трубки-резонатори — з бразильського бамбука. Незвична форма інструменту є фізичним втіленням тонального ромба, найважливішої музичної концепції Гаррі Парча. Композитор відмовився від традиційного рівномірно-темперованого строю, який містив 12 звуків у межах октави, на користь чистого строю, що складався з 43 тонів, настроєних на слух. Звуки були поєднані у групи, подібні до мажорної та мінорної тональностей, але побудовані на основі обертонів і підтонів і представлені у вигляді ромба.

Ромбоподібна маримба використовувалася у всіх найбільших сценічних творах Парча, що втілювали концепцію «тотального театру», поєднуючи музику, танець й античну драму. Після смерті Парча його інструменти належали різним власникам, що підтримували їхній стан й організовували концертні виступи. Окрім оригінального примірника маримби, створеного Парчем, існує декілька її копій.

Винахідник Автором інструменту став американський композитор Гаррі Парч. Він народився 1901 року в Каліфорнії, отримав домашню музичну освіту. Його батьки були протестанськими місіонерами, що наприкінці XIX століття працювали в Китаї, тож Парч з дитинства чув церковні гімни та китайську музику, а пізніше познайомився з музикою індіанців із народу які та фольклором переселенців з Оклахоми. До закінчення школи 1919 року він працював , з 1920 по 1922 роки вивчав композицію та удосконалював гру на фортепіано в Університеті Південної Каліфорнії, проте розчарувався в академічній освіті та продовжив навчання самостійно.

Ключовим епізодом становлення Парча як артиста стало знайомство з книгою Германа фон Гельмгольца «Вчення про сприйняття звуку» у 1923 році, після якого він почав вивчати чистий стрій як спосіб настроювання музичних інтервалів на слух. 1928 року Парч став розробляти оригінальну музичну теорію, радикально відмінну від класичної європейської традиції, називаючи власну музику «монодичною» () та «корпореальною» (). Він знищив всі свої юнацькі музичні твори та почав писати концептуально іншу музику, інтонація якої покладалася б на живу мову та мала б більш «тілесний» і ритуальний характер.

Експериментальна музика Парча основувалась не на звичному рівномірно-темперованому строї, а на звукорядах, що складалися з більшої кількості звуків — їх могло бути 29, 37, 43 або навіть 55 в межах октави (замість 12). Композитор отримував невеликі гранти, які витрачав на побудову власних музичних інструментів, придатних для реалізації його ідей. 1928 року він створив «адаптований альт», пристосований до виконання музики в чистому строї, для якого писав музику на вірші Лі Бо, а 1934 року в Лондоні — фісгармонію «Птолемей», яка була пошкоджена під час подорожі через океан і практично не використовувалася. Внаслідок Великої депресії 1935 року Парч повернувся до США та дев'ять років блукав країною, не маючи можливість займатися музикою. В середині 1940-х він поступово повернувся до звичного життя та продовжив писати музику та створювати власні інструменти, покладаючись на університетські гранти.

Опис інструменту

Теорія тонального ромбу

На відміну від звичайних маримб, що мають один чи два паралельних ряди дерев'яних пластин, клавіші маримби Гаррі Парча були розташовані ромбом. Ця форма робила її фізичним втіленням найважливішої теоретичної концепції Парча — (). Його теорія гармонії була суттєво відмінною від традиційної та розглядала не ті звуки, які можна отримати за допомогою рівномірної темперації (розділення октави на 12 рівних частин), а ті, що розташовані один від одного на відстані «чистих» інтервалів, які можна визначити на слух. Парч відмовився від звичних назв інтервалів (прима, секунда, терція тощо) і позначав відстані між звуками дробами, які визначають відношення висот їхнього звучання, вважаючи інтервали тим акустично досконалішими, чим простішими є дроби, що їх описують. Основний, породжуючий тон він називав «єдністю» () та позначав відношенням 1/1, що відповідало ноті соль в традиційній нотації. Решта тонів позначалися дробами, які відображали відношення їхньої висоти до основного тону; так, 3/2 означало звук у півтора раза вищий за основний тон (за традиційною термінологією він вищий на квінту, тобто відповідає ноті ре).

Згідно з теорією Парча, звуки поєднуються у групи (тональності) одного з двох типів: отональності (), що відповідає мажору в традиційній теорії музики, та утональності (), що відповідає мінору. Звуки, що входять до складу отональності, беруться з обертонового ряду, а їхні висоти звучання мають відношення 4:5:6:7:9:11; тобто четвертий, п'ятий, шостий, сьомий, дев'ятий та одинадцятий обертони (). Звуки, що входять до складу утональності, є своєрідною інверсією або дзеркальним відображенням цього ряду; їхні висоти звучання мають відношення ::::: і вони не мають фізичних відповідників, таких як елементи обертонового ряду, але часто називаються підтонами (). Так, від кожного звуку можна було побудувати один з двох типів тональності: наприклад, складалася зі звуків 1/1, 5/4, 3/2, 7/4, 9/8, 11/8, а  — зі звуків 1/1, 8/5, 4/3, 8/7, 16/9, 16/11Елементи отональності завжди можуть бути побудовані з дробів з однаковим знаменником, із чисельниками 4, 5. 6, 7, 9 та 11, а елементи утональності — навпаки, з дробів з однаковим чисельником та знаменниками 4, 5, 6, 7, 9 та 11.

Разом з тим, тональний ромб Гаррі Парча завжди містить інтервали (відношення) між 1/1 та 2/1, що належать до однієї октави. Якщо процедура побудови елементів отональності або утональності призводить до появи звуків за межами цього діапазону, Парч підвищує або знижує їх на одну октаву (дві, три…); відповідні дроби підвищуються або знижуються вдвічі (в чотири рази, у вісім разів…)

Наприклад: , що складається зі звуків 1/1, 5/4, 3/2, 7/4, 9/8, 11/8, може бути побудована з відношень 4/4, 5/4, 6/4, 7/4, 9/4, 11/4. , що складається зі звуків 1/1, 8/5, 4/3, 8/7, 16/9, 16/11, може бути побудована з відношень 4/4, 4/5, 4/6, 4/7, 4/9, 4/11..

Тональний ромб був візуальною репрезентацією отональностей та утональностей, побудованих від основного тону, що позначався дробом 1/1, або еквівалентними йому 9/9, 5/5, 11/11, 3/3 та 7/7. Кожен зі звуків в ромбі належав принаймні до однієї отональності й однієї утональності, але деякі — навіть більшій їх кількості (інтервали 4/3 та 3/2 зустрічалися в ромбі по два рази, у своїй первинній формі та як 12/9 та 9/6 відповідно, тож належали чотирьом тональностям, а не двом, а основний тон 1/1 зустрічався шість разів і належав кожній з дванадцяти тональностей). Саме звуки з тонального ромбу, а також деякі додаткові, що заповнювали «дірки» в гамі, були основою звукоряду Парча, який складався з сорока трьох звуків замість звичних дванадцяти.

Тональний ромб Гаррі Парча описаний у його книзі Genesis of a Music (, 1949). Попри те, що ця концепція вважається багатьма музичними теоретиками найважливішим внеском Парча до мікроінтервалікиGranade, S. Andrew (2014). Harry Partch, Hobo Composer, p.295. Boydell & Brewer. , вперше ідею двовимірного ромба тональностей запропонував американський музичний психолог у книзі The Musician's Arithmetic (, 1929). Ромб Парча мав більший розмір (шість діагоналей замість чотирьох) і незначні відмінності у порядку елементів, проте основна концепція залишилась незмінною. Парч знав про роботи Маєра та цитував їх у своїй книзі, але замовчував походження свого ромбу тональностей, через що його пізніше звинувачували у плагіаті.

Історія створення Для створення власних інструментів Парч вивчав будову старовинних інструментів в історичних трактатах і в музеях. Так, його перша фісгармонія «Птолемей», створена 1934 року, була основана на працях Германа фон Гельмгольца й органах, що він побачив в Британському музеї. Щоб створити свою маримбу, Парч відвідав виробництво компанії в Чикаго, де поспілкувався з віртуозним перкусіоністом () і техніком з настроювання Полом Фіалковскі (); ті підтвердили, що його ідея може бути втілена в життя.

Ромбоподібна маримба стала першим перкусійним інструментом, побудованим Парчем; до цього він працював лише зі струнними та клавішними, такими як фісгармонія хромелодеон. Маримбу було створено 1946 року в майстерні, що належала Воррену Гілсону (), випускнику медичної школи Університету Вісконсину та розробнику медичного обладнання. Парч побудував інструмент власноруч, за допомогою Гілсона.

Стрій

Ромбоподібна маримба складається з 36 дерев'яних брусків-клавіш, розміщених у формі ромба. Попри двомірну структуру, схожу на тональний ромб Парча, та ідентичний набір звуків, що відповідав шести отональностям і шести утональностям, розміщення звуків трохи відрізнялося. По-перше, ромб був повернутий на 90°, через що основний тон опинився на центральній горизонталі, а не центральній вертикалі. По-друге, порядок звуків в кожній діагональній гексаді (групі з 6 звуків) був змінений так, щоб висоти сусідніх звуків відрізнялися на «терцію».

Як і багато інших інструментів Гаррі Парча, ромбовидна маримба була настроєна так, щоб основний тон відповідав ноті соль другої октави з частотою 784 Гц. Загальний діапазон інструмента складав близько трьох октав: найнижчий звук мав частоту 285 Гц, трохи нижче ре першої октави; найвищий  — частоту 2156 Гц, трохи вище до четвертої октави.

Звукоряд інструмента

285 Гц — 4/11 348 Гц — 4/9 356 Гц — 5/11 427 Гц — 6/11 435 Гц — 5/9 448 Гц — 4/7 498 Гц — 7/11

522 Гц — 4/6 559 Гц — 5/7 609 Гц — 7/9 627 Гц — 4/5 641 Гц — 9/11 653 Гц — 5/6 672 Гц — 6/7

784 Гц — 1/1 914 Гц — 7/6 940 Гц — 6/5 958 Гц — 11/9 980 Гц — 5/4 1007 Гц — 9/7 1097 Гц — 7/5 1176 Гц — 6/4

1232 Гц — 11/7 1372 Гц — 7/4 1411 Гц — 9/5 1437 Гц — 11/6 1724 Гц — 11/5 1764 Гц — 9/4 2156 Гц — 11/4

+

Отональності та утональності +Утон. 1Утон. 2Утон. 3Утон. 4Утон. 5Утон. 6Отон. 14/4784 Гц5/4980 Гц6/41176 Гц7/41372 Гц9/41764 Гц11/42156 ГцОтон. 24/5627 Гц5/5784 Гц6/5940 Гц7/51097 Гц9/51411 Гц11/51724 ГцОтон. 34/6522 Гц5/6653 Гц6/6784 Гц7/6914 Гц9/61176 Гц11/61437 ГцОтон. 44/7448 Гц5/7559 Гц6/7672 Гц7/7784 Гц9/71007 Гц11/71232 ГцОтон. 54/9348 Гц5/9435 Гц6/9522 Гц7/9609 Гц9/9784 Гц11/9958 ГцОтон. 64/11285 Гц5/11356 Гц6/11427 Гц7/11498 Гц9/11641 Гц11/11784 Гц

Порівняння із рівномірно темперованим строєм

Конструкція Дізнавшись, що маримби компанії Deagan створювалися з дерев, які зростали в Центральній Америці, Парч виробив більшість брусків для своєї маримби з червоної деревини пернамбуку — матеріалу настільки міцного, що з нього зазвичай роблять смички, а решту — з бразильського палісандру. Під кожною клавішею були трубки з бразильського бамбуку, які підсилювали звучання. Найближчий до виконавця ряд клавіш розташовувався на висоті , кожен з десяти наступних був на вище, тож висота дальнього ряду складала . Ширина інструмента дорівнювала (від лівої до правої ), а глибина — (від нижньої до верхньої ). Хрестоподібна напільна підставка була зроблена з веймутової сосни (розмір 33 ⨯ 20,25 ⨯ 5 дюймів, або 83 ⨯ 51 ⨯13 см); на ній встановлювалися чотири бронзові опорні стійки товщиною , що підтримували клавіатуру.

Висота звучання кожного бруска маримби залежала від його розміру. Точні розміри брусків, необхідних для відтворення звуків потрібної висоти, Парч встановив експериментальним шляхом. Він з'ясував, що якщо є два бруски з однаковою шириною та висотою і один в півтора раза коротший за інший, то його частота вібрацій буде приблизно у два рази більшою, тобто він буде звучати на октаву вище. Основний тон , настроєний в соль першої октави, відтворював брусок розміром 8 x 2 x 0.75 дюймів, тож розмір решти був теоретично вирахуваний за допомогою нескладної формули та діаграми. На практиці Парч з'ясував, що для низьких тонів потрібні коротші бруски, ніж значення формули, а для високих — довші.