Хісадзі Хара (; 1964, Токіо, Японія) — японський фотограф. Серед його циклів знімків найвідоміший цикл «Фотографічне зображення живопису Бальтюса», який відтворює картини французького живописця польського походження Бальтюса.

Творчість фотохудожника висвітлюють великі засоби масової інформації («Гардіан», «Korea JoongAng Daily») та професійні журнали («Blink», «PHaT PHOTO», «China Shoot»).

Біографія Народився 1964 року в Токіо. 1986 року закінчив Університет мистецтв Мусасіно за спеціальністю «Мистецтво та дизайн». 1993 року переїхав (за твердженням засобів масової інформації, «емігрував») до США і працював як оператор-постановник у Науковій технологічній мережі () у Нью-Йорку й ексклюзивним відеооператором для Гілларі Клінтон у NHK, оператором-постановником у документальному фільмі про Далай-ламу XIV та у численних телевізійних програмах і документальних фільмах. 2001 року повернувся на батьківщину і почав працювати незалежним фотографом. У період між 2006 та 2011 роками створив серію фотографій, які детально відтворили картини Бальтюса з Терезою Бланшар й інших моделей-підлітків. Популярність до нього прийшла у 2012 році після публікації та міжнародного турне серії «Фотографічне зображення живопису Бальтюса», що містило зроблені за багато років фотографій.

Довгий час жив у Токіо у заміському будинку поблизу старого бамбукового лісу. Про себе він говорив в інтерв'ю, що часто працював, забуваючи про все протягом шести-семи годин поспіль, а підтримував фізичну форму «солодощами і кофеїном».

З 2013 року співпрацював з фотографкою Нацумі Хаясі (, після закінчення літературного факультету приватного Університету Ріккьо в Токіо вона вивчала дитячу психологію в аспірантурі університету, потім працювала моделлю, а з 2009 року — фотографом). Хаясі здобула популярність серією фоторобіт «Літаюча сьогодні» (), що відобразила польоти дівчат (часто в цьому образі виступає вона сама) у високому стрибку. Багато фотографій творчого дуету знято в невеликому місті Беппу в префектурі Оїта, де вони оселилися. Хара почав займатися фотографуванням на вулицях; в інтерв'ю він розповідав, що знімає по 500 фотографій під час прогулянки на 100 метрів. Широку популярність здобула серія фотографій, що зображує дівчаток-близнюків ().

Хара стверджує, що має сумнів у таких основах сучасного суспільства, як капіталізм і влада грошей, і прагне відобразити ці свої думки у фотографіях.

Особливості творчості За визнанням фотографа, його захоплюють роботи таких яскравих особистостей у світі мистецтва, як режисер Андрій Тарковський, художники Пуссен (1594—1665) та Джотто (1266—1337).

Про початок роботи над своїм найяскравішим у творчому плані циклом «Фотографічне зображення живопису Бальтюса», який приніс йому популярність, Хара розповідає, що з картинами Бальтюса він вперше зіткнувся ще в середній школі. Після вступу до університету на початку 1980-х років його інтереси перемістилися в сферу сучасного мистецтва, і він забув про творчість Бальтюса майже на двадцять років. Хара стверджує, що затишного осіннього вечора 2005 року, коли він міцно спав, образ однієї з картин Бальтюса («Мрійлива Тереза») раптово з'явився йому уві сні. Оскільки це сталося раптово, він не зміг визначити причини, «чому» це сталося. «Сучасне мистецтво» перестало бути сучасним для нього з тієї ночі. Хара перестав робити спроби стати «новим» або «індивідуальним» і почав прагнути до «універсальності», яка втілилася для нього в Бальтюсі. Він спробував знайти зображення картини в інтернеті, але знайшов тільки дуже маленьку версію. Хара спланував двадцять п'ять чорно-білих фотографій, основаних на полотнах французького живописця, лише деякі з яких він на той час бачив наживо. «Мрійлива Тереза» зображує дівчинку-підлітка, яка відвернулася від глядача і закрила очі. Її розставлені ноги демонструють білу спідню білизну, оскільки вона безтурботно дрімає, купаючись у сонячному світлі. Хару захоплювали не сексуальний підтекст картини, а композиція і використання світла; детально продумані кути зігнутих колін і ліктів, що утворюють складну геометричну фігуру; відчуття повітряної перспективи, досягнуте в тісному просторі зображеної кімнати. Фотографуючи одних і тих же моделей, Хасагі Хара використовував для знімання медичну клініку Хара, побудовану в стилі ар-нуво в 1920-х роках (за іншими даними в 1912 році). Будівля, що стояла порожньою з 1960 року, зберегла меблі та реквізит того часу, включаючи навіть старі склянки з лікарськими препаратами на полицях. Разом з тим деякі критики відзначали: «У стилі сучасних майстрів Хара створює сцени, що поєднують невинність і еротику. Моделі мають зовнішність пустотливих дітей, але їх пози запрошують глядача побачити в них спокусливих молодих жінок. Ба більше, замислюючи свої фотографії, Хісадзі Хара вирішив одягнути дівчаток у шкільну форму, тим самим підкреслюючи перехідний період між дитиною і дорослим життям. Нам здається, що ми зацікавлені, майже нав'язливі вуаєристи щодо юної невинності»

Корейська газета «Korea JoongAng Daily», що виходить англійською мовою, відзначала, що «багато глядачів відчували себе некомфортно» на виставці фотографій Хари в Сеулі, оскільки шкільна форма дівчаток є важливим елементом в японській субкультурі і часто зустрічаються в хентаї, хоча повинна працювати як механізм, що забезпечує священне виняткове положення для фізично зрілих дівчат і знищувати еротичні підтексти". Висновок газети: «Коли табу стає сильнішим, сильнішим стає і таємне бажання».

Стверджувалося також, що Хара зробив непомітні доповнення до костюмів своїх моделей, щоб створити дивну незграбність їхніх поз і одягу, що відповідає картинам Бальтюса, а також замовив спеціальні меблі для своїх фотографій.

Фотограф спочатку використовував аналогові плівкові камери і метод багаторазової експозиції, а з початку 2009 року перейшов на цифрову камеру. Художні критики відзначали, що через те, що знімки є фотографіями реальної дівчинки, вони не справляють такого зловісного і провокаційного враження, як їхні живописні оригінали. Чорно-білі фотографії далекі від сюрреалістичного світу картин французького художника і виглядають «як кадри з втраченого японського формалістичного фільму, в якому персонажі існують у просторі між реальністю і сновидінням». Фотограф використав образ «школярки» як стандарт японської сучасної культури, який є метафорою перетину між двома культурами — Сходу і Заходу. Критики відзначають, що Хара спробував простежити культурне розмаїття картин Бальтюса, використавши образ «школярки» і детальне точне відтворення його картин у своїх фотографічних композиціях. Він використовував аналогові плівкові камери середнього і великого формату, оскільки цифрові камери ще не були достатньо хорошими для отримання зображень високої чіткості. Але останні відбитки в серії — це цифрові пігментні відбитки, фотограф почав використовувати цифрові камери з початку 2009 року (став використовувати як аналоговий, так і цифровий метод). Фотографії були надруковані в чорно-білому варіанті, але підфарбовані сепією і злегка відрізняються одна від одної ступенем забарвлення, яке повинно імітувати старіння нітрату срібла. Через це, за задумом фотографа, глядачі не зможуть самостійно визначити час, коли фотографії були створені (крім цифрового пігментного друку фотограф використовував класичний альбуміновий друк, характерний для XIX століття, щоб надрукувати серію. Хара також стверджував: «Оскільки я змінював фокус, коли використовував множинні експозиції, то оптична перспектива була порушена, і мені вдалося створити по-справжньому оригінальне відчуття простору, яке я бачу в картинах Бальтюса».

Деякий час працював відеорежисером і стверджував, що використовує у фотографії методи, які зазвичай застосовуються у створенні фільмів: величезну димову машину для отримання ефекту аерофотознімання, змінюючи товщину штучного туману, кілька експозицій, які використовував, наприклад, щоб показати двох дівчаток у виконанні однієї і тієї ж моделі, в одному кадрі (він вигадав цей ефект під враженням від перегляду науково-фантастичних фільмів). Разом з тим він відзначає і відмінність у підході між фільмом і фотографією: на його думку, структура кіно більш схожа на структуру музики, а фотографія пов'язана з використанням тільки одного статичного сегмента часу, потоку часу, що рухається тут немає.

Хара зазвичай використовує камеру Pentax 67 середнього формату серії SLR і камери серії Linhof Technika. Мріє сфотографувати старомодні соціальні інститути, як-от закриті школи.

Вибіркові виставки У 2009—2014 роках відбулася серія персональних експозицій фотографій Хари у великих виставкових залах Азії, Європи та Америки. Серед них:

Березень — травень 2013. Галерея Алекса Деніелса, Амстердам. Травень 2012 року. Санта Моніка, Каліфорнія, США. ROSEGALLERY. Квітень — травень 2012. Центр фотографії , Пекін. Лютий — березень 2012. Галерея Майкла Гоппена, Лондон.

Примітки

Література

Посилання