«Гість Дракули» () — коротке оповідання Брема Стокера, вперше опубліковане в посмертній збірці 1914 року «Гість Дракули та інші дивні історії». Вчені розходяться у думках щодо того, чи є це оповідання вирізаним першим розділом роману «Дракула», ранньою чернеткою розділу цього роману, чи воно завжди задумувалося як окреме оповідання. Хоча деякі елементи оповідання були включені до роману, критики вказують на відмінності в стилі та характерах між оповіданням і романом. Критики також відзначили подібність з новелою Шерідана Ле Фаню «Кармілла».

Історія розповідає про молодого англійця, чиє ім'я невідоме, який дорогою на зустріч із Дракулою в Трансильванії відвідує Мюнхен. Під час прогулянки сільською місцевістю він стикається з таємничими подіями за участі прекрасної жінки, яка спить у гробниці, та з вовком.

Передумови та публікація Брем Стокер написав понад 100 сторінок нотаток до «Дракули». Найдавніші нотатки, що збереглися, датуються 1890 роком, за сім років до публікації роману. Нотатки показують, що ранні чернетки розділів 2 та 3 «Дракули» мали включати час, проведений оповідачем у Мюнхені, зокрема пригоду у сніговій бурі за участю вовка. Дослідники Дракули Елізабет Міллер та Роберт Ейтін-Бісанг пишуть, що «Гість Дракули» розвинувся з цих сюжетних ідей.

У 1914 році, через два роки після смерті Стокера, Флоренс Стокер, його вдова та виконавиця заповіту, опублікувала «Гість Дракули та інші дивні історії» — збірку з дев'яти оповідань. У передмові до книги Флоренс написала, що «Гість Дракули» — це епізод з «Дракули», який було вилучено через довжину роману.

Кілька вчених стверджували, що ця історія була вирізаним першим розділом «Дракули», зазначаючи, що роман починається з того, що 1 травня Джонатан Гаркер залишає Мюнхен, тоді як дія історії відбувається на околиці Мюнхена у Вальпургієву ніч 30 квітня. «Основний Дракула» (1979) Раду Флореску та Реймонда Т. МакНеллі була першим виданням «Дракули», яке включило цю історію як частину роману. Однак Елізабет Міллер стверджує, що хоча «Гість Дракули» був частиною початкового плану для «Дракули», він ніколи не задумувався як перший розділ. Клайв Лезердейл погоджується з тим, що «поширена думка» про те, що цей епізод колись був першим розділом «Дракули», є неправильною.

У 1933 році Девід Сельцник придбав права на екранізацію фільму «Гість Дракули», а пізніше перепродав їх студії Universal Studios. Фільм Universal «Дочка Дракули» (1936) нібито був заснований на цій історії, хоча нічого з сюжету в ньому не використовується.

Сюжет Мандруючи до Трансильванії, неназваний молодий англієць, перебуваючи в Мюнхені, вирішує здійснити прогулянку сільською місцевістю. Власник готелю суворо застерігає кучера не затримуватися, оскільки наближається гроза, а сьогодні Вальпургієва ніч. Англієць попросив їхати бічною дорогою, що веде в долину, але візник рішуче відмовляє, стверджуючи, що ця дорога веде лише до покинутого, «нечистого» села. Тоді англієць вирішує йти пішки. Обернувшись, щоб подивитися на карету, що від'їжджала, він бачить, як на гребені пагорба з'являється висока, худорлява постать. Коні лякаються цього видовища, і карета стрімко мчить назад до Мюнхена, а таємничий чоловік зникає.

Англієць продовжує свій шлях і досягає долини, коли починається сніг та гроза, змушуючи його шукати прихистку в гаю кипарисів та тисів, де він чує вовче виття. Коли сніг припиняється, він виходить з гаю, сподіваючись знайти кращий сховок у покинутому селі. Місячне світло пробивається крізь хмари, відкриваючи, що він опинився на цвинтарі, прямо перед склепом графині Долінґен із Граца, Штирія. Буря поновлюється з новою силою, і чоловік притискається до дверей гробниці, намагаючись сховатися від граду. Під його вагою двері несподівано відчиняються, і спалах блискавки висвітлює вродливу жінку, яка, здається, спить на катафалку. Наступний удар блискавки влучає прямо в склеп, вбиваючи жінку, а чоловіка відкидає від склепу, де він непритомніє під градом.

Повільно повертаючись до тями, англієць усвідомлює, що на його грудях сидить величезний вовк і лиже йому горло. Наближаються вершники зі смолоскипами, і вовк тікає; солдати переслідують його, стріляючи на ходу. Деякі вояки приводять англійця до тями бренді, а коли інші повертаються, вони повідомляють, що не спіймали звіра, який, за їхніми словами, є «вовком — і водночас не вовком».

Солдати повертають англійця до його мюнхенського готелю. Господар готелю пояснює, що коли кучер повернувся і розповів йому про те, що сталося, він вирішив відправити пошукову групу. Він також отримав телеграму від господаря англійця, Дракули, в якій той застерігав його дбати про свого гостя, оскільки йому загрожували «небезпека від снігу, вовків і ночі».

Критичний аналіз Леслі Клінгер зазначає, що «Гість Дракули» має дуже мало спільного з романом 1897 року. Ледердейл зазначає, що тоді як початкові розділи «Дракули» написані як низка щоденникових записів, «Гість Дракули» є традиційною розповіддю від першої особи. Він стверджує, що неназваний оповідач у цій історії є більш впевненим у собі та більш наполегливим, ніж Гаркер у романі, і, на відміну від Гаркера, він не володіє німецькою мовою. Ледердейл доводить, що стиль «Гостя Дракули» вказує на те, що твір був написаний на початку 1890-х років, або як чернетка раннього розділу «Дракули», або як окрема історія.

Критики зазначали, що різні рядки тексту та елементи сюжету оповідання були включені до «Дракули», зокрема рядок «Мертві подорожують швидко» з поеми Готфріда Бюргера «Ленора». Ейтін-Бізанг та Міллер пишуть, що початок оповідання схожий на вступ до "Книги перевертнів " (1865) Сабіни Берінг-Ґоулд. У «Гості Дракули» оповідач наполягає на прогулянці до покинутого села, незважаючи на попередження, що це Вальпургієва ніч. У книзі Берінг-Ґоулд автор вирушає на пізню нічну прогулянку лісами навколо Відня, незважаючи на те, що місцеві жителі попереджають його про перевертнів.

Академік Роджер Лакхерст відзначає «сильний вплив» на цю історію роману «Кармілла» Шерідана Ле Фаню. Оповідач йде до покинутого села, де знаходить прекрасну жінку, яка, здавалося б, спить у мармуровій гробниці графині Долінґен з Граца у Штирії. У «Карміллі» вампіра відстежують до покинутого села, і його знаходять у гробниці графині Карнштайн із Штирії.

Примітки

Джерела

Посилання

Documentary «The Vampire Princess», written and directed by Klaus T. Steindl (2007)