Англо-іспанська війна (1779—1783) (), також Іспанія в Американській війні за незалежність () — війна між Королівством Великої Британії та Іспанією, головні події якої відбувалися в Північній та Центральній Америці, а також в Атлантиці та поблизу європейських берегів у контексті Американської війни за незалежність. Протистояння завершилося поразкою британців та підписанням Паризького договору, за яким Королівство Великої Британії втратило низку своїх колоній та володінь.

Через угоду родини Бурбонів Іспанія була союзницею Франції, а Американська революція стала зручною можливістю протистояти їхньому спільному ворогу, Великій Британії. Тому, скориставшись нагодою Іспанія в рамках конфлікту з Британією, відіграла важливу роль у боротьбі Сполучених Штатів за незалежність. Іспанія оголосила війну Британії як союзник Франції, яка сама була союзником американських колоній. Найважливіші події війни відбувалися на південному фланзі конфлікту, коли іспанські війська атакували британські позиції та захопили Західну Флориду у Британії в результаті облоги Пенсаколи. Це забезпечило південний шлях постачання та закрило можливість будь-якого британського наступу через західний кордон США через річку Міссісіпі. Іспанія також надавала американським військам гроші, продовольство та боєприпаси.

Іспанія забезпечила фінансування останньої облоги Йорктауна в 1781 році, зібравши золото та срібло в Гавані, в Іспанській Кубі. Як писав у березні 1777 року новопризначений головний міністр короля Іспанії Карла III, граф Флоридабланка, «доля колоній дуже нас цікавить, і ми зробимо для них усе, що дозволять обставини»Fernández y Fernández, p. 4.

Історія

Передумови В міру зростання конфлікту між метрополією та 13 колоніями у північноамериканських штатах, Франція та Іспанія вирішили скористатися нагодою та розпочали потай підтримувати американських повстанців зброєю та фінансами. Зокрема, іспанці побачили в ситуації, що склалася, можливість компенсувати важкі територіальні втрати, зазнані наприкінці попередньої Семирічної війни. Спочатку підтримка Іспанією американських революціонерів виражалася в контрабанді зброї та необхідних військових матеріалів із портів Більбао та Нового Орлеана з їх колонії Луїзіана. Так, вже у 1776 році французи та іспанці виділили по 1 млн французьких ліврів для фінансування першої великомасштабної спільної поставки зброї. Завдяки цій допомозі на потребу Континентальній армії було придбано 216 гармат, 27 мортир, 238 лафетів, 12 826 гранат, 51 134 снарядів, 300 000 фунтів пороху, 30 000 мушкетів з багнетами, 4000 наметів та 30 000 повних комплектів військової амуніції. Іспанська влада таємно надала американським повстанцям прямий доступ до багатого, раніше недоступного порту Гавана зі статусом «найбільшого сприяння».

Завдячуючи своєчасному надходженню іспанських запасів генерал Гораціо Гейтс здобув перемогу над генералом Джоном Бергойном у битві при Саратозі 17 жовтня 1777 року.

У 1777 році Іспанія виграла протистояння із союзником Британії Португалією за території в Південній Америці, що дозволило їй розпочати підготовку до наступних кроків. До червня 1779 року іспанці завершили підготовку до війни. Здавалося, що британська сторона перебувала в особливо складному стані. Іспанці приєдналися до Франції у війні, виконавши умови Аранхуеського договору, підписаного у квітні 1779 року. Водночас Іспанія не укладала офіційного договору про союз з американцями.

Вступаючи у війну, головними цілями для себе Іспанія визначала повернути у Британії Гібралтар та Менорку, яка утримувала їх з 1704 року, та діями каперів завдати шкоди британській торгівлі.

Хід війни

Європейські води 8 травня 1779 року після офіційного оголошення війни королем Карлом III Іспанія офіційно вступила у війну за незалежність США.

Велика облога Гібралтару, що тривала з 16 червня 1779 року по 7 лютого 1783 року, була найтривалішою іспанською акцією у війні. Попри більший розмір франко-іспанської армії, що влаштувала облогу й в певний момент налічувала 33 000 осіб, британці під командуванням Джорджа Августа Елліотта змогли утриматися у фортеці та тричі отримували постачання морем. Франко-іспанський флот адмірала Луїса де Кордови-і-Кордови не зміг підтримувати сувору блокаду навколо Гібралтару і зазнав поразки від ескадри адмірала Джорджа Бріджеса Родні в битві біля мису Сент-Вінсент 16 січня 1780 року і від адмірала Річарда Хау в бою біля мису Спартель 20 жовтня 1782.

Спільне франко-іспанське вторгнення на Менорку в 1781 році мало більший успіх; Менорка здалася наступного року, і була повернута Іспанії після війни, майже через вісімдесят років після того, як її вперше захопили британці. У 1780 та 1781 роках флот Луїса де Кордови захоплював британські конвої, що прямували до Америки, завдавши значної шкоди британським військовим поставкам та торгівлі.

Американський театр війни

У Карибському басейні основні зусилля Іспанії були спрямовані на запобігання можливим британським висадкам на Кубу, пам'ятаючи британську експедицію проти Куби, яка захопила Гавану в ході Семирічної війни, але в 1763 році після мирного договору була повернута Іспанії. Інші цілі включали відвоювання Флориди (яку британці розділили на Західну Флориду та Східну Флориду в 1763 році) та вирішення лісозаготівельних суперечок за участю британців у Центральній Америці.

На материку губернатор Іспанської Луїзіани, граф Бернардо де Гальвес, очолив серію успішних наступів на британські форти в долині Міссісіпі, спочатку атакувавши та захопивши форт Б'ют у Манчаку, а потім примусивши до капітуляції Батон-Руж, Натчез і Мобіл у 1779 та 1780 роках. Хоча ураган 1780 року зупинив експедицію з метою захоплення Пенсаколи, столиці Британської Західної Флориди, війська де Гальвеса здобули вирішальну перемогу над британцями в 1781 році в битві при Пенсаколі, надавши іспанцям контроль над усією Західною Флоридою. Це забезпечило південний шлях для постачання та закрило можливість будь-якого британського наступу на західний кордон США через річку Міссісіпі.

Коли Іспанія вступила у війну, Британія також перейшла в наступ у Карибському басейні, плануючи експедицію проти іспанської Нікарагуа. Спробу британців закріпитися в Сан-Фернандо-де-Омоа відбили в жовтні 1779 року, а експедиція 1780 року проти форту Сан-Хуан у Нікарагуа спочатку була успішною, але жовта лихоманка та інші тропічні хвороби знищили більшу частину сил, які потім відступили та повернулися на Ямайку.

Також іспанці допомагали американцям у їхніх кампаніях на американському Середньому Заході. У січні 1778 року губернатор Вірджинії Патрік Генрі санкціонував експедицію Джорджа Роджерса Кларка, який захопив форт у Вінсеннесі та опанував північний регіон Огайо. Кларк покладався на Гальвеса та Олівера Поллока в питаннях щодо постачання зброї та боєприпасів для своїх людей, а також для надання кредитів на провізію.

Іспанські гарнізони в регіоні Луїзіани відбили атаки британських підрозділів та їхніх індіанських союзників у битві при Сент-Луїсі в 1780 році. Через рік загін пройшов через сучасний Іллінойс і здобув форт Сент-Джозеф у сучасному штаті Мічиган. Ця експедиція дала Іспанії деякі претензії на Північно-західну територію, що було дипломатично заблоковано Великою Британією та молодими Сполученими Штатами в їхньому сепаратному мирному договорі за Паризьким договором 1783 року.

Іспанці також допомагали в облозі Йорктауна в 1781 році, вирішальній та останній великій битві на північноамериканському театрі воєнних дій. Французький генерал Жан-Батист Донасьєн де Рошамбо, командуючи військами своєї країни в Північній Америці, надіслав відчайдушне звернення до Франсуа Жозефа Поля де Грасса, французького адмірала, відрядженого допомагати американцям, з проханням зібрати гроші в Карибському басейні для фінансування кампанії в Йорктауні. За допомогою іспанського агента Франсіско Сааведри де Сангроніса необхідні кошти, понад 500 000 срібних песо, були зібрані в Гавані протягом 24 годин. Ці гроші були використані для закупівлі критично важливих припасів для облоги та для фінансування виплати заробітної плати солдатам Континентальної армії.

У Центральній Америці британська десантна експедиція, що відпливла з Ямайки 3 лютого 1780, висадилася в гирлі річки Сан-Хуан на території сучасних Нікарагуа і 17 березня почали рух вгору по річці. Облога фортеці Непорочного Зачаття у квітні закінчилася успіхом британців, проте вони стали відчувати нестачу продовольства. Водночас рясні тропічні дощі в цьому регіоні спричинили хвороби та підвищену смертність. У листопаді британські війська, нічого не домігшись і втративши 2500 осіб, змушені були евакуюватися.

На кордонах колонії Британський Гондурас після кількох вторгнень іспанців британський контингент під командуванням генерала Вільяма Делрімпла атакував сусідню іспанську колонію Гватемалу, але 29 листопада 1779 року зазнав поразки у бою при Сан-Фернандо-де-Омоа. У бою за Роатан 16 березня 1782 року іспанці знову розгромили британців, але нова британська експедиція з Ямайки до Нікарагуа призвела з квітня по серпень 1782 року до тривалих боїв уздовж Москітного берега при Чорній річці, наприкінці яких війська іспанського губернатора Матіа відступити.

Деякі незначні дії сталися в Карибському морі: у травні 1782 іспанські війська захопили британську колонію Нассау на Багамах, але в квітні 1783 острів був відбитий британцями.

Наслідки війни У квітні 1783 року, ще до Паризького договору, в рамках так званих попередніх переговорів, сторони погодилися на обмін полоненими та повернення Англії Багамських островів, нещодавно завойованих іспанцями в обмін на повернення всієї Флориди, включаючи місто Сент-Огастін у Східній Флориді, Іспанії.

Змучене поразками, завданими американськими повстанцями та одночасно війною проти могутніх суперників — Франції, Іспанії та Республіки Сполучених провінцій, королівство Великої Британії, нарешті, було змушене розпочати мирні переговори, результатом яких став Паризький мирний договір 3 вересня 1783 року.

В результаті війни Іспанія зберегла Менорку та Західну Флориду, завойовані разом з Алабамою. Іспанія також встановила свій суверенітет над Москітним узбережжям, Кампече та архіпелагом Сан-Андрес. Землі на схід від Міссісіпі незабаром були передані Іспанією новоствореним Сполученим Штатам Америки. Реформи, проведені іспанською владою після невдалих результатів Іспанії в Семирічній війні, загалом виявилися успішними.

Іспанія, вочевидь, отримала відчутні результати від війни, особливо на відміну від свого союзника Франції. Французи інвестували величезну кількість людських та фінансових ресурсів, щоб отримати невеликий, але очевидний прибуток. По завершенні Американської революції Франція залишилася з величезними боргами, які вона насилу сплачувала і які стали однією з головних причин Французької революції, що спалахнула в 1789 році. Іспанія, для порівняння, легше ліквідувала свої борги, частково завдяки разючому збільшенню виробництва срібла на копальнях у Мексиці та Потосі. У середині XVIII століття виробництво в Мексиці зросло приблизно на 600 %, а в Перу та Чаркасі (сучасна Болівія) — на 250 %.

Одним із конкретних результатів війни стало покращення становища графа Флоридабланки та його уряду, який продовжував домінувати в іспанській політиці до 1792 року.

Див. також Список війн XVIII століття Американо-французький договір (1778) Індіанські війни Американо-іспанські відносини

Примітки

Посилання Thomas E. Chavez (January 2004). Spain and the Independence of the United States: An Intrinsic Gift. UNM Press. p. 225. ISBN 978-0-8263-2794-9 Anglo-Spanish War (1779—1783) Помощь Испании в обретении независимости Соединёнными Штатами

Література

Calderón Cuadrado, Reyes (2004). Empresarios españoles en el proceso de independencia norteamericana: La casa Gardoqui e hijos de Bilbao. Madrid: Union Editorial, S.A. Cazorla Granados, Frank (2019). El gobernador Luis de Unzaga (1717—1793) Precursor en el nacimiento de los EE.UU. y en el liberalismo. ISBN 7-88409-12410-7