Конституція Демократичної Кампучії () — де-юре основний закон Демократичної Кампучії. Текст конституції ухвалили на засіданні командної групи у столиці Пномпені з 15 по 19 грудня 1975 року. Саму конституцію оприлюднили 5 січня 1976 року. Розповсюджувалася щонайменше двома мовами — кхмерською та французькою.
Структура РозділиНазваПреамбулаIДержаваIIЕкономікаIIIКультураIVПринцип лідерства та праціVЗаконодавча владаVIВиконавчий органVIIПравосуддяVIIIДержавна президіяIXПрава та обов'язки особиXСтолицяXIДержавний прапорXIIДержавний гербXIIIДержавний гімнXIVКампучійська революційна арміяXVПерехідні положенняXVIПоклоніння та релігіяXVIIЗовнішня політика
Преамбула
Державний лад Згідно зі статтею 1, Демократична Кампучія (також Держава Кампучія) є незалежною, єдиною, мирною, нейтральною, позаблоковою, суверенною та демократичною державою, що користується територіальною цілісністю. Соціалістичну суть держави конкретизовано в пункті 2 статті 1:
та статті 2:
Проте в Конституції Демократичної Кампучії ніде не згадується те, що вона є соціалістичною державою. Також ніде не фіксується намір побудувати соціалізм і комунізм, відміну від решти конституцій соціалістичних держав.
Влада в Демократичній Кампучії поділяється на три гілки: законодавчу (Рада народних представників Кампучії), виконавчу (Уряд), судову. Законодавчий орган є колегіальним і обирається народом Кампучії, а всі решта органів виконавчої та судової влади призначаються законодавчим органом.
Міжнародне представництво держави здійснює Державна президія, яку обирає та призначає Рада народних представників Кампучії раз на 5 років.
Історія 17 квітня 1975 року сили червоних кхмерів, підконтрольні Комуністичній партії Кампучії, увійшли до Пномпеня, проголосивши державу Демократична Кампучія. Тоді ж і приступили до розробки конституції.
Вже на засіданні командної групи у столиці новоствореної Демократичної Кампучії з 15 по 19 грудня 1975 року ухвалили текст Конституції, принципи якої визначили наприкінці квітня. Саму конституцію оприлюднили 5 січня 1976 року.
Проте режим Пол Пота не збирався виконувати норми власної конституції. Так, вибори до Ради народних представників Кампучії провели лише раз за весь час правління режиму — 20 березня 1976 року. У квітні 1976 року скликали перше й останнє скликання Ради народних представників.
Виконавчу владу фактично захопила Комуністична партія Кампучії, яка для конспірації почала називати себе просто «Організацією» (кхмер. អង្គការ, кирил. Ангка Лоєу). Уряд повністю сформували з близького кола Пол Пота, який сам, щоправда, цілеспрямовано обіймав другорядні посади, щоб залишитися в тіні. Імена учасників уряду також засекретили, а їх самих називали «братами».
Постійний склад Центрального комітету Комуністичної партії Кампучії за часів Демократичної Кампучії:
Брат №1 — Пол Пот (Салот Сар) — генеральний секретар (1963–1981), прем’єр-міністр (1976–1979) Брат №2 — Нуон Чеа — заступник секретаря, голова Ради народних представників Брат №3 — Ієнг Сарі — заступник прем’єр-міністра, міністр закордонних справ Брат №4 — Кхієу Самфан — голова Президії держави Брат №5 — Та Мок — командувач Національної армії, секретар Південно-Західної зони Брат №8 — Ке Паук — секретар Північної зони Сон Сен — міністр оборони Юнь Ят — міністр інформації та пропаганди (1977–1979)
Також режим Пол Пота так і не сформував судової системи. За час його правління не було сформовано жодної виключно судової установи. Судові повноваження, як правило, неформально делегувалися на місця.
Критика Конституція Демократичної Кампучії закріплює низку абстрактних положень, як-от констатацію фактів, що в Демократичній Кампучії не існує безробіття (стаття 12), чи те, що з кожним днем Кампучія стає дедалі процвітаючою (стаття 19).
Також у Конституції Демократичної Кампучії закріплена дитяча військова служба. Про це йдеться в статті 19:
Марксистка критика Хоча в Демократичній Кампучії фактично реалізували принцип демократичного централізму, його ніяк не закріплено в конституції, на відміну від конституцій інших соціалістичних держав, як-от Конституції СРСР.
Також у Конституції Демократичної Кампучії прописано принцип поділу влади на три гілки, що нехарактерно для соціалістичних держав. Наприклад, у Конституції Китайської Народної Республіки 1975 року, дружньої Демократичній Кампучії державі, навіть не згадувалося про існування законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади. Те саме стосується й СРСР.
Проте подібні речі легко пояснити тим, що ключові державні діячі — як Пол Пот і його оточення, а за сумісництвом і автори конституції — здобували вищу освіту у Франції, де викладалося виключно буржуазне право.
Джерела