Альберт Шнец (; 30 серпня 1911, Абтсгмюнд — 26 квітня 2007, Бонн) — німецький воєначальник і штабний офіцер, оберст Генштабу вермахту, генерал-лейтенант бундесверу. Кавалер Німецького хреста в золоті.

Біографія У 1930 році Шнец вступив до 13-го (Вюртемберзького) піхотного полку рейхсверу. Після офіцерської підготовки та призначень командиром взводу, ад'ютантом батальйону, командиром роти, з 26 серпня 1939 року служив ад'ютантом 119-го гренадерського полку. З 1 листопада 1939 року служив в 25-й піхотній дивізії. З 1 жовтня 1940 по 6 січня 1941 року пройшов підготовку офіцера Генштабу, після чого служив у відділі польового транспорту начальника транспортних частин ОКГ. З 2 серпня 1941 року — транспортний комусар 3-ї польової залізничної інспекції. З 1 листопада 1941 року — комендант 3-ї польової транспортної комендатури. З 10 лютого 1942 року — 2-й офіцер Генштабу (квартирмейстер) генерала транспортних частин на Півдні. З 12 червня 1942 року — ад'ютант начальника транспортних частин ОКГ. З 1 лютого 1943 року — 1-й офіцер Генштабу (начальник оперативного відділу) 25-ї панцергренадерської дивізії. 16 травня 1944 року відправлений в командний резерв ОКГ. З 5 червня 1944 року — генерал транспортних частин в Південній Україні, з 1 листопада 1944 року — в Італії.

Після беззастережної капітуляції вермахту, Шнец був призначений «повноважним генералом німецьких залізничних військ» за наказом союзників і таким чином частково відповідав за реконструкцію частин північноіталійської залізничної мережі.

Згідно з документами Федеральної розвідувальної служби, Шнец разом із приблизно 2000 колишніми офіцерами вермахту та військ СС заснував так звані «війська Шнеца» з метою мобілізації близько 40 000 чоловіків у разі нападу Радянського Союзу на Західну Німеччину або громадянської війни проти комуністів. Організація військ розпочалася в 1949 році без відома федерального уряду, громадськості чи західних союзників.

У листопаді 1957 року він був відновлений на службі в новоствореному бундесвері та обіймав посаду підначальника відділу логістики в Командному штабі збройних сил (FüS) Федерального міністерства оборони в Бонні. Три роки по тому, у 1960 році, він змінив Вернера Паніцкі на посаді начальника Командного штабу збройних сил під командуванням генералів Адольфа Гойзінгера та Фрідріха Ферча. 1 жовтня 1962 року Шнец прийняв командування 5-ю танковою дивізією в Діці та керував нею до 31 березня 1965 року, а з 1 квітня 1965 по 30 вересня 1968 року обіймав посаду командувача 3-го корпусу в Кобленці.

У 1968 році Юрген Беннеке спочатку мав стати наступником Йозефа Молля на посаді інспектора сухопутних військ, а Шнец мав стати наступником Йоганна Адольфа графа фон Кільмансегга на посаді Верховного головнокомандувача союзних військ у Центральній Європі. Однак уряд Нідерландів виступив проти призначення Шнеца, оскільки перед вступом до бундесверу він написав, що зможе повернутися на військову службу лише після того, як питання «воєнних злочинців» буде вирішено «з почестями». Партнери Нідерландів по НАТО згодом звинуватили Шнеца в націонал-соціалістичних поглядах і відхилили його кандидатуру на цю посаду.Clemens Range: Die Generale und Admirale der Bundeswehr. Bonn, 1990, S. 95. Потім, 1 жовтня 1968 року, він змінив Йозефа Молля на посаді інспектора сухопутних військ, а Беннеке зайняв посаду в НАТО.

У світлі соціальної критики, висловленої рухом 1968 року, дедалі більше консервативних офіцерів стверджували, що військові повинні реагувати на політичні та соціальні нападки на їхню професію. Серед іншого, вони закликали до більш «традиційного» підходу до військових звичаїв. У грудні 1969 року було опубліковано дослідження під назвою «Думки про покращення внутрішнього порядку в армії». Воно стало відомим як «Дослідження Шнеца», хоча його замовив попередній міністр оборони Гергард Шредер під час свого перебування на посаді. Серед авторів дослідження — Гайнц Карст і Вольфганг Шалль.Martin Kutz: Deutsche Soldaten. Eine Kultur- und Mentalitätsgeschichte. Darmstadt 2006, S. 206/07.

Його сприймали як маніфест покоління офіцерів, що дотримувалися традицій, і яке значною мірою відкидало соціальні зміни у Федеративній Республіці та принципи «розвитку лідерства». У дослідженні висловлювався жаль щодо «відсутності волі захищати народ» і закликався до «реформи верхівки та низів, бундесверу та суспільства», щоб рішуче покращити знижену боєздатність армії. Таким чином, у ньому були висунуті далекосяжні вимоги до громадянського суспільства, включаючи внесення змін до Конституції, щоб зміцнити владу військових у часи кризи та війни.Donald Abenheim: Bundeswehr und Tradition. Die Suche nach dem gültigen Erbe des deutschen Soldaten. München 1989, S. 179. Крім того, бундесвер мав задуматися над цінностями «спільноти боротьби, спільної долі та необхідності».Detlef Bald, Johannes Klotz, Wolfram Wette: Mythos Wehrmacht. Nachkriegsdebatten und Traditionspflege. Berlin 2001, S. 45.

Незважаючи на заклики до відставки, Шнец залишався на чолі сухопутних військ до виходу у відставку 30 вересня 1971 року. Після звільнення з бундесверу працював у логістичній компанії Kühne + Nagel.BERUFLICHES Albert Schnez, Der Spiegel, 11. Oktober 1971Wanderer zwischen den Fronten, Die Zeit vom 11. November 1977, Seite 2Bonner Kulisse, Die Zeit, Seite 2 vom 17. Januar 1975

Звання

Кандидат в офіцери (1 квітня 1930) Лейтенант (1 серпня 1933) Оберлейтенант (1 жовтня 1935) Гауптман (1 квітня 1939) Майор Генштабу (1 червня 1942) Оберстлейтенант Генштабу (1 вересня 1943) Оберст Генштабу (20 квітня 1945) Бригадний генерал (листопад 1957) Генерал-майор (13 квітня 1961) Генерал-лейтенант (1 квітня 1965)

Нагороди

Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу (4 роки) Залізний хрест 2-го класу (31 жовтня 1939) 1-го класу (26 травня 1940) Штурмовий піхотний знак в сріблі (10 червня 1940) Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (6 серпня 1942) Німецький хрест в золоті (8 червня 1944) Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», великий офіцерський хрест (1971)

Примітки

Література

Patzwall K., Scherzer V. Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002 Clemens Range: Die Generale und Admirale der Bundeswehr. E.S. Mittler & Sohn. Herford/Bonn 1990. ISBN 3-8132-0350-6. Nachkriegsgeneräle rücken vor. In: Die Zeit. Nr. 21/1960. Die Generalprobe. In: Die Zeit. Nr. 3/1970.

Посилання

Пропозиція щодо підвищення Шнеца до оберста Генштабу.