Велика південна комета 1887 року, або C/1887 B1, за позначенням Міжнародного астрономічного союзу (МАС) — яскрава комета, яку спостерігали в південній півкулі в січні 1887 року. Подальші розрахунки показали, що вона належить до групи сім'ї комет Крейца, які проходять дуже близько до Сонця. Комета пройшла перигелій своєї орбіти (точку максимального наближення до центру Сонця) 11 січня 1887 року на відстані 0,00483 астрономічної одиниці (723 тис. км) зі швидкістю 606,1 км/сKronk, G. W. Cometography, v2, CUP, 2003, p.588. Оскільки радіус Сонця становить 696 000 км, комета пройшла приблизно у 27 000 км від його поверхні.
Однією з особливостей цієї комети було те, що майже не було зафіксовано спостережень її голови чи ядра. Через це в деяких старих астрономічних працях вона фігурує під назвою «безголове диво».
Відкриття Комету офіційно відкрив астроном в Кордові (Аргентина) 19 січня, коли вона перебувала в сузір'ї Журавля. Водночас із листування випливає, що її, ймовірно, бачили й у Блаувберзі (Південна Африка) 18 січня. На момент відкриття комета вже тиждень як пройшла перигелій, а максимально до Землі вона наблизилася 22 грудня 1886 року — на 0,57 астрономічної одиниці (85 млн км).
Спостереження Комета досягала першої зоряної величини і протягом усього січня її широко спостерігали астрономи Південної півкулі. 22 січня Фінлей описав її як «бліду вузьку стрічку світла, досить пряму», завдовжки близько 35°. При цьому голову комети він не розрізнив. Уже 23 січня Томе зафіксував хвіст довжиною понад 40°, але також повідомив, що ядра не видно. 27 січня К. Тодд заявив, що бачив голову як «розсіяну туманну масу», проте зазначив наявність розриву між головою та хвостом (можливо, це була так звана подія від'єднання хвоста).
Після публікації ефемерид Сета Чандлера, за якими комета могла опинитися за 20° від Ригеля наприкінці лютого, астрономи США сподівалися побачити її у північній частині неба. Однак комета згасла надзвичайно швидко й так і не стала видимою з північних широт. Востаннє її спостерігав Джон Теббатт (John Tebbutt) у Новому Південному Уельсі 30 січня — загалом дуже короткий період видимості для комети.
Аналіз
Першу гіпотетичну орбіту розрахував , однак точніший розрахунок ускладнювався відсутністю спостережень ядра. До лютого Фінлей вивів орбіту, що чітко пов'язувала комету з групою навколосонячних комет Крейца. У 1978 році виконав точніший розрахунок, припустивши, що голова комети лежала на великому колі, яке проходило через Сонце та внутрішню частину хвоста.
Пізніше Секаніна висловив припущення, що незвичний вигляд комети був зумовлений «подією формування хвоста» — викидом пилу приблизно за шість годин після перигелію. На його думку, ця подія та швидке згасання яскравості свідчать, що C/1887 B1 разом із кометою становлять проміжний клас комет між «великими» сонячними кометами (як-от ) та численними меншими об'єктами, відкритими апаратом SOHO. +Перигелій C/1887 B1 (найближче зближення з центром Сонця) 11 січня 1887 року (Радіус Сонця становить км) Перигелій Відстань до Землі (Австралія) Відстань до центральної точки Сонця (Австралія) Швидкість відносно Землі (км/с) Швидкість відносно Сонця (км/с) Елонгація 11.01.1887, ≈22:33 0,987 а. о. (147,7·106 км) 0,00483 а. о. (723·103 км)* 576,7 606,1 0,16°
Примітки
Посилання