Священномученик Алексі́й (Могильни́цький), у миру Олексі́й Саве́лович Могильни́цький, також відомий як Алексій Лельчицький ( , Мінськ, Російська імперія — , Мозир, нині Гомельська область, Білорусь) — настоятель Свято-Троїцької церкви в Лельчицях, місцевошанований святий Білоруської православної церкви, мученик.В Мозыре молитвенно почтили память священномученика Алексия, пресвитера Лельчицкого
Біографія Народився 17 жовтня 1870 року в Мінську в родині відставного військового й писаря Савелія Могильницького та його дружини Гермінії. Навчався у Мінському духовному училищі, згодом — у Мінській духовній семінарії.Сщмч. Алексий Могильницкий, пресвитер Лельчицкий (+ 1937)Божественная литургия в день памяти священномученика Алексия Лельчицкого
У 1892 році, після закінчення семінарії, одружився з Анастасією Іванівною Полховською, і був призначений псаломщиком у Пінському повіті. Через рік висвячений у сан священника.Жизнь священномученика Алексия Лельчицкого
Початок служіння Розпочав своє пастирське служіння у Різдво-Богородичній церкві села Великий Бор Річицького повіту, де одночасно виконував обов’язки викладача Закону Божого в місцевому училищі.
У 1896 році його перевели до села Турки Бобруйського повіту, де він прослужив близько десяти років. Парафія охоплювала понад п’ять тисяч вірян з одинадцяти сіл. Він здійснював богослужіння у двох храмах, опікувався церковно-парафіяльними школами та активно займався просвітницькою діяльністю.З гісторыі адукацыі ў Бабруйскім раёне
У 1898 році за його ініціативи було збудовано новий дерев’яний Свято-Троїцький храм із дзвіницею та парафіяльні будівлі.
Під час російсько-японської війни 1904–1905 років він організовував збір пожертв на користь поранених воїнів, за що був відзначений медаллю Олександра III. За ревну пастирську діяльність отримав низку церковних відзнак.
У 1907 році його перевели до міста Мозиря, де він служив у соборі Святого Архангела Михаїла та викладав у двох навчальних закладах. У 1909 році його було возведено у сан протопресвітера.
Переслідування У 1920 році був переведений до села Лельчиці Мозирського повіту, де він обійняв посаду настоятеля Свято-Троїцької церкви. Незважаючи на антирелігійну політику радянської влади, він продовжував своє пастирське служіння, зберігаючи вірність Церкві та духовним обов’язкам.
У 1930 році його вперше заарештували за сфабрикованими звинуваченнями та засудили до примусових робіт. Після звільнення повернувся до Лельчиць і відновив богослужіння.
У 1935 році місцевий храм було закрито владою, після чого священник почав відправляти служби у власному домі. Його оселя фактично перетворилася на домову церкву, яку відвідували численні парафіяни з навколишніх сіл.
Навесні 1937 року в одній із сусідніх громад кілька жінок самовільно відкрили зачинений храм і почали молитися. Цей інцидент став приводом для нового переслідування, його звинуватили у «розпалюванні антирадянських настроїв». Обвинувачення за статтями 72 і 76 Кримінального кодексу Білоруської РСР звучало наступним чином:
14 серпня 1937 року його заарештували. Під час слідства він відмовився визнавати провину чи свідчити проти інших. 27 вересня 1937 року був розстріляний за рішенням «особливої трійки» НКВС.
Пам’ять і вшанування У 1989 р. отець Алексій був посмертно реабілітований, а у 2010 р. канонізований як місцевошанований священномученик Білоруської Православної Церкви. День пам’яті: 20 жовтня.Царкоўнае слова №47 (441), 26 лістапада 2010 г.
Родина Разом з дружиною Анастасією Іванівною (1875—1912) мали п’ятеро дітей: Тихон (30 жовтня 1899 — 30 травня 1915, Північна Стренковизна), доброволець 336-го піхотного Челябінського полку; загинув у ПСВ.Могильницкий Тихон Алексеевич // Памяти героев Великой войны 1914–1918 годов Феодосій (28 лютого 1898 — 1979), навчався у Мозирській чоловічій гімназії, а потім у Університеті Св. Володимира. Після Жовтневої революції емігрував до США, де викладав у Бостонському університеті. Ніна (11 лютого 1901 — 1984), жила в польському Білостоці. Микола ( 16 січня 1903), жив в українському Словечному. Лариса (5 серпня 1894 — 1981), жила в білоруському Гомелі. Її донька, Галина Іванівна Єрмакова (1920 — 2001), здобула медичну освіту, у роки Другої світової війни служила на фронті, а згодом працювала хірургом у Гомелі. Двоє дітей.К 170-летию первой школы Лунинца
Коментарі
Примітки
Джерела Священномученик Алексий Могильницкий, пресвитер Лельчицкий