5-й Полтавський козачий полк Малоросійського козачого війська (Малоросійського народного ополчення) (також відомий як Горошинський полк, полк Котляревського) — був сформований штабс-капітаном І.П. Котляревським у 1812 році, згідно з Найвищим рескриптом від 25 червня та за дорученням Генерал-губернатора Малоросії – Якова Івановича Лобанова-Ростовського, з осіб козачого стану в селі Горошин Хорольського повіту Полтавської губернії.

Історія У 1812 році, під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Котляревський, за дорученням Малоросійського генерал-губернатора Яківа Лобанова-Ростовського, у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині розпочав формування 5-го Полтавського козачого полку Малоросійського народного ополчення.

Місцеві селяни та козаки були рішуче налаштовані помститися Наполеонові за наругу над православними святинями, що чинили французькі війська на окупованих руських землях - тому самі просилися до війська. До того ж вони довіряли Івану Петровичу як порядній та чесній людині, справжньому російському офіцерові, учаснику бойових дій.

Новосформований 5-й Полтавський козачий полк (інколи його також називали Горошинським полком та полком Котляревського) виступив з Горошина в напрямку Могильова, де 2 вересня мав з’єднатися з армією адмірала Павла Васильовича Чичагова.

У складі формування було 800 кінних козаків, 360 візників та 150 возів, навантажених скринями з відлитими кулями, порохом, продуктами харчування тощо. Самого тільки сала везли понад 10 тонн — з розрахунку, що за день полк з’їдав 100 кілограмів. Окрім цього стратегічного продукту, везли борошно, сухарі, пшоно й сіль. Цих запасів мало вистачити надовго з огляду на умови ведення війни. Решту провізії докупляли на артільні кошти (формування було напіввійськовим) у гамазеях.

На початку жовтня 5-й Полтавський козачий полк слідував через Орел на Калугу. 22 жовтня полку наказано виходити з Калуги в Рославль на з'єднання з Полтавським і Чернігівським ополченням під начальством генерал-лейтенанта графа Миколая Васильовича Гудовича. У складі цього з'єднання в листопаді полк взяв участь у бойових операціях на території Могильовської губернії.

19 листопада полк поступив під начальство генерал-лейтенанта Михайла Михайловича Бороздина 1-го. Знаходячись на території Могильовською губернії 5-й Полтавський козачий полк конвоював полонених, досталяв летку пошту і супроводжував транспорт, що слідував в діючу армію.

5 лютого 1813 року полку було наказано вирушати з Орши у Герцогство Варшавське, в м. Полоцьк, від якого він мав організувати летку пошту до головної квартири 1-ої Західної армії.

На марші полк був зупинений біля Гродно генерал-майором князем Миколаєм Даниловичем Кудашевим, що на той момент мав доручення сформувати з малоруських козачих полків леткий загін. Проте ситуація на фронті змінилася і рішення про включення 5-й Полтавського козачого полку до армійського партизанського з`єднання Кудашева було скасоване. Полк зупинився в м. Скиденеле Гродненської губернії де ніс службу до 16 липня 1813 року.

У серпні 5-й Полтавський козачий полк поступив до складу корпусу генерал-лейтенанта Семена Лукича Радта, що блокував польську фортецю Замостя.

Після того, як 10 листопада 1813 року гарнізон фортеці капітулював, 5-й Полтавський козачий полк конвоював полонених наполеонівських вояків, а 4 вересня 1814 року був відряджений в розпорядження генерал-губернатора Герцогства Варшавського для несення поліцейської служби.

Після закінчення війни, у 1816 році, на підставі Найвищого указу від 11 червня на ім’я полтавського цивільного губернатора, полк був розформований. Козаки, які виявили бажання залишитися на государевій службі, поступили у Чорноморське козацьке військо.

Зовнішній вигляд Козаки Полтавських полків були одягнені в сині козацькі куртки з червоним коміром і обшлагами, сині шаровари з червоними лампасами; носили замість шкіряного пояса вовняні червоні кушаки, овечі чорні шапки з червоним суконним верхом, чорним султаном з кінського волосу і мідним зображенням вензелевого імені Олександра І в лаврах і під короною.

Озброєння й амуніція були такі ж як у Чернігівських козаків, але портупеї носили із червоної юфтової шкіри, флангові козаки кожного взводу мали ще й карабіни. Кінська збруя відрізнялася лише яскравішим оздобленням чапрака, у полтавських козаків він був синього кольору з обшивкою і височайшим вензелем Олександра І з червоного сукна.

Офіцери Малоросійських кінно-козацьких полків мали обмундирування подібне до рядових козаків, але відрізнялись срібними елементами на комірі, і обшлагах куртки. Вони носили срібні еполети, овечі шапки з білими султанами, гусарські офіцерські шаблі зі срібними темляками, срібні офіцерські шарфи і посріблені ладунки. Офіцерські чапраки обшивались срібним галуном і мали зображення вензеля і корони.

Командування Певний час полком керував сам Іван Котляревський (від формування полку, себто 1812 року і до битви на річці Березина (листопад 1812 року)), на честь котрого і був названий у народі цей полк. Після формування полку він був удостоєний звання майора. Проте після неспроможності поета керувати військом (згідно деяких джерел через хворобу матері) він доручив козаків у руки підполковника (в деяких джерелах полковника) Санковського Олександра Андрійовича, котрий скоріше за все виконував цю функцію до 1814 року та згадувався у документації як командир полку. Згідно деяких джерел де-юре командуванням займався не О. Санковський, а Григорій Рудницький, котрий скоріше за все і прийняв управління після Олександра Андрійовича (близько 1814 року) та обіймав цю посаду до самої ліквідації полку (1816 рік) та саме йому "владу" передав сам автор "Енеїди".

Джерела