Шерман Джозеф Алексі-молодший (народився 7 жовтня 1966 р.) — споканський романіст (етнічного народу), новеліст, автор оповідань, поет, сценарист і кінорежисер. Його твори ґрунтуються на власному досвіді як корінного американця, пращури якого походять з кількох племен. Він виріс у Споканській індіанській резервації, а зараз живе в Сіетлі, штат Вашингтон .
Його найвідомішою книгою є напівавтобіографічний роман для молоді "Абсолютно правдивий щоденник індіанця, який працює неповний робочий день" (2007), який отримав Національну книжкову премію США з молодіжної літератури 2007 року та премію "Одіссея" за найкращу аудіокнигу для молоді 2008 року (читає Алексі).
Він також написав "Самотній рейнджер і бій Тонто на небесах" (1993), збірку оповідань, за якою було знято фільм "Димові сигнали" (1998), до якого він також написав сценарій.
Його перший роман "Блюз резервації" отримав "Американську книжкову премію" 1996 року. Його збірка оповідань та віршів 2009 року «Воєнні танці" отримала премію PEN/Faulkner за художню літературу 2010 року.
Ранні роки життя Алексі народився в лікарні Священного серця в Спокані, штат Вашингтон. За національністю належить племені Спокан у резервації Спокан , тому виріс в індіанській резервації Спокан. Його батько, Шерман Джозеф Алексі, був громадянином племені Кер-д'Ален, а його мати Ліліан Агнес Кокс мала споканське, колвільське, чокто та європейське американське походження. Один з його прадідів по батьківській лінії мав російське походження.
Алексі народився з гідроцефалією – станом, що виникає, коли в шлунковій системі мозку є аномально велика кількість мозкової рідини. Коли було шість місяців, йому довелося перенести операцію на мозку. Він мав високий ризик смерті або психічної недорозвиненостіі, якщо виживе. Операція Алексі пройшла успішно; він не зазнав психічних пошкоджень, але мав інші побічні ефекти.
Його батьки мали алкогольну залежність, хоча мати згодом вилікувалася від цієї залежності. Батько часто полишав дім на кілька днів через алкогольні запої. Щоб утримувати своїх шістьох дітей, мати Алексі, Ліліан, шила ковдри, працювала клерком на торговому посту Веллпініт, а також на інших роботах.
Алексі описував своє життя в школі при резервації як складне: постійно дражнили інші діти, а білі черниці, які там викладали, знущалися над ним різними «катуваннями». Його називали «Глобус», бо його голова була більшою, ніж зазвичай, через гідроцефалію, яку він мав у дитинстві. До семи років у Алексі були судоми та нічне нетримання сечі; йому доводилося приймати сильні препарати, щоб контролювати їх. Через проблеми зі здоров'ям його виключали з багатьох заходів з обрядами посвячення для молодих індіанських чоловіків. Алексі мав певні успіхи в навчанні, читаючи все, що було доступно, включаючи посібники з ремонту автомобілів.
Освіта Щоб покращити свою освіту, Алексі вирішив покинути резервацію та вступити до середньої школи, де він був єдиним учнем з корінних американців за 22 милі від резервації в Рірдані, штат Вашингтон. Він досяг успіхів у навчанні та став зірковим гравцем баскетбольної команди «Індіанці середньої школи Рірдан". Його обирали президентом класу і був членом команди дебатів.
Його успіхи у старшій школі принесли йому стипендію в 1985 році в Університеті Гонзага, єзуїтському університеті в Спокані. Спочатку Алексі вступив на домедичну програму з надією стати лікарем, але виявив, що гидливо ставиться до препарування на заняттях з анатомії. Алексі перейшов на юридичний факультет, але також виявив, що це йому не підходить. Він відчував величезний тиск щодо успіху в коледжі, і, як наслідок, почав багато пити, щоб впоратися зі своєю тривогою. Незадоволений юридичним факультетом, Алексі знаходив розраду на заняттях з літератури.
У 1987 році він кинув навчання в Гонзазі та вступив до Університету штату Вашингтон (WSU), де пройшов курс творчого письма, який викладав Алекс Куо, шанований поет китайсько-американського походження. Алексі переживав важкий період свого життя, і Куо був для нього наставником. Куо подарував Алексі антологію під назвою «Пісні цієї Землі на спині черепахи» Джозефа Бручака. Його надихали поетичні твори, написані корінними американцями.
Звинувачення у сексуальних домаганнях 28 лютого 2018 року Алексі опублікував заяву щодо звинувачень у сексуальних домаганнях проти нього з боку кількох жінок, на що він відповів: «Протягом багатьох років я робив речі, які завдавали шкоди іншим людям» та вибачився, а також визнав, що мав роман з письменницею Літсою Дремусіс, однією з обвинувачок, чиї конкретні звинувачення він відкинув. Дремусіс сказала, що «у неї був роман з Алексі, але вона залишалася з ним подругою, поки не спливли історії про його сексуальну поведінку». Neary, Lynn (March 5, 2018). "'It Just Felt Very Wrong': Sherman Alexie's Accusers Go On The Record. NPR. Вона стверджувала, що численні жінки говорили з нею про поведінку Алексі. Відповідь Дремусіс спочатку з'явилася на її сторінці у Facebook, а згодом передруковано в "The Stranger" 1 березня 2018 року. Звинувачення проти Алексі були детально викладені в статті NPR через п'ять днів.
Наслідками цих звинувачень стало перейменування Інститутом мистецтв американських індіанців своєї стипендії Шермана Алексі на стипендію випускників магістратури мистецтв. Блог «Корінні американці в дитячій літературі» видалив або змінив усі згадки про Алексі. У лютому 2018 року повідомлялося, що Американська бібліотечна асоціація, яка щойно нагородила Алексі медаллю Карнегі за книгу «Тобі не потрібно казати, що ти кохаєш мене: мемуари», переглядає своє рішення, а в березні підтверджено, що Алексі відмовилася від нагороди та відкладає публікацію паперової версії мемуарів. Американська бібліотечна асоціація індіанців скасувала свою нагороду за найкращу книгу для молоді 2008 року, яку присудила Алексі за книгу «Абсолютно правдивий щоденник індіанця, що працює неповний робочий день», «щоб однозначно заявити, що дії Алексі є неприйнятними».
Кар'єра Алексі опублікував свою першу збірку поезії "Бізнес фантазійних танців: оповідання та вірші" 1992 року у видавництві "Hanging Loose Press" ("Висячий вільний прес"). Official Sherman Alexie website Завдячуючи цьому успіху, Алексі кинув пити та залишив навчання, не досягнувши лише трьох кредитів для отримання диплома. Однак у 1995 році йому присвоєно почесний ступінь бакалавра в Університеті штату Вашингтон.
У 2005 році Алексі стала одним із засновників правління "Longhouse Media", некомерційної організації, яка займається навчанням корінної американської молоді навичкам кіновиробництва та використанням медіа для культурного самовираження та соціальних змін. Алексі вже давно допомагає молодіжним програмам та ініціативам, спрямованим на підтримку корінної молоді з груп ризику.
Літературні твори
Оповідання Алексі включені до кількох антологій оповідань, зокрема до "Найкращих американських оповідань" у 2004 році за редакцією Лоррі Мур та до XXIX премії "Pushcart" від Small Presses. Крім того, низка його творів опублікована в різних літературних журналах та періодичних виданнях, а також в онлайн-виданнях.
Теми Поезія, оповідання та романи Алексі досліджують теми відчаю, бідності, насильства та алкоголізму в житті корінних американців, як у резерваціях, так і за їх межами. Вони полегшені дотепністю та гумором. За словами Сари А. Квірк зі «Словника бібліотечних біографій», Алексі ставить три питання в усіх своїх творах: «Що означає жити як індіанець у цей час? Що означає бути індіанцем? Зрештою, що означає жити в індіанській резервації?» Головні персонажі більшості його літературних творів демонструють постійну боротьбу з собою та власним відчуттям безсилля в білому американському суспільстві.
Поезія Протягом року після закінчення коледжу Алексі отримав Вашингтонську державну мистецьку поетичну стипендію та поетичну стипендію Національного фонду мистецтв. Його кар'єра розпочалася з публікації перших двох збірок поезії у 1992 році «Я б вкрав коней» та «Бізнес вишуканих танців». У цих віршах Алексі використовує гумор, щоб висловити боротьбу сучасних індіанців у резерваціях. Поширені теми включають алкоголізм, бідність та расизм. Хоча він використовує гумор для вираження своїх почуттів, основний посил дуже серйозний. Алексі був нагороджений премією з поезії імені Чада Волша від "Beloit Poetry Journal" у 1995 році.
«Бізнес вишуканих танців: оповідання та вірші» (1992) був добре сприйнятий, продавшись тиражем понад 10 000 примірників. Алексі називає свої твори «вишуканими танцями", яскравим, барвистим стилем змагальних танців пау-вау. У той час як старіші форми індіанського танцю могли бути церемоніальними та зберігатися в таємниці серед членів племені, стиль вишуканих танців був створений для публічних розваг. Алексі порівнює розумовий, емоційний та духовний вихід, який він знаходить у своїх творах, з яскравим самовираженням танцюристів. Леслі Ульман прокоментувала «Бізнес вишуканих танців » у Kenyon Review, написавши, що Алексі «сплітає дивно м’який гобелен гумору, смирення, гордості та метафізичної провокації з суворих реалій...: життя в бляшаних халупах, алкогольні мрії, невдачі та бурлескні катастрофи, а також саморуйнівну мужність своїх персонажів».
Інші збірки поезії Алексі включають:
Бізнес вишуканих танців: оповідання та вірші (1992) Старі сорочки та нові шкури (1993) Перший індієць на Місяці (1993) Сім жалобних пісень для кедрової флейти, які я ще не навчився грати (1994) «Вода, що тече додому» (1996) Літо Чорних Вдів (1996) Людина, яка любить лосося (1998) Пісня про одну паличку (2000) «Обличчя» (2009), Hanging Loose Press (15 квітня 2009 р.), тверда обкладинка, 160 сторінок
Короткі оповідання Алексі опублікував свій перший прозовий твір під назвою "Самотній рейджер та кулачний бій Тонто на небесах" у 1993 році. Книга складається з серії коротких оповідань, які пов'язані між собою. Досліджується кілька видатних персонажів, і вони були представлені в пізніших творах Алексі. За словами Сари А. Квірк, "Самотній рейджер та кулачний бій Тонто на небесах" можна вважати романом освіти з двома головними героями, «Віктором Джозефом та Томасом, який розпалює вогонь, які переходять від відносної невинності до зрілого рівня завдяки досвіду». «Десять маленьких індіанців" (2004) – це збірка «дев’яти надзвичайних коротких оповідань, дія яких відбувається в районі Сіетла та його околицях, у яких представлені індіанці Спокена з усіх верств міського життя», – за словами Крістін К. Менефі з журналу School Library Journal . У цій збірці Алексі «кидає виклик стереотипам, які мають білі про корінних американців, і водночас показує, як корінні американські персонажі усвідомлюють власну ідентичність». «Військові танці» "Військові танці" – це збірка оповідань, віршів та коротких творів. Вона отримала премію PEN/Faulkner Award за художню літературу 2010 року. Однак збірка отримала неоднозначні відгуки. Інші короткі оповідання Алексі включають: Супермен і я (1997) Найкрутіший індіанець у світі (2000) (збірка оповідань) «Що ти закладаєш, я викуплю» (2003), опубліковано в The New Yorker Богохульство: Нові та вибрані оповідання (2012) «Бо мій батько завжди казав, що він єдиний індієць, який бачив, як Джимі Хендрікс грав «Зоряно-смугастий прапор» у Вудстоку» Романи