Кле́мбівська соро́чка «з кві́ткою» — традиційна вишита жіноча сорочка, що побутувала в селі Клембівка на Вінниччині. Є унікальним елементом подільської вишивки завдяки характерному крою та орнаменту. У 2020 році технологія створення клембівської сорочки «з квіткою» була включена до Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України під охоронним номером 025.н.к.с..

Історія Село Клембівка Ямпільського району (нині Могилів-Подільського) на Вінниччині здавна відоме як центр народної вишивки та килимарства. Клембівська вишивка набула широкої популярності в другій половині XIX століття. Ще у 1892 році Михайло Коцюбинський у статті «Вироби селянок з Поділля на виставці у Чикаго» писав про талановитих вишивальниць із Клембівки. На початку XX століття вироби місцевих майстринь продавалися в Англії, Німеччині та Данії.

У 1914 році в селі була заснована артіль «Наша польза», яка у 1925 році була перейменована на «Жіноча праця». У 1960 році артіль реорганізували у фабрику, що з 1974 року увійшла до складу Вінницького виробничо-художнього об'єднання «Вінничанка». Вироби клембівських майстринь здобували золоті медалі на міжнародних виставках, зокрема на Лейпцизькому ярмарку у 1968 році.

У 2019 році традиція створення клембівської сорочки «з квіткою» була включена до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, а у 2020 році — до Національного переліку НКС України.

Особливості технології Створення сорочки включає кілька етапів: крій, вишивання, збирання та декорування.

Крій Крій клембівської сорочки суттєво відрізняється від традиційного крою подільської жіночої сорочки. Характерною рисою є суцільна нагрудно-плечова кокетка, що називається «ґестка». Також відсутній традиційний для подільського крою комір, а спосіб з'єднання рукава зі станком є іншим. Сорочка не має вишитих погрудок, натомість під шийним вирізом по центру вишивається орнаментний знак, від якого до пояса йде орнаментна смужка.

Розрізняли сорочки на щодень — «буденки» (зі скромнішою вишивкою та коротшим рукавом) та святкові — «святочні» (з довгим рукавом, манжетом, зібраним «пшеничкою», та мереживом на горловині).

Вишивка Орнаментальні традиції клембівської вишивки мають дві основні складові: Вишивка низзю — найхарактерніша техніка для Поділля. Орнамент створюється зі зворотної сторони тканини, що й дало назву техніці. Використовувалися різні кольори: чорний, червоний, синій, зелений, жовтий. Комбінована техніка — поєднання кількох технік (іноді до десяти), таких як викол, зерновий вивід, рахункова гладь, штапівка, солов'їні вічка та інші. Ця техніка виконувалася переважно білим по білому і використовувалася для весільного одягу.

Головним елементом сорочки є вишита по центру ґестки «квітка» — складний геометричний орнамент, що складається з давніх символів, таких як хрест, сварга, ромби, «берегиня» тощо. Орнаменти мають глибоке архаїчне коріння, аналоги яких знаходять в артефактах Трипільської культури. Через складність візерунків місцеві жителі називали цю вишивку «вишивкою з буквами».

Збереження традиції Незважаючи на те, що за радянських часів традиційні орнаменти ігнорувалися на користь промислового виробництва, традиція створення клембівської сорочки збереглася завдяки майстриням, які продовжували вишивати вдома. Серед відомих майстринь — Параска Березовська, Галина Козак, Марія Коржук, Текля Чабан та Марія Савчинська.

У 2018 році громадська організація «Етномайстерня Коло» (Наталя Сентемон, Юлія Васюк, Анастасія Фоміна) розпочала проєкт «Код клембівської квітки» з дослідження та відтворення традиційної сорочки. Учасниці провели три експедиції до Клембівки, де опитували носіїв традиції та документували старовинні зразки, зокрема, фотографуючи зображення на надгробках місцевого цвинтаря.

З 2009 року в Клембівці щорічно проводиться обласний фестиваль народної вишивки «Мамину сорочку пригорну до серця». У 2024 році в селі було відкрито Центр художніх промислів, який має на меті збереження та передачу досвіду місцевих ремесел, зокрема клембівської вишивки. Крім того, традиція вивчається у навчальних закладах, наприклад, у Вінницькому ліцеї № 18 на уроках інформатики та в «Школі української вишивки» при Житомирській обласній бібліотеці.

Примітки