Джазові стандарти — це музичні композиції, які широко відомі та виконуються джазовими виконавцями як невід'ємна частина репертуару цього жанру. Цей перелік включає композиції, написані до 1920 року, які визнано стандартами принаймні одним із провідних видань збірок або довідників. Деякі мелодії набули широкої популярності одразу після виходу та швидко стали джазовими стандартами, в той час як інші здобули популярність пізніше. Час найвпливовіших записів кожної пісні, де це доречно, зазначено у списку.

З моменту зародження на початку двадцятого століття джаз був музикою, призначеною для танців. Цей аспект впливав на вибір репертуару ранніх джазових гуртів, зокрема Creole Jazz Band Кінга Олівера та New Orleans Rhythm Kings, які включали до свого репертуару значну кількість популярних пісень Tin Pan Alley. Звукозаписні компанії часто визначали, які композиції мають записувати їхні артисти. Певні пісні просувалися керівниками звукозаписних компаній, що сприяло їхньому швидкому досягненню статусу джазового стандарту. Це явище спостерігалося з перших джазових записів у 1917 році, коли Original Dixieland Jass Band записав «Darktown Strutters' Ball» та «Indiana». Музику ранніх джазових гуртів, яку спочатку називали просто «джазом», сьогодні часто класифікують як «діксіленд» або «новоорлеанський джаз», щоб відрізнити її від пізніших піджанрів.

Витоки джазу лежать у музичних традиціях Нового Орлеана початку XX століття, що включають музику духових оркестрів, блюз, регтайм та спірічуелс. Деякі з найпопулярніших ранніх джазових стандартів походять саме від цих впливів. Пісні регтайму «Twelfth Street Rag» та «Tiger Rag» стали популярними номерами для джазових виконавців, як і блюзові мелодії «St. Louis Blues» та «St. James Infirmary». Автори пісень з Тін Пан Еллі зробили внесок у репертуар джазових стандартів, зокрема піснями «Indiana» та «After You've Gone». Інші композиції, такі як «Some of These Days» та «Darktown Strutters' Ball», були представлені виконавцями водевілю. Найчастіше записуваними стандартами цього періоду є «St. Louis Blues» Вільям Генді, «After You've Gone» Тернера Лейтона та Генрі Крімера, а також «Indiana» Джеймса Генлі та Балларда Макдональда.

Традиційний джаз (автори невідомі)

«Careless Love». Традиційна пісня невідомого походження, авторські права на яку отримав В. К. Генді у 1921 році. Він опублікував свою версію зі зміненим текстом під назвою «Loveless Love». «St. James Infirmary Blues» — американська блюзова пісня, що стала джазовим стандартом, але її автор невідомий. Широку популярність пісня здобула завдяки запису Луї Армстронга 1928 року. Композитором пісні був Дон Редман. У подальших релізах авторством пісні приписується Джо Прімроуз, псевдонім Ірвінга Мілз. Серед інших джазових інтерпретацій варто відзначити запис 1941 року Арті Шоу та його оркестру з вокалом Хот Ліпс Пейдж. «When the Saints Go Marching In» — традиційний госпел-гімн, ймовірно походження якого сягає дев'ятнадцятого століття в Новому Орлеані, і що спочатку використовувався як поховальна марція. Пісню популяризував Луї Армстронг у 1938 році, який записав її понад 40 разів протягом своєї кар'єри. Пісню часто називають «The Saints». Вона надзвичайно популярна в виступах діксіленд-гуртів, а іноді запити на її виконання коштують дорожче за звичайні.

1900—1909

1901 — «High Society» — твір Портера Стіла. Спочатку написаний як марш, твір швидко став однією з найпопулярніших мелодій раннього джазового репертуару Нового Орлеана. Аранжування контрапункт до мелодії зробив Роберт Рекер для пікколо у 1901 році, пісня набула популярності завдяки кларнетисту Альфонсо Піку. Складна контрмелодія часто використовувалася на прослуховуваннях для кларнетистів духових оркестрів. Джаз-бенд Кінга Олівера популяризував цей твір у 1923 році, а інші знакові записи були зроблені Ейбом Лайманом та його оркестром у 1932 році, а також гуртом «New Orleans Jazzmen» Джеллі Роллом Мортона у 1939 році. 1902 — «Bill Bailey» — пісня в стилі регтайм, написана Х'юї Кенноном. Вона є продовженням оповіді попередньої пісні гурту Queen «Ain't Dat a Shame», написаної Волтером Вілсоном та Джоном Квіном. Пісня була вперше виконана гуртом Queen у водевілі та вперше записана Артуром Коллінзом у 1902 році. Популярність пісні надихнула на створення численних варіацій «Bill Bailey», включаючи власну пісню Кеннона «He Done Me Wrong», в якій використано варіацію мелодії з пісні «Frankie and Johnny». Спочатку пісня мала назву «Bill Bailey, Won't You Please Come Home?», а також відома як «Won't You Come Home Bill Bailey».

1910—1914 1910 — «Chinatown, My Chinatown» — пісня з в китайському стилі, створена Жаном Шварцем на текст Вільяма Джерома. Пісня була опублікована в музичному журналі 1910 року «Up and Down Broadway» і набула популярності серед виконавців водевілю у 1910-х роках. Багато представників китайсько-американської спільноти виконували пісню як англійською, так і кантонською мовами. Записи пісні були зроблені American Quartet у 1915 році та Луїс Армстронгом у 1932 році. Легкий варіант аранжування пісні був записаний Джоном Серрі Секстеттом для RCA Thesaurus у 1954 роціEastman School of Music — University of Rochester — Sibley Music Library: John J. Serry Sr. Collection «John Serry Sextette» Audio recording for RCA Thesaurus of arrangements and performances by John Serry at the RCA Victor Studios in 1954 p. 18-19 The John J. Serry Sr. Collection archived at the University of Rochester. 1910 — «Some of These Days». Пісня, що здобула популярність завдяки виконавцю водевілю Софі Такер, яка використовувала її як свою коронну пісню. Такер записала пісню шість разів та виконувала її у фільмах «Broadway Melody of 1938» (1937) та «Follow the Boys» (1944). Версія Брукса не містила жодного з популярних елементів пісень того часу, і вважається однією з перших американських поп-стандартів. 1911 — «Alexander's Ragtime Band». Пісня, що здобула широку популярність завдяки виступу Еми Карус у Чикаго. Вона стала першим міжнародним хітом Ірвінга Берліна та найбільшим його успіхом на той час. Існує припущення, що мелодія була частково запозичена з композиції Скота Джопліна. 1912 — «The Memphis Blues». блюзова композиція, написана Вільямом Генді на текст Джорджа А. Нортона. Вважається однією з найдавніших блюзових композицій. Існує припущення, що пісня походить від мелодії, яка використовувалася в рекламній кампанії для політика з Мемфіса Едварда Крампа під назвою «Містер Крамп». Хенді претендував на авторство композиції «Містер Крамп», проте деякі музиканти з Мемфіса стверджували, що її насправді написав кларнетист Пол Вайєр. 1913 — «Ballin' the Jack». Популярна пісня, створена Крісом Смітом на текст Джима Берріса. Вперше її виконали в Гарлемі в п'єсі «The Darktown Follies», також вона звучала в мюзиклі Джеррома Керна з 1914 року «Дівчина з Юти». Перший запис було зроблено гуртом зроблено гуртом Prince's Band 31 липня 1914 року, ця ж пісня лунає в фільмі 1942 року For Me and My Gal із Джуді Гарланд і Джин Келлі. 1914 — «St. Louis Blues». Блюзова композиція Вільяма Генді, яка стала одним із найвідоміших і найпопулярніших джазових стандартів початку ХХ століття. Спочатку пісня мала помірний успіх, однак згодом здобула широку популярність завдяки виконанням у водевілях і оглядам. Перша джазова версія була записана Original Dixieland Jazz Band у 1921 році. Серед найвідоміших інтерпретацій — запис Луї Армстронга з блюзовою співачкою Бессі Сміт (1925) та версія віртуозного піаніста Арта Тейтума (1933). Композиція поєднує традиційну форму 12-тактового блюзу з елементами танго-ритму. Саме успіх цього твору приніс Handy звання «Батько блюзу». Пісню часом називають «Джазовим Гамлетом» за глибину й драматизм виразу. Вона також вплинула на розвиток танцю фокстрот і дала назву хокейній команді міста Сент-Луїс. 1914 — «That's a Plenty». Пісня, написана композитором Лю Поллаком на текст Реєм Гільбертом. Спочатку твір мав танцювальний характер, згодом він увійшов до джазового репертуару стилю Dixieland. Перший запис провів у 1917 році колектив Prince's Band, власну версію у 1923 році представили New Orleans Rhythm Kings. У 1947 році Тоні Мотола та Джон Серрі записали легку версію із Biviano Accordion and Rhythm Sextette. У 1950-х роках пісня використовувалася телевізійним коміком Джекі Глісоном у його шоу. 1914 — «Twelfth Street Rag». Джазова композиція, написана композитором Euday L. Bowman. Відомі три версії тексту: перша створена Джеком С. Суннером у 1916 році, друга — Спенсером Вільямсом у 1929 році, а третя — Енді Разафом у 1942 році. Найбільш ранній джазовий запис композиції датується 1927 роком і належить гурту Louis Armstrong and His Hot Seven. У 1939 році саксофоніст Лестер Янг виконав соло у версії Count Basie Orchestra, яке справило значний вплив на подальший розвиток джазу. Запис Pee Wee Hunt 1948 року здобув велику популярність — було продано понад три мільйони копій, що зробило цю мелодію однією з найуспішніших традиційних джазових композицій в історії.

1915—1917

1915 — «I Ain't Got Nobody». Пісня, написана композитором Спенсером Вільямсом на слова Роджера Грехема. Американський музикант Чарльз Уорфілд, відомий як автор твору «Baby Won't You Please Come Home», оскаржив авторство композиції, заявивши, що саме він є її справжнім автором. У 1914 році Уорфілд зареєстрував авторські права на пісню під назвою «I Ain't Got Nobody and Nobody Cares for Me» спільно з Девідом Янгом і Марі Лукас. Пісня вперше була представлена Бертом Вільямсом у водевілі, після чого набула популярності у виконанні Софі Такер. Перший із численних успішних записів зробила Маріон Гарріс у 1917 році, згодом співачка неодноразово поверталася до цієї композиції. У 1939 році пісня знову здобула популярність завдяки кінокартині «Paris Honeymoon» із Бінгом Кросбі. Новий сплеск інтересу до твору стався у 1944 році, коли Луї Пріма записав її у парі з піснею «Just a Gigolo». 1915 — «Weary Blues». Текст створили Джордж Кейтс і Морт Грін, однак їхня версія виконується надзвичайно рідко, твір швидко набув широкої популярності. Перша відома фонографічна версія виконана ансамблем Louisiana Five у 1919 році, а у 1923 році власний варіант записали New Orleans Rhythm Kings. Цей твір увійшов в історію як перший джазовий номер, виконаний у Білому домі. Спочатку композиція мала назву «The Pastime Rag #8», але згодом стала відомою також під назвою «Shake It and Break It». 1916 — «Beale Street Blues». Твір описує афроамериканський район у Мемфісі, штат Теннессі, а саме Beale Street, і вперше був записаний Prince's Band у 1917 році. Цього ж року композицію виконував Earl Fuller, що дало початок комерційному успіху Handy як композитора; він отримав від авторських прав більше прибутку, ніж коли-небудь до того. Виступ Гільди Грей у бродвейському мюзиклі Gaieties 1919 року став сенсацією на Бродвеї. Згодом пісня стала знаковою мелодією для тромбоніста Джека Тігардена. 1916 — «Li'l Liza Jane». Пісню написала Countess Ada de Lachau. У 1917 році її записала Earl Fuller's Famous Jazz Band. Композиція базувалася на давніших Minstrel-піснях і має схожість з піснею Стівена Фостера «Camptown Races» 1850 року. Запис гурту Alison Krauss & Union Station 1997 року отримав премію Grammy за найкраще інструментальне кантрі-виконання. Пісня також відома під назвами «Маленька Ліза Джейн» або «Ліза Джейн».