«Макар Діброва» (первісна назва — "Прості люди») — п'єса 1948 року на трьох діях, чотирьох картинах українського радянського драматурга Олександра Євдокимовича Корнійчука.
Дійові особи
Макар Іванович Дубрава, спадковий шахтар Оксана Андріївна, його дружина Ольга, їхня дочка Артем, їхній син Павло Кругляк, чоловік Ольги Кіндрат Тополя Ганна, його дочка Гаврило Братченко Трохим Голубєв Галя Іванчук Марфа Степова Хмара Орлов Зінченко Марія Семерка Пилип Семененко Стеша Смеріха
Сюжет П'єса розповідає про нелегку шахтарську працю, про Макара Дубраву, про його сім'ю та друзів. Головний герой вже в похилому віці, шанований усіма член суспільства. Від нього вже не варто чекати трудових подвигів. Колись Макар виїжджав з рідної землі, служив моряком, після повернувся назад, так як не міг жити поза Донбасом. У нього дорослі діти: дочка Ольга — молода й бойова дівчина, яка працює в лікарні, та син Артем — офіцер, який повернувся з фронту. Дружина Макара — Оксана Андріївна — турботлива господиня. Ольга одружена з Павлом Кругляком, інженером на шахті, але їхні стосунки напружені через проблеми Павла з алкоголем і нехтуванням обов'язками.
П'єса розкриває конфлікти в шахтарському колективі на шахті «Зірка». Після Другої світової війни на Донбасі триває боротьба не лише за видобуток вугілля, а й за престиж регіону загалом. Шахти прагнуть стати зразковими, але влада фокусується на рекордних показниках, ігноруючи потреби людей. Макар Дубрава, як досвідчений шахтар, критикує керівництво за нехтування безпекою: збільшення нещасних випадків, низьку якість видобутої породи та визискування робітників. Він оголошує «війну» недбалому керівництву, пише статтю в газету з хронометражем проблем на шахті.
Серед інших персонажів — Кондрат Тополя, тихий, але талановитий шахтар, удівець з донькою Ганною (енергійною дівчинкою, яка мріє про партизанські подвиги); Гаврило Братченко, Трофим Голуб та інші робітники. П'єса торкається особистих драм: зникнення сина Петра під час війни, сімейні конфлікти Ольги з Павлом, дружба Ольги з Кіндратом у молодості. Ганна додає дитячої перспективи, граючись у «партизан» і лазячи в старі шахти.
Центральний конфлікт — між прихильниками передових методів праці (як Макар і Кондрат) та тими, хто гальмує прогрес (як Павло). Автор піднімає проблему людського фактора: досягнення рекордів втрачають сенс без турботи про людей. Шахтарі гинуть чи травмуються, але місцеве керівництво (Орлов, Зінченко та інші) не робить нічого для покращення умов. Макар стає символом боротьби за справедливість, навчаючи молоде покоління цінувати людське життя понад сухі цифри плану.
У фіналі п'єси акцент на необхідності балансу між виробничими досягненнями та гуманізмом, що відображає радянські ідеали соціалістичного реалізму. Корнійчук закликає владу звертати увагу не тільки на показники, а й на умови праці, бо без людей успіх знецінюється.
Твір прославляє робітничий клас, ідеї комунізму та відновлення країни після війни. За цю п'єсу Олександр Корнійчук у 1949 році отримав Сталінську премію другого ступеня.
Показ Перша постановка відбулася 1 травня 1948 року у російському Державному академічному театрі імені Є. Вахтангова (переклад автора, режисер І. Рапопорт, художник — Риндін).
П'єса ставилася у багатьох театрах СРСР, була поставлена 1948 року в київському Театрі ім. І. Франка; Запорізькому театрі ім. Щорса, Львівському Театрі ім. Заньковецької, Одеському театрі ім. Жовтневої революції; 1949 року — у Театрі ім. Шевченка (реж. Крушельницький), Дніпропетровському театрі ім. Шевченка (реж. Сумароков); в 1950 році — у Владивостоцькому театрі (реж. Іпатов), в Іркутському театрі, Російському театрі в Сиктивкарі (реж. Дияконов), російському Мукачівському та Томському театрах; 1951 року — у Тбіліському театрі ім. Грибоєдова; 1952 року п'єсу ставили мінський Театр імені Янки Купали (реж. Мозалевська), Північно-Осетинський театр (реж. Бритаїв), новосибірський театр Червоний факел (реж. Бейбутов), Кумицький театр та багато інших.
За кордоном п'єсу ставили: Празький реалістичний театр (1949), Софійський народний театр (1949), Решицький театр та театр Валя Жилуй, Румунія (1950), Середньословацький театр (1951), Пекінський народний художній театр (1956).
Література
Театральная энциклопедия. Том 3 / Глав. ред. П. А. Марков — М.: Советская энциклопедия, 1964 «Театр», 1949, № 5, с. 45 — 50; Львов-Анохин Б., Амвросий Максимилианович Бучма, М., 1959; Тенев Л., Драма и сцена, София, 1959, с. 98 — 105.