Карл Альберт Людвіг Ашофф (; 10 січня 1866, Берлін - 24 червня 1942, Фрайбург-ім-Брайсгау) — німецький патолог та історик медицини.

Сім'я Батьками Людвіга Ашоффа були таємний медичний радник Фрідріх Генріх Людвіг Ашоф та його дружина Бланка Вільгельміна (Гайнце). Людвіг був старшим з трьох братів і сестер і навчався в Асканійській гімназії разом зі своїм братом. Його дід по батьківській лінії був фармацевтом у Білефельді.

Ашофф одружився з Кларою Дітеріхс у 1895 році. У них було три дочки (Анні, Гета та Єва) та двоє синів. Його син, Фолькер Ашофф (1907—1996), обіймав кафедру електротехнічної техніки та був ректором Рейнсько-Вестмінстерського технічного університету Аахена з 1952 по 1975 рік. Його син, Юрген Ашофф (1913—1998), був директором Інституту поведінкової фізіології імені Макса Планка та одним із засновників хронобіології. Його дочка, Єва Ашофф, була палітурником та художником книг.

Освіта та кар'єра

З 1885 року Ашофф навчався на медичному факультеті Боннського університету, де був членом братства «Алеманія Бонн». Восени 1887 року він перейшов до Страсбурзького університету для клінічних досліджень, де особливо цінував лекції Адольфа Куссмауля в медичній клініці та відвідував заняття з патологічної анатомії, які викладав Фрідріх фон Реклінгхаузен. У 1889 році Ашофф перевівся до Вюрцбурзького університету та повернувся до Бонна на зимовий семестр, щоб у грудні отримати докторський ступінь, а в січні 1890 року склав державний медичний іспит.

У 1891 році Ашофф отримав посаду асистента під керівництвом фон Реклінгхаузена у Страсбурзі, і залишався там протягом двох з половиною років. У жовтні 1893 року він приєднався до Патологоанатомічного інституту в Геттінгені як другий асистент Йоганнеса Орта. Після завершення габілітації із загальної та патологічної анатомії в червні 1894 року його було призначено професором патології в Геттінгені у вересні 1901 року. Навчальні поїздки привели його до Інституту Дженнера в Лондоні взимку 1901/02 року, до шкіл тропічної медицини в Лондоні та Ліверпулі, а також до Інституту Пастера в Парижі. У 1903 році він очолив кафедру патологічної анатомії в Марбурзькому університеті.

Навесні 1906 року Ашофф отримав запрошення до Фрайбурзького університету імені Альберта Людвіга, де він працював до виходу на пенсію в 1936 році. Того ж року він прийняв запрошення Вільяма Ослера з Британської медичної асоціації прочитати лекцію в Торонто та вперше відвідав США. У 1913 році він здійснив подальші лекційні тури по США, Нью-Йорку та Баффало. З 1910 року він був членом правління Німецького товариства расової гігієни.

Під час Першої світової війни Ашофф з невеликими перервами працював армійським патологоанатомом та здобув патологоанатомічний досвід у військових хірургічних розтинах. Він короткочасно перебував на території Бельгії, Польщі та Туреччині. З 1915 по 1916 рік він був ректором Фрайбурзького університету.

Ашофф, якого сьогодні вважають найвідомішим німецьким патологоанатомом першої половини 20-го століття, отримав кілька запрошень до інших університетів, але не зміг змусити себе покинути Фрайбург. На запрошення Російського патологоанатомічного товариства він восени 1923 року вирушив до Радянської Росії, потім на західне узбережжя США, знову до Англії, а в 1926 році здійснив поїздки до Японії, Іспанії, Угорщини та на Кавказ. У 1926 році його обрали членом Німецької академії вчених-природознавців «Леопольдіна». З 1931 по 1932 рік він був головою Товариства німецьких вчених-природознавців та лікарів. З 1933 року він був позаштатним членом Гейдельберзької академії наук.

За часів влади нацистів він був лектором історії медицини з 1936 по 1940 рік. З нагоди його 75-річчя в 1941 році був удостоєний звання почесного громадянина Фрайбурзького університету. Адольф Гітлер також нагородив його медаллю Гете за мистецтво та науку та орденом «Орлиний щит Німецького рейху».

Доробок Ашофф не лише зробив надзвичайний внесок у медичну науку, але й зробив значний внесок у відновлення міжнародного визнання німецької медицини після Першої світової війни, а також у міжнародну наукову співпрацю. Сам Ашофф є автором понад 400 власних робіт, а понад 1000 публікацій його учнів можна віднести до його надбання.

Серед його докторантів був Георг Хаас, засновник діалізу у людей, який захистив дисертацію «Про судинне постачання провідної системи» (1911).

Клінічні дослідження У 1904 році він відкрив ревматичні вузлики в серцевому м'язі (вузлики Ашоффа), які пізніше були названі на його честь. Разом зі своїм учнем Сунао Таварою він описав AV-вузол (вузол Ашоффа-Тавари), розташований у пучку серцевого м'яза, описаному Вільгельмом Гісом-молодшим у 1906 році в праці «Провідна система серця ссавців» та в подальших дослідженнях до 1908 року, і таким чином продемонстрував, що атріовентрикулярний вузол є вторинним кардіостимулятором серця. Він провів фундаментальні дослідження метаболізму ліпідів, які значно розширили наші знання про генез атеросклерозу. За цим послідували роботи з функції кори надниркових залоз та жовчнокам'яної хвороби, що призвело його до впровадження поняття ретикулоендотеліальна система (РЕС). Він особливо виділив внесок свого колеги К. Кійоно, з яким опублікував свої перші висновки в 1913 році.

У 1914 році він заснував колекцію військової патології. Його дослідження вузькості шлунка (1918) призвели до вивчення причин виразки шлунка. Ашофф досліджував інфекції газової гангрени, триз щелепи (запропонувавши профілактичну вакцинацію проти правця), тромбоз (1912), позаматкову вагітність, зоб та патогенез легеневої сухоти(1925).

До 1908 року Ашофф описав етіологію та перебіг апендициту. У 1908 році він став автором підручника «Патологічна анатомія» та детально створив визначення таких термінів, як запалення, здоров'я та хвороба. Науковий підхід Ашоффа базувався на морфологічних даних і був розширений функціональною перспективою, яка також мала на меті задовольнити потреби практикуючого клініциста.

Історія медицини Ашофф також виступав за розвиток історичної обізнаності в практичній медицині. Його оглядові таблиці з історії медицини були вперше опубліковані в 1898 році. Він також працював над історією відкриттям системи кровообігу (1938), історією сифілісу та праць Рудольфа Вірхова «Наука і світова репутація» (1940). Ашофф рішуче наполягав, «що ретельне вивчення історії медицини та успішне застосування цієї дисципліни пропонує можливість неупередженого підходу — поза межами самого факультету — до всіх питань, що стосуються викладання, діагностики та терапії». Після відставки Пауля Діпгена Ашофф сам недовго очолював Інститут історії медицини у Фрайбурзі.

Політика Ашофф позитивно ставився до націонал-соціалізму: «Відтоді я думаю про нову державу. Ми всі повинні підтримувати та сприяти її розвитку. Це останній притулок перед більшовизмом. І йдеться про наш народ, а не про інтелектуалів» (у листі від 26 квітня 1933 року). Його прощальна промова з нагоди виходу на пенсію в 1936 році також чітко демонструє вплив націоналістичних настроїв на німецьку науку.

Різне Зокрема, контакти з Японією виявилися дуже плідними: на початку 20 століття 23 з 26 кафедр у японських патологічних інститутах тимчасово займали студенти Ашоффа.

Під час своїх подорожей він був пристрасним фотографом, створюючи великоформатні чорно-білі знімки за допомогою фотопластинкових камер.

Людвіг Ашофф був одним із засновників Фрайбурзького медичного товариства.

Вшанування

кардіологічний центр Марбурзького університету Філіпса вручає медаль Людвіга Ашоффа за медичні досягнення з 2004 року: одностороння бронзова медаль без року, 90 × 61 мм. Медаліст: Александр Крауманн (1870—1956). Аверс: Бюст з одягом праворуч, під ним три рядки тексту: LUDWIG / ASCHOFF / FREIBURG i. B. 1906—1936, внизу праворуч: підпис художника: KRAUMANN У Фрайбурзькому університеті відомий вчений з Фрайбурзького медичного товариства читає лекцію Ашоффа у щорічну річницю смерті Людвіга Ашоффа. У Фрайбурзі-ім-Брайсгау, де жив Людвіг Ашофф, було названо на його честь (Ludwig-Aschoff-Platz). Наприкінці 2016 року «Комісія з перегляду назв вулиць Фрайбурга» під головуванням історика Бернда Мартіна рекомендувала її перейменування, оскільки Ашоффа вважали «першопрохідцем поширення етнорасистських ідей». У 2016 році міська рада проголосувала за перейменування площі, яка нарешті була перейменована на Heinrich-Rosenberg-Platz у 2020 році. Його іменем названо вулицю в Кельні (Ludwig-Aschoff-Straße).

Епоніми

Вузол Ашоффа-Тавари, атріовентрикулярний вузол Вузлики Ашоффа (Гейпеля) — демонстративний патологоанатомічний субстрат ревматичного захворювання. Ашоф вперше представив це відкриття у 1904 році. Реінфекція Ашоффа-Пуля — термін, що використовується в патологоанатомічній (імунологічній) теорії туберкульозу. Вторинна туберкульозна інфекція, спричинена повторною екзогенною реінфекцією, має тканинно-специфічні відмінності від через попередню первинну інфекцію та пов'язані з нею реакції імунної системи. Синуси Ашоффа-Рокітанського, трубчасті заглиблення в епітелії слизової оболонки жовчного міхура, що поширюються в м'язовий шар.

Обрані праці

з Георгом Гайнце та Олександром Пфлюґером: Історія Боннського буршеншафту (1818—1833): Festschrift для святкування 50-річчя заснування Буршеншафту Алеманії в Бонні та 75-річчя Боннського буршеншафту. Берлін 1894. Теорія бічних ланцюгів Ерліха та її застосування до процесів штучної імунізації. Фішер, Єна, 1902. Звіт про дослідження доктора Тавари «мостових волокон» та демонстрація відповідних мікроскопічних препаратів. У: Мюнхенський медичний щотижневик, том 52, 1905, с. 1904. До питання про міокардит. У: Verh Dtsch Pathol Ges. Том 8, 1904, с. 46. з С. Таварою: Сучасна теорія патолого-анатомічної основи серцевої недостатності. Єна, 1906. Патологічна анатомія. 1908. з К. Кійоно: До питання про великі мононуклеарні клітини. У: Folia Haem, том 1913, с. 385—390. Ретикулоендотеліальна система. У: Erg Inn Med Kinderheilk. Том 26, 1924, стор. 1–117. Медицина та місія на Далекому Сході – Берлін, 1926. Короткий огляд історії медицини. [Спочатку написано в 1896 році як рукопис, опубліковано як додаток у книзі Ернста Швальбе : Лекції з історії медицини. Єна, 1909; у розширеному вигляді в 3-му виданні. Єна, 1920]; 3-тє, повністю перероблене видання з Паулем Діпгеном. Й. Ф. Бергманн, Мюнхен, 1936 [та 1940]; 7-ме, перероблене видання Пауля Діпгена та Гайнца Герке. Springer-Verlag, Берлін/Геттінген/Гайдельберг, 1960. Рудольф Вірхов. Наука та світова репутація. Hoffmann and Campe Verlag, Гамбург, 1940. Як редактор разом з іншими: Серія публікацій з конституційної та військової патології. Густав Фішер, Єна

Примітки

Література

Людвіг Ашофф: Людвіг Ашофф. Життя вченого в листах до родини. Фрайбург: Шульц, 1966. Франц Бюхнер: Меморіальна промова за Людвігом Ашоффом Помер 5 грудня 1943 року на церемонії вшанування пам'яті в Університеті Фрайбурга-ім-Брайсгау. Альбер, Фрайбург-ім-Брайсгау, 1946. Георг Дом: Людвіг Ашофф. В: Історія гістопатології. Springer-Verlag, Berlin/Heidelberg/New York 2001, ISBN 3-540-67490-X, стор. 391—394 (онлайн). Фрайбург та японська медицина: Подорожні нотатки Людвіга Ашоффа, Теодора Аксенфельда та Франца Бюхнера. Фонд Фалька, Фрайбург, 1986.

В. Кох: Людвіг Ашофф. У: Мюнхенський медичний щотижневик. № 73 (1926), с. 753. Бернд Мартін: Фрайбурзька патологія у воєнний та повоєнний часи (1906—1963). Конституційна патологія, військова патологія та експерименти на людях, «патологія» репресій. Verlag Regionalkultur, Убштадт-Вайер 2018, ISBN 978-3-955-05067-2. К. Р. Прюлль: Патологія та політика — Людвіг Ашофф (1866—1942) та німецький шлях до Третього Рейху. У кн.: Історія та філософія наук про життя. № 19 (1997), с. 331—368. Кей-Рюдігер Прюлл: Ашофф, Людвіг. У: Вернер Е. Герабек та ін. a. (ред.): Енциклопедія історії медицини. De Gruyter, Берлін / Нью-Йорк 2005, ISBN 3-11-015714-4, стор. 110. М. Б. Шмідт: Людвіг Ашофф. У: Центральний журнал загальної патології та патологічної анатомії. № 80 (1943), с. 1.