Завод хімії хлору в Новомоско́вську — підприємство російської хімічної промисловості. З 2007-го відоме як «Новомосковский хлор».
Хімічна зброя Створення заводу відбувалось у 1930-х роках в межах програми з виробництва хімічної зброї. Зокрема, спорудили виробництво іприту проєктною потужністю 9 тисяч тонн на рік, втім, воно так і не було апробоване до початку радянсько-німецької війни, а при спробі запуску в 1942-му обладнання цеху постійно виходило з ладу. Інші заплановані для майданчику види хімічної зброї відносились до арсенового напрямку — люїзіт, адамсіт, дифенілхлорарсин та дифенілціанарсин. Також є відомості про продукування хлорацетофенону та хлорпікрину. При цьому відомо, що потужності з люізіту у підсумку так і не вдалось запустити.
Для всіх зазначених вище отруйних речовин важливим базовим компонентом був хлор, зокрема, іприт отримували його реакцією з етиленом, на виробництвах арсенового напрямку потрібен трихлорид арсену, а хлорпікрин отримують реакцієї пікрінової кислоти з хлорним вапном. З огляду на це, в 1936-му запустили лінію електролізу хлориду натрію, що випускала хлор, каустичну соду та водень. Відомо, що станом на 1940-й потужність цього виробництва досягнула 8,5 тисяч тонн каустичної соди та 15 тисяч тонн хлорного вапна на рік.
Варто відзначити, що в тих же 1930-х у Новомоськовську спорудили ще два хімічні заводи — азотної хімії та аніліно-фарбовий, при цьому останній міг постачати на виробництво хімічної зброї такі продукти як анілін (необхідний, зокрема, для отримання дифеніламіну — ще одного компоненту для адамсіту) та пікрінову кислоту. Своєю чергою, споживачем отриманого під час електролізу водню міг бути завод азотної хімії, де провадили продукування аміаку.
У липні 1941-го з так і не встановленої причини на пікріновій установці стався вибух, що призвів до її руйнування та загибелі 15 осіб. В листопаді того ж року при відступі радянських військ здійснили підриви цехів та складів, хоча окремі будівлі залишились неушкодженими.
Великотонажне хімічне виробництво Враховуючи наявність хлорного виробництва почали розвивати інші напрямки діяльності, що дозволило майданчику з плином часу перетворитись на потужний хімічний завод, при цьому сировина для електролізу починаючи з 1961-го надходить від розташованого поруч Новомсоковського соляного промислу.
Невдовзі після завершення радянсько-німецької війни освоїли випуск хлористого кальцію. Соляна кислота (отримують з хлору та водню) з 1960-х років була потрібна сусідньому заводу азотної хімії для продукування вінілхлориду методом гідрохлорування ацетилену, а інший сусідній завод «Оргсинтез» (колишній аніліновий) потребував хлор для продукування поліхлорбіфенілів (виробництво потужністю 6 тисяч тонн на рік почало діяльність в 1968-му та пропрацювало трохи більше за два десятиліття, після чого було закрите з екологічних міркувань).
Станом на 2025 рік потужність майданчику становить 88 тисяч тонн хлору та 100 тисяч тонн каустичної соди на рік. У 2011-му потужність по хлористому кальцію довели до 230 тисяч тонн на рік, а в 2012-му модернізація виробництва гіпохлориту натрію збільшила його потужність до 45 тисяч тонн на рік.
Примітки