Елеонора Чибо-Маласпіна (; 1 / 10 березня 1523, Масса, Маркграфство Маса і Каррара — 22 лютого 1594, Флоренція, Велике герцогство Тосканське) — принцеса з дому ; донька графа Ферентілло Лоренцо Чибо, який також мав титули маркграфа Маси та сеньйора Каррари. У першому шлюбі дружина графа Джованні Луїджі Фієскі; у шлюбі — графиня Лаваньї. У другому шлюбі дружина кондотьєра ; у шлюбі — маркіза Четони.

На думку сучасників, вона була ерудованою жінкою високої культури. Авторка кількох сонетів, які вважаються втраченими.

Сім'я та ранні роки Народилася в місті Масса 1 або 10 березня 1523 року. Була донькою графа Ферентілло Лоренцо Чибо та маркграфіні Масси та сеньйори Каррари з дому Маласпіна Річчарди Маласпіна. По батьківській лінії була онукою герцога Сполето з дому Фраческетто Чибо, бастарду римського папи Інокентія VIII, і аристократки з дому Медічі Маддалени Медічі, доньки правителя Флоренції Лоренцо Пишного. По материнській лінії була онукою маркграфа Масси та сеньйора Каррари та маркграфині з Санмартинської гілки дому Есте Лукреції д'Есте, доньки маркграфа Сан-Мартіно-ін-Ріо .

З раннього дитинства Елеонора була свідком конфліктів усередині сім'ї. Ворожість матері до батька стала причиною її неприязного ставлення до дітей. 1535 року Елеонору помістили в у Флоренції, присвячений Благовіщенню, де освітою принцеси займалася її тітка Катерина Чибо.

Перший шлюб Між батьками Елеонори не було згоди з приводу кандидата в дружини дочки. Батько хотів видати її заміж за Джанлуїджі Фієскі, представника генуезького дворянського роду. Однак цьому союзу перешкоджав Андреа Доріа, який не хотів зміцнення свого політичного супротивника через шлюб із принцесою з дому маркграфів Масси та сеньйорів Каррари. Мама також була проти цього шлюбу. Вона хотіла видати доньку заміж за графа Санта-Фьора Сфорца I Асканіо Сфорца або графа Перлеца, племінника кардинала Агостіно Трівульціо, заручившись підтримкою герцога Феррари, Модени і Реджо Еркола II д'Есте. Річчарда Маласпіна була готова видати дочку за сина свого коханця, посла іспанського короля при Святому Престолі маркіза де Агілара, який, проте, запросив великий посаг. Останнє, замість батька Елеонори, давав за неї дядько по батьківській лінії, кардинал .

Лоренцо Чибо домігся того, щоб вибір ліг на його кандидата. Попередню шлюбну угоду з домом Фієскі підписали 27 червня 1539 року і підтвердили 16 листопада 1541 року. Посередником у матримоніальних переговорах виступав граф Віталіяно Вісконті-Борромео, родич сім'ї Маласпіна, за допомогою якого сторони подолали всі суперечності. Елеонора, якій не подобалося життя в монастирі, попросила дядька кардинала прискорити переговорний процес. 15 вересня 1542 року в Мілані сторони підписали остаточну шлюбну угоду. Місяцем раніше встановили розмір посагу нареченої в тридцять шість тисяч золотих скудо, частина виплачувалася відразу в день одруження, а частина пізніше у формі щорічної виплати в розмірі тисяча сто п'ятдесят скудо з доходів , почесним настоятелем якого був дядько-кардинал нареченої.

Принцесу перевезли з монастиря у Флоренції до Пізи, а звідти в Каррару, де 30 січня 1543 року уклали шлюб за дорученням Елеонори Чибо з графом Лавані Джан Луїджі Фієскі (1522 — ). За нареченою з Генуї прибув кортеж з двох галер під командуванням , на одній з яких вона вирушила до чоловіка. За однією з версій, під час шляху Джанеттіно безнадійно закохався в Елеонору, згідно з іншою — симпатія була взаємною. Ця ситуація, разом з економічними та політичними суперечками між домами Доріа та Фієски, стала однією з причин , організованої чоловіком Елеонори в ніч проти 3 січня 1547 року. Чоловік повідомив їй про змову, прямуючи до її здійснення. Джаннеттіно Доріа убили у сутичці, а сам Джан Луїджі Фієскі загинув, впавши під час сутички в море. Елеонора втекла з палацу Фієскі у Вьолато і сховалася біля невістки Анджели Катерини Фієскі у монастирі Святого Леонарда. Її шлюб був бездітним. Між нею і покійним чоловіком був укладений шлюбний договір. Весь лютий вона марно намагалася повернути свій посаг. Через тридцять років дівер Елеонори домігся передачі йому майна покійного брата.

У березні 1547 року молода вдова покинула Геную. У Леричі її зустрів дядько-кардинал і провів у Пізу, звідки вона переїхала до батька в Аньяно. У травні прибула до Флоренції, де знову була замкнена родичами в монастирі Мураті.

Другий шлюб та пізні роки Не згодна зі своїм ув'язненням у монастирі, Елеонора попросила допомоги у великого герцога Тоскани Козімо I, який взяв участь у долі графині-вдови. За рік великий герцог запропонував її за дружину маркграфу і графу , а потім своїй довіреній особі (1519 — липень 1575), знаному кондотьєру на прізвисько «К'япіно», що на тосканському діалекті означає «ведмідь». Елеонора погодилася з кандидатурою нареченого, попри те, що той мав дуже негарну зовнішність. Проте родичі графині-вдови, не схвалили її прагнення знову одружитися. Вони зробили кілька марних спроб умовити Елеонору приїхати до Масси.

У жовтні 1548 року принцеса повідомила дядькові-кардиналу, що незабаром вийде заміж і залишить монастир, чим спровокувала посилення тиску на неї з боку сім'ї. У листопаді того ж року К'яппіно Вітеллі оголосив про їхнє весілля. Попри скарги великому герцогу родичів Елеонори, 10 жовтня 1549 року підписали шлюбну угоду, в якій посаг нареченої становив двадцять шість тисяч скудо, які вона отримала від сім'ї покійного чоловіка, а дядько-кардинал погодився поетапно виплатити решту посагу до підсумкової суми в тридцять шість тисяч скудо.

Подружнє життя Елеонори в новому шлюбі було фактично номінальним, тому що чоловік майже завжди знаходився далеко від дому, беручи участь у військових походах. За його відсутності вона жила в монастирі Мураті. Другий шлюб Елеонори теж виявився бездітним. 1575 року вона знову овдовіла й оселилася в монастирі Мураті, домовившись про право тричі на рік виходити за стіни обителі. Вдова маркіза змогла отримати невелику спадщину, оспоривши його у узаконеного бастарда другого чоловіка. Останні роки Елеонора прожила у благочесті, вдосконалюючи власні знання. Вона взяла на себе турботи про одну зі своїх племінниць, якій подарувала три тисячі дукатів для посагу при вступі до монастиря. Померла 22 лютого 1594 року у Флоренції. Похована в церкві монастиря Мураті. Елеонору поховали поруч із гробницею її тітки, Катерини Чибо.

За свідченням історика та письменника Франческо Саверіо Квадріо принцеса була талановитою поетесою. Однак за життя Чибо за її авторством 1573 року в Турині опублікували єдиний сонет, разом з віршами поета-францисканця . Сучасники вважали принцесу ерудованою жінкою високої культури, що мала сильний характер. Вона спілкувалася з багатьма діячами культури свого часу. Поет Бернардо Каппелло в одному зі своїх віршів назвав Елеонору «небесним світилом». Гуманіст присвятив їй переклад з латині «Книги про благодаті та вільну волю святого Августина, єпископа Гіппона, Валентину та колишніх з ним ченців», виданий 1563 року. Інший гуманіст 1577 року видав тракт про кохання «Леонора», в якому назвав Елеонору «прикрасою жіночої статі та взірцем досконалої краси». Не лише чоловіки, а й жінки захоплювалися розумом і красою принцеси. Поетеса Лаура Баттіферрі присвятила їй низку сонетів, в одному з яких, звертаючись до Елеонори, назвала її «справжнім зразком цнотливої краси і яскравим променем рідкісної чесноти, жінкою, яка в цій сліпій людській подорожі показує високий шлях небес».

У колекціях історичного музею Палаццо Фалсон в Мдіне на Мальті зберігається прижиттєвий портрет Елеонори Чибо пензля невідомого художника Флорентійської художньої школи, що датується між кінцем XVI і самим початком XVII століття.

Примітки

Джерела

Посилання