Одонь (, у 17 столітті: , між 1882 і 1902 роками: , , /Џунтаран) — місто в районі Дунауйварош медьє Феєр. Це важливий пункт поромної переправи через Дунай.

Янош Орань двічі згадує Одонь у своєму вірші «Tengerihántás»: Ködös őszre vált az idő azonban, Törik is már a tengerit Adonyban; /.../ Tizenkettőt ver Adonyban: Elég is volt ma regélni.

Історія Одонь було поселенням, заселеним з бронзової доби, і завдяки своєму географічному розташуванню завжди було значним місцем зустрічей та співіснування різних народів і культур.

У римську епоху це була військова фортеця лімесу провінції Паннонія під назвою Vetus Salina.

Вже в ранньому Середньовіччі вона згадується в документах як королівський маєток, оппідум (польове місто) під назвою Одон. Дорогою до Могача король Людовик II надіслав звідси свій останній відчайдушний заклик про допомогу до знаті країни.

Протягом майже півтора століття турецької окупації – поселення, яке тоді служило турецькою фортецею під назвою Jancourteran – корінне угорське населення частково втекло, частково загинуло.

Після вигнання турків, паралельно з початковим поверненням корінного населення, завдяки організованому та спонтанному заселенню, поряд з угорським та сербським (раци) населенням, яке проживало тут десятиліттями, з'явилася значна кількість німецького та словацького населення. Серед них німці стали домінуючою силою за чисельністю, спільнотою та культурною однорідністю. Про це також свідчить той факт, що храм було збудовано через десятиліття після їхнього поселення (у 1723 році). Реєстрація актів цивільного стану розпочалася у 1733 році. У документах XVIII–XIX століть Одонь згадується як німецькомовне торгове місто. Німці принесли з собою культ Святого Урбана, який існує й донині, свято покровителя винограду та вина, а також численні елементи культури сільського господарства та побуту. Вони створили та продовжують увічнювати культурну традицію в музиці та танці, яка жива й донині.

У 19 столітті, з прискоренням розвитку громади, були створені громадські організації та зародилася місцева преса, яка повідомляла про народні свята, аматорські та благодійні театральні вистави, а також виставки районного центру. Звичаї та традиції, пов'язані з виноградарством, виноробством, рибальством, водяним млинарством та численними іншими галузями промисловості, протягом століть виникли як особливі елементи місцевої економічної культури. Кілька місцевих легенд, казок та пісень зберігають та увічнюють мислення та емоційний світ, життя та світогляд людей того часу.

Служіння меси німецькою мовою припинилося в останній третині 19 століття, і значною мірою в результаті цього використання німецької мови також зникло з повсякденного життя.

У першій половині 20-го століття воно відігравало певну центральну роль як районний центр, постійно розвивалося та ставало більш урбанізованим. Коли в 1871 році статус торгового міста було скасовано по всій країні, воно стало великим селом.

Воно втратило свою провідну роль за часів соціалізму з будівництвом Дунауйвароша (Сталінвароша). Однак, після невеликої паузи, його розвиток набрав нового імпульсу в останні десятиліття: була збудована міська інфраструктура. З середини 1970-х років місцева громада поступово реорганізувалася – спочатку переважно в рамках аматорського художнього руху. У той час, окрім духового оркестру, який діяв з 1927 року, були засновані жіночий хор Дьйоньдьвіраг, гурток народного танцю та гурток народної пісні. Також відновилася місцева преса: видавалася місцева газета під назвою «Duna-Adony», а також численні культурні та краєзнавчі публікації. Окрім виставок та виступів, серія заходів «Фестиваль Урбана» та кілька інших ініціатив, започаткованих з метою збереження або створення традицій, поступово отримали громадянські права. У 1995 році село встановило офіційні відносини з німецькою громадою Обервезер-Едельсхайм у провінції Гессен. Німецьке самоврядування Адоньї було створено в 1998 році. Статус міста воно отримало в 2004 році.

Найпопулярнішими пам'ятками міста є Замковий парк, Виноградна гора, рибні ставки та природні краси Дунаю та Нодьсігета; каплиця Урбана, бароковий костел та меморіальний парк.

Міські голови 1990–1994: Іштван Іглоді (незалежний) 1994–1997: Іштван Іглоді (незалежний) 1997–1998: Петер Роньєц (незалежний) 1998–2002: Петер Роньєц (незалежний) 2002–2006: Петер Роньєц (незалежний) 2006–2010: Петер Роньєц (незалежний) 2010–2014: Петер Роньєц (незалежний) 2014–2019: Петер Роньєц (незалежний) 2019–2024: Петер Роньєц (незалежний) 2024– : Петер Роньєц (незалежний)

Населення У 2001 році 1,8% населення мали німецьку етнічну приналежність. За даними перепису 2011 року, 86,2% населення ідентифікували себе як угорці, 0,3% як роми, 2,2% як німці, 0,2% як румуни та 0,3% як серби (13,6% не вказали свою приналежність; через подвійну ідентичність загальна сума може перевищувати 100%). У 2022 році 89,5% населення ідентифікували себе як угорці, 2,3% як німці, 0,4% як роми, 0,2% як сербки, 0,2% як поляки, 0,1-0,1% як словенки, українки, румунки та словаки, 3% як представники іншої, не місцевої національності (10,2% не вказали; через подвійну ідентичність загальна сума може перевищувати 100%).

Розподіл за релігійним сповіданням був таким: римо-католики 40%, кальвіністи 3,7%, лютерани 0,3%, греко-католики 0,3%, безконфесійні 23,4% (31,6% не вказали свою приналежність).За своєю релігійною приналежністю 28,7% були римо-католиками, 3,6% - кальвіністами, 0,4% - лютеранами, 0,4% - греко-католиками, 0,5% - іншими християнами, 0,9% - іншими католиками, 21,6% - безконфесійними (43,6% не відповіли).

Відомі особи Тут народилися: Ференц Сімон, фермер і член парламенту. угорський художник, педагог і директор школи Давід Герц. Він є батьком історика літератури Бодога Халмі. педагог і музикант Акош Торма. письменниця Агнес Йожеф Аттіла, лауреат премії Балінт. фізик Пал Селені. художниця Каталін Ноград. художниця Ірен Гевай Фекетене. художник Імре Бараньяї.

Міста-побратими Одельсгайм, Німеччина Щекозин, Польща Чеху-Сілванієй, Румунія

Примітки