Шкільник Михайло Михайлович (5 травня, 1910, с. Маковисько, Австро-Угорщина — 22 серпня, 1989, м. Львів, УРСР) — український мовознавець, учений-методист, заслужений вчитель школи УРСР (1956), доцент катедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (1959), кандидат педагогічних наук (1965).

Життєпис Народився 5 травня 1910 року в селі Маковисько (Австро-Угорщина; у 1919-1939 рр., 1975-1998 рр. і тепер – Польща), в селянській родині.

Шкільну освіту здобував спершу в початковій, а згодом у семирічній школі. У 1920-х роках навчався у Самбірській, а потім і в Рудниківській учительській семінарії.

У 1930 році отримує можливість працювати з учнями початкових класів, й однією з початкових шкіл, де згодом працював, була в селі Боїски, що тоді належало до Люблінського воєводства. Унаслідок полонізації та денаціоналізації української школи в Польщі був звільнений з роботи.

У 1931 році розпочинає роботу у журналі під назвою "Рідна школа", який видавало "Українське педагогічне товариство". У той же час, успішно склавши кваліфікаційний іспит, навчається на Вищих учительських курсах у Любліні за спеціяльністю "історія", які закінчує у 1937 році. Опісля – продовжує викладацьку діяльність як учитель польської мови для учнів 5-7 класів у селі Бистриця, що на околицях Любліна.

Того ж, 1937, року розпочинає здобувати вищу освіту на факультеті педагогіки та психології у Люблінському університеті, однак початок Другої світової війни перешкоджає довершити навчання.

У 1939 році повертається до педагогічної діяльності, працює у школах Львівщини, де в повоєнні роки викладає українську мову та літературу для школярів 5-7 класів, зокрема й у м. Городок Львівської області. Пізніше посідає місце завідувача кабінету початкової школи при Львівському інституті підвищення кваліфікації вчителів.

Маючи намір завершити вищу освіту, у 1946 році педагог вступає на філологічний факультет Львівського національного університету, опісля чого, у 1950-му, переводиться на заочну форму навчання у Львівський педінститут.

У 1948 році розпочинає свою науково-творчу діяльність як автор навчальних книжок, поєднуючи її з учителюванням у середній школі №36 у Львові. Укладає й видає підручники для польських шкіл міста, а також — читанки.

Надалі присвячує себе викладацькій справі. Упродовж 1948-1951 рр. викладає методику в педагогічних класах 11-го року навчання, в яких готували учителів початкової школи.

У 1953 році стає асистентом Львівського педінституту, не полишаючи учительської роботи у львівській середній школі №34.

У 1956 році здобуває звання заслуженого вчителя школи УРСР, а в 1958 році стає викладачем методики на катедрі української мови Львівського педінституту.

Подальшу наукову-педагогічну діяльність провадить у Львівському університеті, в якому починає працювати на посаді доцента катедри української мови з осені 1959 року. Зосереджує всю увагу на підготовці нових кадрів з учителювання у початкових і середніх школах, читає курс з методики викладання української мови для школярів, проводить практичні заняття для студентів університету та керує студентською педагогічною практикою в тому ж вищому навчальному закладі.

У 1965 році успішно захищає кандидатську дисертацію в Одеському університеті й одержує по тому ступінь кандидата педагогічних наук. Після цього успіху отримує регулярні запрошення щодо прочитання лекцій з методики викладання української мови з Дрогобицького педінституту, Івано-Франківського педагогічного інституту та інших.

Бере активну участь у науково-практичних конференціях з методики викладання української мови, видає у співавторстві підручники для шкіл з польською мовою викладання, а також, у 1970-му, — україномовні підручники для шкіл, мовою викладання яких була російська.

22 серпня 1989 року помирає у Львові.

Наукові зацікавлення та напрацювання в освітній царині Система та стан викладання в освітніх закладах УРСР періоду ХХ століття.

Спостерігав за роботою учителів, надаючи особливої уваги їх методиці вивчення та викладання української мови у школах та вищих навчальних закладах. Розвивав у своїх слухачів логічне мислення при вивченні граматики, працював над підходами для кращого засвоєння української лексики та фразеології, частин української мови.

Зосереджував свою увагу на вивченні та розробленні методики ведення уроків, розкривав різні аспекти педагогічної роботи.

Активно займався дослідженням питань з української фонетики та граматики, пишучи на цю тему наукові статті та праці, серед яких, зокрема:

"Вивчення фонетики в 5 класі" "Формування поняття граматичної предметності в 1-5 класах" "Вивчення іменника в 5 класі" "З досвіду викладання фонетики" "Розрізнення звуків і букв" "Використання прийому порівняння на уроках мови" "Принципи вивчення категорій іменника" та інші.

Чимало зусиль доклав до розроблення різних методичних таблиць з викладання української звукової системи, плідно працював над донесенням під час своїх уроків та лекцій української традиції розуміння живого слова.

Розробляв алгоритми з метою застосування їх під час вивчення різних тем з української граматики та орфографії. Ці алгоритми розподіляли мовні одиниці до відповідних мовних класів на основі формальності ознаки, замість її семантичності. Серед напрацьованих лінгвістичних таблиць були такі, як "Фонетика", "Будова слова", методичні вказівки до них.

Розглядав питання та проблематику вивчення активних та пасивних дієприкметників у царині українського мовознавства. На цю тему видав наукову працю з назвою "Проблемний підхід до вивчення частин мови".

Чимало вправ і різних зразків їх виконання розробив на основі дослідницького характеру.

Певний час займався збиранням матеріалу для Словника мови Івана Франка. Коментував окремі праці 50-томного зібрання творів українського літературознавця, таким чином досліджуючи його лексикон.

Цікавився збиранням діалектного матеріалу. Польові дослідження проводилися здебільшого на Прикарпатті, залучаючи до подібних подорожей також і студентів.

Погляди на методику викладання української мови Займався розробленням підходів до навчання української мови, з'ясовуючи технологію її викладання, що ґрунтується на проблемному підході. Цей підхід базувався на визнанні студента не об'єктом, а суб'єктом навчання. Звідси завданням викладача було виявити індивідуальні здібності студента, сприяти його розвиткові, формуванню системи певних умінь та навичок, що в майбутньому могли б гарантувати студентові формування мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенцій.

Основу теорії проблемного навчання, за Михайлом Шкільником, являє в собі проблемна ситуація, що найчастіше виникає за умови малої кількості знань у студента для виконання тих чи інших запропонованих завдань. На думку лінгводидакта, розуміння недостатності знань викликає потребу збагатитися додатковою інформацією, щоб знайти способи для досягнення поставленої мети.

Одним зі шляхів творення проблемної ситуації мовознавець вважав проблемне питання з огляду на змогу обміну інформацією між учителем та учнями та зосередження їхньої уваги на тих чи інших явищах, що вивчаються. Педагог стверджував, що саме вдало побудовані питання активізують розумову діяльність учнів.

До методів, що мають особливу вагу у викладанні української мови зараховував також і дослідницький метод. Працюючи зі студентами, надавав їм змогу висувати та доводити власні обґрунтування чи припущення стосовно різних явищ у викладацькій справі.

Робота з початковими класами, на думку педагога, є надважливим етапом шкільного навчання з огляду на необхідність навчити учнів розрізняти побутове розуміння слів і тих, творення яких базується на термінах, до прикладу, таких, як час, число, рід, особа тощо.

Михайло Шкільник у спогадах Серед спогадів — меморіальні статті студентів та працівників Львівського національного університету імені Івана Франка: Олександри Сербенської, Ірини Кочан, Володимира Пілецького, Ірини Ощипко, та інших мовознавців — наприклад, Зінаїди Бакум.

Олександра Сербенська ствержувала, що мовознавець належить до когорти учителів, у діяльності якого виявилися найкращі традиції української педагогічної думки, через судину якої вливалася у хворий організм українського шкільництва жива кров.

Ірина Кочан згадує педагога як людину великої душі, глибоких знань, невсипущої праці, вимогливу, відповідальну.

Володимир Пілецький писав про методиста, як про вчителя, що навчив його запитувати, мислити, навчатись, знаходити відповіді на проблемні запитання.

Ірина Ощипко згадує доцента як викладача, який допомагав студентам педагогічної практики у підготовці конспектів, давав цінні поради, вимагаючи від цих студентів доброго результату, як і від самого себе, цитуючи колег-учителів про М. Шкільника як про "учителя учителів".

Професорка Криворізького державного педагогічного університету Зінаїда Бакум описувала науково-дослідницьку діяльність лінгводидакта у статті про ідеї його методичної спадщини.

Примітки

Джерела та література

Бакум З. Унесок Михайла Шкільника в розроблення підходів до викладання української мови у вищій школі. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2010. Вип. 50. С. 35-41. Вісник Львівського університету. Сер. Філологічна. Випуск 50. Львів, 2010. Енциклопедія. Львівський національний університет імені Івана Франка: У 2 т. / Ред. Вакарчук І.О. та ін. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2011-2014. Кочан І. М. Слово про вчителя. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів, 2010. Вип. 50. С. 10-14. Методичні читання, присвячені 80-ій річниці від дня народження М. М. Шкільника: Тези доповідей і повідомлень. Львів, 1990. Ощипко І. Він був «Учителем учителів». Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів, 2010. Вип. 50. С. 15-16. Пілецький В. Михайло Шкільник про проблемне вивчення дієприкметника в школі. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2010. Вип. 50. С. 335-338. Сербенська О. А. Педагог із великою Божою іскрою. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів, 2010. Вип. 50. С. 3-9.