Вацлав Гжибовський (; 4 квітня 1887, Заміхів, Ушицький повіт, Подільська губернія — 30 вересня 1959, Париж) — польський психолог (доктор психології), дипломат. МасонLudwik Hass, Ambicje rachuby, rzeczywistość. Wolnomularstwo w Europie Środkowo-Wschodniej 1905–1928. Warszawa 1984, s. 364., засновник Національно-державної унії (центристської партії, наближеної до пілсудчиків) у 1922 роціDeklaracja programowa. [Inc.:] Polska jako naród ani na chwilę nie przestawała istnieć [...] : 28 czerwca 1922 r. / [Unia Narodowo-Państwowa].
Життєпис Закінчив у Києві гімназію і перший курс юридичного факультету університету Святого Володимира, потім навчався в Ягеллонському і Віденському університетах, у ФлоренціїPolacy we Florencji та в Оксфорді. Здобув докторський ступінь із психології. 1912 року повернувся на Поділля, де працював у суспільних і культурних організаціях.
Після відновлення незалежності Польщі працював у 1920 році директором департаменту в Цивільному управлінні східних земель. Був членом польської делегації в Ризі з метою укладення мирного договору у польсько-радянській війні як експерт з економічних питань України.
Згодом займався наукою. У 1925 році обраний генеральним секретарем Партії праці. Повернувся на державну службу після Травневого перевороту. Обіймав посаду виконувача обов'язків голови кабінету прем'єр-міністра Казимира Бартеля (керівника Партії праці), а пізніше входив до наглядової ради Польського телеграфного агентства.
31 серпня 1927 року призначений посланником Польщі в Чехословаччині. Очолював дипмісію в Празі до 31 жовтня 1935 року, після чого призначений заступником державного секретаря Президії Ради Міністрів. 1 липня 1936 року став послом Польської Республіки в Союзі Радянських Соціалістичних Республік (призначений 18 червня 1936 року). На цій посаді змінив Юліуша Лукасевича, спеціаліста з радянських справ і колишнього багаторічного начальника Східного відділу Міністерства закордонних справ. У Москві місія Гжибовського припала на переломний у європейській політиці період (1936—1939). Ситуацію в СРСР наприкінці 1938 року він оцінював так (за словами заступника міністра Шембека): «Радянський Союз слабшає, а російська проблема визріває». Наприкінці 1938 року обстоював думку, яку польські дослідники описували так: «стосовно російської проблеми особисто наполягає на нашому кордоні з 1772 року»Dariusz Matelski, Dylematy polityki zagranicznej Józefa Becka w latach 1932–1939, [w:] Problemy bezpieczeństwa Polski w XXI wieku. Red. Wiesław Hładkiewicz i Marek Szczerbiński, Zielona Góra – Gorzów Wielkopolski 2009, s. 243–281..
Гжибовський неправильно витлумачив пакт Молотова-Ріббентропа, і події 17 вересня 1939 року стали для нього великою несподіванкою.Marek Kornat, Posłowie i ambasadorzy polscy w Związku Sowieckim (1921–1939 i 1941–1943) Polski Przegląd Dyplomatyczny, Issue no. 5(21)/2004. 29 серпня 1939 року він доповідав у Варшаву, що пакт «суттєво розрядив» обстановку, в якій опинилася Польща, і припустив, що Ріббентроп підписав пакт лише для того, щоб не залишати Москву з порожніми руками.Tadeusz Jurga, Bzura 1939, s. 14 Dom Wydawniczy Bellona, z serii Historyczne Bitwy; Raport ambasadora RP w Moskwie dla ministra Józefa Becka o pierwszych reakcjach po podpisaniu paktu niemiecko-sowieckiego.
У момент початку агресії СРСР проти Польщі 17 вересня 1939 року терміново викликаний між другою та третьою годинами ночі до Народного комісаріату закордонних справ у Москві одержав від заступника наркома Володимира Потьомкіна дипломатичну ноту, в якій СРСР виправдовував своє вторгнення до Польщі твердженням про припинення існування польської держави. Потьомкін зачитав йому ноту (попередньо узгоджену з Німеччиною) про буцімто «розпад польської держави» та кроки, вжиті СРСР для «взяття під свій захист» українців і білорусів, які проживали на тодішній польській території. Гжибовський продемонстрував брехливість цього аргументу та його несумісність із «правом цивілізованих націй». У відповідь почув, що польський уряд і командування армії «втекли» в Румунію. Коли польський дипломат повторно запротестував проти неправди та формулювань Потьомкіна і послався на польсько-радянський пакт про ненапад, що діяв до 1945 року, почув у відповідь: «Якщо немає польського уряду, то немає й пакту про ненапад». Він відповів: «Я розумію, що мій обов'язок — повідомити мій уряд про агресію, яка, ймовірно, вже почалася, але я більше нічого не робитиму». Гжибовський не прийняв ноту.Damian Markowski, Bić się czy nie? Dylemat wobec sowieckiej agresji 17 września 1939 roku Magazyn Historyczny „Mówią Wieki”. Зрештою, радянська сторона доставила її до польського посольства з ранковою поштою.. О 4-й ранку Червона Армія двома сформованими фронтами — Білоруським і Українським, що складалися з сімох армій орієнтовною чисельністю від 600 000 до 1 мільйона вояків першого ешелону, атакувала східний кордон Другої Польської Республіки.
Після невдалої спроби радянської влади оскаржити його дипломатичний імунітет, він покинув радянську територію в жовтні 1939 року спільно з польським дипломатичним персоналом після прямого втручання дуаєна дипломатичного корпусу в Москві посла Третього Райху Фрідріха фон Шуленбурга, а також посла Італійського королівства Августо Россо.Jerzy Łojek, Agresja 17 września, Warszawa 1990, s. 74 – 76..
Другу світову війну перебув на території Французької Республіки, а потім окупованої Франції. Після війни пов'язав своє життя з Польською бібліотекою, входив до складу ради Історико-літературного товариства в Парижі. Був членом Ліги незалежності Польщі.Jan Józef Kasprzyk, Liga Niepodległości Polski, [w:] Encyklopedia Białych Plam, t. XI, Radom 2003, s. 142. Залишив щоденник, який зберігається в Польській бібліотеці в Парижі.
Похований на кладовищі Шампо в Монморансі.Cmentarz polski w Montmorency, Opracowali: Jerzy Skowronek oraz Alicja Bochenek, Marek Cichowski i Krzysztof Filip, Warszawa 1986, s. 152.
Примітки