Катастрофа на К2 сталася 1 серпня 2008 року, коли 11 альпіністів з міжнародних експедицій загинули на К2, другій за висотою горі на Землі, а ще троє отримали серйозні травми.

Серія смертей під час сходження в п'ятницю та спуску в суботу стала найтрагічнішим одноразовим нещасним випадком в історії альпінізму на К2 (найсмертоноснішим сезоном на К2 у цілому став 1986 рік, коли 13 альпіністів загинули в семи окремих катастрофах; див. у розділі «Бібліографія» книгу Джима Керрана, сторінки 183—207). Деякі конкретні деталі трагедії залишаються невизначеними, оскільки були наведені різні правдоподібні сценарії щодо дій різних альпіністів та хронології цих дій, а також різні версії, отримані від очевидців, що вижили, або з радіоповідомлень альпіністів, які врешті загинули (іноді через кілька хвилин після повідомлення).

Повідомлялося, що основною проблемою була крижана лавина, яка сталася через обвалення сераку в районі, відомому як () і зруйнувала , завадивши альпіністам нормально спуститися. Втім, двоє альпіністів загинули дорогою до вершини ще до цієї лавини. Серед загиблих були альпіністи та їхні помічники з Франції, Ірландії, Південної Кореї, Непалу, Норвегії, Пакистану та Сербії.

K2

К2 — друга за висотою гора на землі після Евересту та має висоту 8611 метрів. Вона є частиною хребта Каракорум, недалеко від Гімалаїв, і розташована на кордоні між пакистанським регіоном Гілгіт-Балтистан та китайським Ташкурган-Таджицьким автономним повітом у Сіньцзяні. Альпіністи вважають цю гору набагато складнішою за Еверест, і статистично є третьою найнебезпечнішою горою у світі за відсотком загиблих альпіністів після Аннапурни і Канченджанги.

Найнебезпечнішою ділянкою маршруту є Горлечко (Bottleneck) — крутий кулуар, над яким нависають сераки з крижаного поля на схід від вершини. З огляду на високий ризик падіння льоду та сходження лавин, альпіністи прагнуть мінімізувати проведений там час. Під час катастрофи 2008 року ця ділянка виявилася особливо смертоносною.

Сезон сходження на K2 триває з червня по серпень, але у 2008 році протягом червня та липня через несприятливу погоду жодна група не зійшла на вершину. Наприкінці липня на гарну погоду чекали десять різних груп (деякі майже два місяці). Цей час вони використали для акліматизації та підготовки до таборів вище на горі (найвищий з них, Табір IV, знаходиться на висоті 7800–7900 м над рівнем моря).

Події між Табором IV та вершиною

З наближенням кінця липня прогнози погоди покращилися, і 31 липня кілька груп прибули до Табору IV, готуючись спробувати підкорити вершину, як тільки дозволить погода. В таборі зібралися американська, французька, норвезька, сербська і південнокорейська команди разом зі своїми шерпами з Непалу, а також міжнародна команда, спонсорована голландською компанією «Norit», та пакистанськими висотними носіями. Більша частина альпіністів вирішили разом зайнятися сходженням у п'ятницю, 1 серпня. Також вранці 1 серпня до вершини рушили кілька альпіністів, що не приєдналися до основної групи (іспанець-соло Альберто Зерайн та двоє італійців — Марко Конфортола і Роберто Манні)Bowley, p. 61 & 77.

П'ятниця, 1 серпня

Початкові затримки

Пакистанські носії та шерпи почали готувати фіксовані мотузки ще до опівночі. До них приєднався іспанський альпініст-одинак , який піднявся з Табору III вночі та вирішив рано вранці продовжити своє сходження на вершину раніше, не залишаючись в Таборі IV.

Найдосвідченіший з пакистанських носіїв, Шахін Бейґ, був змушений спуститися через симптоми висотної хвороби. Його досвіду як єдиної людини, яка раніше підкорювала К2 в зібраних командах, та його неофіційного лідерства над пакистанськими носіями та шерпами дуже бракувало.

Після його уходу обслуговуючий персонал став дещо дезорганізованим. Можливо через це, перила проклали занадто далеко вниз по схилу від Горлечка. Коли о 3:00 ранку групи альпіністів вирушили вгору, вони виявили, що шерпи з пакистанцями почали встановлювати мотузки прямо над Табором IV, де необхідності в них не було, і протягли їх аж до Горлечка, в результаті чого у них закінчилася мотузка для траверсу трохи вище Горлечка. Через це довелося спуститися, взяти мотузку та використати її для підготовки перил вище Горлечка, що спричинило небезпечну незаплановану затримку графіка сходження.

Ерік Меєр з американської групи та зі шведської вирішили перервати сходження та повернутися до Табору IV, стурбовані перспективою спускатися з вершини вночі та високим ризиком льодопаду в переповненому Горлечку. Кріс Клінке продовжував підйом ще кілька годин, перш ніж відмовитися від сходження через обмороження ніг; з тієї ж причини повернув назад Джелле Стейлман з команди «Norit».

Падіння Мандича та Бейґа

Близько 8:00 ранку, коли альпіністи нарешті підіймалися через Горлечко, Дрен Мандич із сербської команди вирішив відчепитися від мотузки, щоб поправити свою кисневу систему та обігнати Сесілі Ског з норвезької команди. Піднявшись вище, він раптом втратив рівновагу та впав, зіткнувшись зі Ског і збивши її з ніг. Ског була прикріплена до мотузки, але Мандич упав з висоти понад 100 м у Горлечко. Деякі альпіністи з Табору IV стверджували, що бачили, ніби він все ще рухається після падіння, і відправили групу, щоб допомогти евакуювати його. Командування цією групою взяв на себе Фредрік Стренг.

Коли Стренг дістався тіла, туди вже спустилися сербські альпіністи Предраг Загорац та Ісо Планіч разом зі своїм помічником Мохаммедом Хусейном. Вони не виявили пульсу та, судячи з тяжкості травм Мандича, констатували його смерть. Серби вирішили перервати сходження та спустити тіло до Табору IV, і Стренг взявся їм допомогти. До також них приєднався Джехан Бейґ, помічник з французької команди, який виконав свої обов'язки і отримав дозвіл спуститися. Пізніше кілька людей вказали, що Бейґ, судячи з його неадекватної поведінки, під час спуску страждав від висотної хвороби. Стренг також відзначив, що Бейґ поводився дивно — пропонував допомогу в евакуації тіла, потім відмовлявся допомагати, але через кілька хвилин знову повертався, щоб допомогти.

Врешті Бейґ втратив рівновагу та вдарився об Стренга. Той крикнув, щоб Бейґ відпустив мотузку, прикріплену до обв'язки Мандича, бо потягне вниз їх усіх. Бейґ нарешті відпустив мотузку, але, на жах Стренга та інших, з незрозумілих причин навіть не спробував та просто впав і розбився. Тоді сербська група і Стренг вирішили спуститися без тіла Мандича. Серби обгорнули труп товариша прапором, закріпили на горі та почали спускатися. Також на цьому етапі перервав сходження Ніколас Райс, альпініст з французької команди, який затримався.

Ці затримки, разом із затором у Горлечку, призвели до того, що більшість альпіністів досягли вершини набагато пізніше запланованого часу, деякі аж о 20:00, що значно пізніше типового часу для сходження на вершину (з 15:00 до 17:00). Загалом того дня на вершину піднялося 18 людей, і вісім з них (а також Рольф Бае, який повернув назад, не дійшовши до вершини близько ста метрів) не пережили тривалого спуску. Альберто Зерайн, який йшов один і першим піднявся на вершину приблизно о 15:00, спустився через Горлечко без проблем.

Падіння першого серака

Близько 20:30 К2 огорнула темрява. Члени норвезької групи, включаючи Ларса Флато Несса та Сесіл Ског, які піднялися на вершину через дві години після Зерайна, майже подолали траверс, що вів до Горлечка, коли зверху відколовся серак. Падаючи, крига розірвала всі перила та унесла із собою чоловіка Ског, , який припинив сходження лише за 100 м нижче вершини, наказавши Несса доглядати за його дружиною, поки він чекає на її повернення. Несса та Ског продовжили спуск без перил і вночі змогли дістатися Табору IV.

Падіння цього серака ще більше ускладнило спуск через Горлечко. Маршрут був завалений шматками криги, а альпіністи вище опинилися в темряві в зоні смерті на висоті понад 8000 м.

Оскільки альпіністи планували спуск по фіксованих мотузках, вони не мали додаткових мотузок чи пристроїв захисту від падіння, що змусило їх спускатися через сумнозвісне Горлечко «фрі-соло». За словами голландського альпініста команди «Norit» , серед альпіністів, які чекали над Горлечком, почалася паніка. Одні почали намагалися спуститися в темряві, інші вирішили влаштувати бівак і почекати до ранку.

Нічні спуски

До складу команди «Norit» входив професійний альпініст на ім'я Пемба Г'ялдже — шерпа, який багато років був гірським провідником на Евересті. Г'ялдже зміг спуститися у темряві без перил, діставшись Табору IV опівночі.

Вдало спустився Горлечком шерпа Чхірінг Дордже, тягнучи на своїй обв'язці Пасанга Ламу, який загубив у темряві кригоруб. Ед Вістурс у своїй книзі «К2: Життя і смерть на найнебезпечнішій горі світу» () високо оцінив самовідданість Чхірінга, висловивши думку, що той смертельно ризикував, оскільки якби Пасанг зірвався, то утяг би Чхірінга за собоюViesturs & Roberts.

Двом членам південнокорейської експедиції, Кім Дже Су та , також вдалося пройти через Горлечко в темряві. Го Мі Янг знадобилася допомога двох шерпів з корейської команди — Чхірінга Бхоте та Пасанга Бхоте. Вони піднялися на Горлечко близько опівночі без їжі та кисню, знайшли Го Мі Янг, що блукала Горлечком, не знаючи, яким маршрутом йти, та без інцидентів провели її внизBowley p. 120, Bowley p.235. Згідно зі словами автора, ці подробиці відомі йому як від Чхірінга Бхоте, так і від Го Мі Янг..

Падіння д'Обареда

Тим часом, Кас ван де Гевел з команди «Norit» та Юг д'Обаред з французької команди також ризикнули пройти Горлечко у темряві. Коли ван де Гевел досяг підніжжя Горлечка, він побачив, як повз пролетів якийсь альпініст. Цю історію підтвердили два шерпи Чхірінг Бхоте та «Великий» Пасанг Бхоте, які також бачили, як з гори падають один чи два невизначені об'єкти. Альпіністом, який впав, ймовірно, був д'Обаред, якого ван де Гевел обігнав у темряві трохи вище Горлечка. У Д'Обареда вже кілька годин як закінчився кисень, він виглядав втомленим і наполіг, щоб ван де Гевел спускався першим Bowley p. 113, Bowley (p.235). Автор пише, що ці подробиці розповів йому ван де Гевел. .

Італійський напівсоліст Марко Конфортола і його товариші по команді «Norit» ван Роєн та ірландець розбили бівак над траверсом, оскільки не змогли знайти перила, що вели вниз. Конфортола стверджував, що під час ночівлі він почув гуркіт і крики з поля сераків та побачив, як зник чийсь налобний ліхтарик, який до цього було видно внизу. У цей момент над Горлечком все ще перебували восьмеро людей Bowley p. 132, 138, Bowley (p.236). Автор пише, що про подробиці подій у біваку йому розповіли Конфортола, ван Роєн та да Поленца (Конфортола скористався супутниковим телефоном, щоб зателефонувати да Поленці в Італію з К2). .

Субота, 2 серпня

З Базового табору нагору відправили рятувальну групу з мотузками, щоб допомогти тим, хто застряг у Горлечку. До групи входили шерпи Церинг Бхоте та Пасанг Бхоте, які раніше допомогли вибратися з Горлечка Го Мі Янг. Тепер вони вирушили на пошуки свого родича Джуміка Бхоте, який застряг разом з рештою альпіністів корейської експедиції десь над Горлечком.

Падіння другого серака

Рано вранці, перебуваючи вище траверсу, ван Роєн припинив пошуки мотузок та спустився сам. Його зір погіршувався, і він боявся, що осліпне від снігу, тому йому довелося швидко спуститися з гори. Конфортола та Макдоннелл не одразу пішли за ним.

Пізніше ван Роєн знайшов решту корейських альпіністів (Конфортола стверджує, що одним із них був Пак Кьон-Хьо) та їхнього гіда Джуміка Бхоте. Вони заплуталися в мотузках і, очевидно, провисіли так усю ніч, деякі догори ногами та закривавлені, але всі живі. Незрозуміло, чи стали вони жертвами обвалення другого серака, лавини чи, можливо, звичайного падіння, в результаті якого заплуталися в мотузках. Деякі джерела згадують лише двох корейців та Джуміка Бхоте, тоді як інші повідомлення вказують, що корейців було троє, хоча один з них був на межі смерті.