О́сип Сухове́рський ( або ; , Чернівці — , Львів) — український адвокат, доктор права (1911), буковинський і галицький громадсько-культурний діяч, меценат, четар Українських січових стрільців, студентський активіст у Чернівцях (1906—1910), дипломат. Курінний ад'ютант у 2-му курені УСС Сеня Ґорука (1915—1916), начальник консульського відділу в Міністерстві закордонних справ Української Держави (1918), консул УД в Новомиколаївську (1918), бібліограф Львівської наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника (1944—1950). Чоловік української галицької хореографки Оксани Суховерської.
Народився в родині у Чернівцях, де здобув середню освіту, а згодом юридичну — у Чернівецькому університеті, де в 1911 році здобув ступінь доктора права. Уже в студентські роки був активним представником українського студентства, виступав за розвиток національної освіти та рівноправне вживання української мови в університеті.
У серпні 1914 року добровільно вступив до лав Українських січових стрільців, де служив як старшина: командував четою, був сотенним писарем і ад'ютантом 1-го куреня, брав участь у боях на Східному фронті Першої світової війни. Після війни продовжував громадську діяльність, працюючи адвокатом у Львові, був активним у дипломатичних та культурних колах періоду Української Держави і ЗУНР, а пізніше — у міжвоєнний період. Як меценат і представник культурної еліти підтримував українські інституції у Галичині. Його життя й діяльність відображають складну долю української інтелігенції та військової старшини на зламі імперій і в боротьбі за національну незалежність.
Життєпис
Освіта Народився 9 січня 1888 року в Чернівцях. Навчався у Другій державній німецько-українській гімназії. З осені 1906 року навчався на правничому факультеті Чернівецького університету імені Франца-Йосифа. В грудні 1906 року отримав від крайового уряду, разом зі студентом-філософом Святославом Лакустою, стипендію за програмою для студентів «рутенійської національності», розміром у 210 австро-угорських крон.
В часи навчання на правничому факультеті Чернівецького університету Суховерський був відомим українським студентським активістом. До прикладу, 31 жовтня 1909 року в Чернівцях, за дозволом австрійської влади, відбулося українське студентське віче, присвячене вимогам відкриття кафедри української історії та запровадження викладання українською мовою. Суховерський виступив на ньому із промовою про необхідність забезпечення рівноправного використання української мови в університеті. У своєму виступі він засудив практику навчання виключно німецькою мовою та звернув увагу на прояви національної дискримінації під час вступу на юридичний факультет. Також, Суховерський в цьому виступі висвітлив проблему з правового погляду, наголосивши, що університетська влада відмовлялася приймати документи, складені українською мовою, вимагаючи їхнього нотаріально завіреного перекладу німецькою мовою.
Попри підтримку студентства, пропозиції Суховерського та його однодумців залишилися без реалізації, що позначилося на національному складі студентів і загальній популярності факультету серед української молоді. У 1910 році завершив правничі студії у Чернівецькому університеті.
Для здобуття докторату, у серпні 1910 року отримав державну щорічну стипендію розміром у 200 крон, яку він розділив спільно зі студентами-правниками Г. фон Ганкевичем та А. Лунгуляком. 20 червня 1911 року Осип Суховерський здобув науковий ступінь доктора права в Чернівецькому університеті. Промотором (науковим керівником докторантури) був професор доктор Фердинанд Коглер. Тему його докторської дисертації встановити не вдалося. Імовірно, вона стосувалася теорії держави і права, оскільки науковим керівником Суховерського був професор права Фердинанд Коглер, чиї відомі праці були присвячені переважно цій проблематиці.
Напередодні війни проходив адвокатську практику і перебував у статусі адвокатського кандидата у Чернівцях.
В лавах УСС
Кар'єра старшини У серпні 1914 року вступив до Легіону УСС, де отримав під командування чету (взвод). Згодом був переведений на посаду сотенного писаря, з 17 серпня 1915 року виконував обов'язки ад'ютанта 1-го куреня під командуванням отамана Сеня Ґорука. Брав участь у боях між річками Стрипа та Серет у вересні 1915 року, зокрема під Соколовом.
Осип Суховерський був одним із кандидатів на відправку українським комісаром в окуповану австро-угорцями Волинь. Кандидатуру в лютому 1916 року не підтримали старшини УСС через те, що Суховерського намагався делегувати на Волинь отаман УСС Гриць Коссак. Станом на 1 червня 1916 року був у званні четаря 1-ї сотні УСС.
В боях за Лисоню (1916) В 1916 році Суховерський брав активну участь в боях за гору Лисоня. В ході боїв Суховерський виконав вкрай вагому роль щодо захисту інтересів українських стрільців перед корпусним командуванням. Вся справа в тім, що командир корпусу 11-го австро-угорського піхотного корпусу Петер фон Гофман після першого бою за Лисоню, який відбувся 14 серпня 1916 року, звинуватив підрозділи УСС у слабкому опорі та передчасному залишенні позицій, хоча згодом вони, за підтримки австрійського піхотного полку, вибили війська Російської імператорської армії з українських позицій. Стрільців, що утекли до припілля, було притягнено до польового суду. Тоді обвинувачених захищав Суховерський. На суді він заявив, що «коли винні стрільці, тоді винне й командування дивізії, оскільки йому заздалегідь було відомо про відступ Південної армії з-над Стрипи». Він також додав, що командування не подбало на своєму відтинку фронту про надійні й придатні для оборони окопи, а ті, що стрільці викопали, вони не встигли загородити через нестачу часу. Підсумовуючи, Суховерський зазначив, що за цю подію «повинно відповідати не стрільці, а командування дивізії». Все завершилось тим, що суд звільнив підсудних стрільців від звинувачення.
3 вересня 1916 року Осип Суховерський потрапив у полон до російського загону, що причаївся в ярку неподалік позицій Українських січових стрільців. Під час бою, коли отаман Омелян Лисняк і сотник Осип Будзиновський також опинилися в руках ворога, на допомогу вирушила друга чета 7-ї сотні січовиків під прикриттям кулеметників під проводом хорунжого Черника. Завдяки вдалому маневру чети й вогневій підтримці скорострілів російський відділ було знешкоджено, а Лисняка, Будзиновського та Суховерського — звільнено з полону.
Осип Суховерський часто вирізнявся відвагою у боях і брався за важкі бойові задачі. Під час боїв 16 вересня 1916 року в районі річки Золота Липа невеликі діяли ліворуч від позицій Українських січових стрільців. У ніч після відбиття ворожого наступу з'ясувалося, що на лівому крилі стрілецьких частин союзників немає. Хорунжий Глушко вирушив встановити зв'язок із турецькими підрозділами, проте під час пошуків був поранений. Тоді ініціативу взяв на себе четар, доктор Осип Суховерський, який особисто вирушив з'ясувати становище. Йому вдалося виявити турецькі загони, що перебували далеко позаду лінії фронту й не брали участі в боях. Попри наказ Суховерського повернутися на позиції, союзні підрозділи не відреагували. Лише після опівночі, за участі кількох турецьких старшин, вояків було повернуто на визначені позиції.
На дипломатичній службі
В УНР З кінця 1917 року працював у дипломатичних відомствах УНР на посаді діловода. 29 березня 1918 року Суховерського, який обіймав посаду старшого урядовця для особливих доручень, було призначено завідувачем консульського відділу; за іншими даними, це призначення відбулось наприкінці квітня того ж року. При створенні відділу основним завданням Осипа Суховерського було організувати мережу з 68 консульських установ у 23 країнах. З них 33 планувалося відкрити на території колишньої Російської імперії, 21 — у державах Центральної Європи та 8 — у нейтральних країнах. Консульські представництва, як і посольства, поділялися за рангом на генеральні консульства, консульства, віцеконсульства та консульські агентства — залежно від їхнього статусу та обсягу повноважень. До основних завдань консульського відділу належали захист інтересів українських громадян, які проживали за межами держави, а також опіка над іноземними підданими, що перебували на території України. Відділ здійснював листування з консульськими установами та у разі потреби видавав громадянам посвідчення для виїзду за кордон і в'їзду в Україну. Станом на липень 1918 року Осип Суховерський залишався начальником консульського відділу МЗС Української Держави.
В Гетьманаті
Кар'єра Суховерського почала кардинально змінюватись опісля того, як 15 серпня 1918 року було видано перший наказ про заснування в одному із сибірських міст консульського агентства II розряду. Уже 27 серпня цього ж року ситуація набула швидкого розвитку: відповідно до нового розпорядження агентство було підвищене до I розряду, а іншим наказом завідувача консульського відділу МЗС Осипа Суховерського призначено консульським агентом у Новомиколаївську (сучасний Новосибірськ). У дипломатичне відрядження до Сибіру разом з Осипом Суховерським та Іваном Пруглом вирушали ще двоє представників — Микола Балицький та Ізидор Пігуляк, що свідчило про серйозність намірів української сторони щодо налагодження консульської присутності в регіоні.
Невдовзі Осип Суховерський отримав посвідчення консульського агента, доручення на виконання обов'язків у Новомиколаївську, а також документ на право вільного проїзду туди й назад. Окремим наказом його терміново відряджено до Новомиколаївська, що підтверджувало важливість і поспіх у реалізації дипломатичної місії. Подальша доля цієї поїздки залишається невідомою. За одними даними, Суховерський дістався Москви й планував вирушити далі на схід, проте достеменно не з'ясовано, чи прибув він до місця призначення. 21 жовтня 1918 року генеральний консул Української Держави в Москві Кравцов повідомив у доповідній записці до Києва, що більшовицька влада не визнала Осипа Суховерського як представника української дипломатії. Останні зафіксовані спроби генконсульства отримати від комісаріату закордонних справ РСФРР дозвіл на його призначення консулом у Новомиколаївську датуються 25 жовтням 1918 року.
В жовтні 1919 року Осип Суховерський входив до складу Української військово-санітарної місії УНР в Берліні. В дисертації Володимира Заболотнюка помилково названий лікарем.
Адвокатська діяльність У міжвоєнний період працював адвокатом. Фінансово підтримав видання книги власної дружини Оксани Суховерської «Рухові забави й гри з мелодіями й примівками» (Львів, 1924). У 1926 році Осип Суховерський відкрив адвокатську практику у Вашківцях на Буковині. Через нижчу прибутковість адвокатської діяльності, ніж за австрійських часів, 1927 року переїхав до Жовкви.
У вересні 1927 року Осип Суховерський пожертвував 15 злотих на допомогу жертвам серпневої повені в Галичині, внісши цю суму на вкладкову книжку № 8.165 Центробанку у Львові (адреса банку — Ринок, 10). У документах було зазначено його місце проживання — Жовква. В січні 1932 року Осип Суховерський відкрив свою адвокатську канцелярію в Куликові. В серпні 1939 року Суховерський переїхав у Львів і відкрив нову канцелярію на площі Ринок, 43. В Українському загальному календарі «Криниця» є відомості про те, що за цією ж адресою у Львові д-р Суховерський як адвокат мав канцелярію як мінімум з 1936 року. Під час німецької окупації Галичини продовжив адвокатську практику у Львові по вулиці Таненштрассе, 4.