Йоганн Генріх Альфред Ешер фом Глас, відомий як Альфред Ешер (; 20 лютого 1819, Цюрих — 6 грудня 1882, Енге) — швейцарський політик, економічний діяч та залізничний підприємець. Завдяки численним політичним посадам і своїй засновчій і керівній діяльності у швейцарській Північно-Східній залізниці, Федеральній політехнічній школі, Швейцарській кредитній установі, Швейцарській страховій і пенсійній установі, а також у Готтардському залізничному товаристві, Ешер як ніхто інший вплинув на політичний й економічний розвиток Швейцарії в XIX столітті.
Біографія
Походження та родина
Альфред Ешер походив зі старовинної та впливової цюрихської родини Ешер фом Глас, з якої вийшло багато відомих політиків. Проте скандали навколо його безпосередніх предків підірвали репутацію родини. Його прадід Ганс Каспар Ешер-Вердмюллер (1731—1781) у 1765 році мав позашлюбну дитину зі служницею та втік із нею. Дід Альфреда, Ганс Каспар Ешер-Келлер (1755—1831), через банкрутство мало не втягнув увесь Цюрих у фінансову катастрофуJung: Alfred Escher. 2009, S. 21–33..
Батько Альфреда Ешера, Генріх Ешер, здобув нове багатство завдяки земельним спекуляціям і торговим операціям у Північній Америці. 1814 року він повернувся до Цюриха й у травні 1815 року одружився з Лідією Цоллікофер фон Альтенклінген (1797—1868). У шлюбі народилися двоє дітей — Клементина (1816—1886) та Альфред.
У 1857 році Альфред Ешер одружився з Августою Убель (1838—1864). 1858 року народилася дочка Лідія; інша дочка, Гедвіг (1861—1862), померла в ранньому дитинстві від запалення легенівAlfred Escher an Kaspar Lebrecht Zwicky, Belvoir (Enge, Zürich), Montag, 28. Juli 1862 In: Jung, Escher Briefe, Band 5, Nr. 93. Лідія Ешер у 1883 році вийшла заміж за Фрідріха Еміля Вельті, сина федерального радника Еміля Вельті. 1890 року, незадовго до трагічного кінця свого життя, вона передала маєток Ешерів до фонду, названого на честь цюрихського поета, якого її батько неодноразово підтримував, — Фонду Готфріда Келлера. Із самогубством Лідії 1891 року родовід Альфреда Ешера обірвавсяJung: Alfred Escher. 2009, S. 464—492; Jung: Lydia Welti-Escher. 2009..
Дитинство, юність, навчання Перші роки дитинства Альфред Ешер провів у своєму будинку народження — «Нойберг» на Гіршенграбені в Цюриху. Його батько Генріх Ешер збудував на лівому березі Цюрихського озера, в громаді Енге (нині — округ Цюриха), заміський маєток, що отримав назву «Бельвуар». Коли сім'я заселилася в цей дім 1831 року, Генріх Ешер зміг повністю присвятити себе своїй пристрасті до ботаніки та ентомологічній колекції. У цей час Альфред Ешер навчався з різними домашніми вчителями, серед яких були теолог Александр Швайцер і майбутній палеоботанік та ентомолог Освальд Геер. З 1835 до 1837 року Ешер відвідував цюрихську Вищу гімназію.
Після здобуття атестату зрілості Ешер вирішив вивчати право в тоді ще молодому Цюрихському університеті. У 1838—1839 роках він провів два семестри за кордоном — у Боннському та Берлінському університетах, однак навчання було затьмарене тяжкою хворобою. Під час навчання Ешер активно долучився до студентського товариства «Цофінгія», до якого вступив 1837 року. У 1839—1840 роках він очолював цю організацію в Цюриху, а у вересні 1840-го був обраний центральним президентом усього об'єднання. Сам Ешер неодноразово підкреслював важливу роль «Цофінгії» для формування своєї особистості. Від 1839 року він також був членом гайдельберзького студентського братства «Helvetia»Kösener Korpslisten 1910, 115/122. У 1842 році Ешер став першим юристом Цюрихського університету, який здобув ступінь доктора обох прав (Doctor iuris utriusque) — summa cum laude за роботу з римського права. Щоб визначитися зі своїм професійним майбутнім, він вирушив на кілька місяців до ПарижаJung: Alfred Escher. 2009, S. 47–84; Jung, Fischer: Alfred Eschers Briefe aus der Jugend- und Studentenzeit. 2010, S. 13–36; Jung, Koch: Alfred Eschers Briefwechsel (1843—1848). 2011, S. 19–21..
Політичне піднесення Повернувшись до Цюриха влітку 1843 року, Альфред Ешер зайнявся науковими проєктами. Він задумав масштабну працю з історії швейцарського права, однак вона так і не була реалізована. Крім того, він планував читати лекції в Цюрихському університеті. У лютому 1844 року він провів пробну лекцію, після чого освітня рада призначила його приват-доцентом на факультеті державознавстваJung, Koch: Alfred Eschers Briefwechsel (1843—1848). 2011, S. 21–25..
Водночас радикально-ліберальний Ешер був активним і в політиці: він зустрічався з колишніми університетськими друзями в «Академічному товаристві середи», щоб обговорювати політичні питання, та неодноразово публікував статті в «Ноє цюрхер цайтунг». У серпні 1844 року, у віці 25 років, його обрали до Великої ради кантону Цюрих. Завдяки цьому він отримав можливість безпосередньо впливати на актуальні політичні питання, насамперед на суперечку щодо вислання єзуїтів із Конфедерації, де він відіграв ключову роль у антиєзуїтській пропаганді. У 1845 і 1846 роках Ешер представляв кантон Цюрих як третій депутат на сесіях Тагзатцунгу та встановив контакти з провідними політиками Швейцарії. У 1847 році його призначили першим державним секретарем, а влітку 1848 року він був обраний до уряду кантону ЦюрихJung, Koch: Alfred Eschers Briefwechsel (1843—1848). 2011, S. 25–44..
З ухваленням нової федеральної конституції вперше потрібно було сформувати національний парламент. 15 жовтня 1848 року Ешер був обраний до Національної ради на перших парламентських виборах, а 7 листопада 1848 року його призначили її віцепрезидентом. До самої смерті він безперервно був членом Національної ради протягом 34 років. Чотири рази його обирали президентом Національної ради (найвищим представником швейцарців): у 1849, 1856 і 1862 роках. 1855 року Ешер відмовився прийняти обрання з огляду на стан здоров'яJung: Alfred Escher. 2006, S. 134—153..
Опозиція та критика Поєднання численних політичних посад і заснованих ним економічних проєктів, зокрема Північно-Східної залізниці (1852/1853) та Кредитної установи (1856), надало Ешеру виняткову владу. Через це його величали «королем Альфредом І» або «принцепсом», і ця домінантна роль неминуче породила опонентів. Так, демократичний рух домагався ширшого залучення народу у вирішенні політичних питань. Замкнене коло політиків навколо Альфреда Ешера — «система Ешера» — стало оголошеним ворогом демократів. Проти «системи Ешера» боролися памфлетами та народними зборами, що зрештою послабило його впливJung: Alfred Escher. 2009, S. 331—342..
Додатковою проблемою для Ешера стало те, що його Північно-Східна залізниця у 1870-х роках дедалі більше занурювалася у фінансову кризу. Курс акцій впав із 658 франків у 1868 році до 70 франків у 1877 роціJung: Alfred Escher. 2009, S. 354.. Обурені інвестори не шкодували критики на адресу Ешера, хоча він ще 1871 року пішов у відставку з посади президента дирекції Північно-Східної залізниці. Фінансові труднощі Готтардської залізниці з різних боків також приписували йомуJung: Alfred Escher. 2009, S. 417—444; Jung: Alfred Escher zwischen Lukmanier und Gotthard. 2008, S. 391—415..
Успадкування рабовласництва на Кубі Ще за життя Ешера в пресі з'являлися повідомленняBericht der Stadt, S. 39, що його родина користалася вигодами від рабовласництва. У 2017 році німецький історик Міхаель Цойске оприлюднив документи, які доводять, що покоління батьків Альфреда Ешера володіло кавовою плантацією на Кубі, де утримувалося понад 80 рабів. На цьому господарстві, яким керували два дядьки Альфреда Ешера, зростало близько 200 000 кавових кущів, які щороку давали приблизно 300 тонн зерен.
Коли 1853 року Генріх Ешер помер, він заповів своєму синові Альфреду 1 млн франків (близько 12 млн у сучасних цінах) і низку маєтків, серед них віллу з парком «Бельвуар». Плантацію на Кубі, яку батько успадкував від свого покійного брата Фріца в листопаді 1847 року, вже 1848-го було продано; даних про виручку від продажу немає. Від 1846 року Альфред Ешер непублічно був залучений до процесу продажу плантації. У своїй кореспонденції він просив ділових партнерів зберігати мовчання, аби не підігрівати громадську дискусію в Цюриху довкола рабства й работоргівлі.
Місцеві політики від СДП й Альтернативних лівих у місті Цюрих вимагали розслідувати це питання й надати публічну інформацію, зокрема йшлося про можливе встановлення інформаційної таблиці в парку «Бельвуар». Колишній головний історик Credit Suisse та біограф Ешера Йозеф Юнг захищав Генріха Ешера, наполягаючи, що морально неприйнятним був би лише сам работоргівельний бізнес. У спростуванні до статті в Tages-Anzeiger від 7 липня 2017 року він писав, що ні Альфред, ні його батько Генріх ніколи не були рабовласникамиJoseph Jung: Aufgewärmte «teuflische Angriffe», 10. Juli 2017.
Хвороба, смерть, ушанування
Окрім нападок на його особу, Ешер постійно боровся й з проблемами зі здоров'ям. Упродовж життя він не раз хворів і був змушений відновлюватися під час тривалих лікувальних курортів. Його схильність до недуг погано поєднувалася з величезним робочим навантаженням. У вирішальну фазу Готтардського проєкту в середині 1870-х років Ешер майже загнав себе до виснаження. 1878 року він тяжко занедужав і кілька тижнів не міг покинути маєток «Бельвуар». Далі тривало постійне коливання стану: астма, гарячка, хвороби очей, фурункули. Попри це, Ешер намагався, наскільки дозволяли сили, виконувати свої політичні та економічні обов'язки. Наприкінці листопада 1882 року він знову тяжко захворів: на його спині з'явилися карбункули, його мучила сильна гарячка. Вранці 6 грудня 1882 року Альфред Ешер помер у своєму маєтку «Бельвуар»Jung: Alfred Escher. 2009, S. 445—464, 492—496..
На прощальній церемонії 9 грудня 1882 року, що відбулася у цюрихському Фраумюнстері, політична еліта країни віддала останню шану Альфреду Ешеру: зібралися федеральні радники, депутати Національної ради та Ради кантонів, а також численні представники кантонів. У лютому 1883 року було створено комітет із метою спорудження йому мистецького пам'ятника. Замовлення отримав скульптор Ріхард Кісслінг. Встановлений ним пам'ятник Альфреду Ешеру перед Цюрихським головним вокзалом урочисто відкрили 22 червня 1889 року. Могила Ешера спершу розташовувалася на цвинтарі Енге, після його закриття 1925 року її перенесли на цвинтар МанеггJung: Alfred Escher. 2009, S. 9–20..
Співзасновник сучасної Швейцарії
Перші залізничні проєкти
«З усіх боків до Швейцарії дедалі ближче підступають залізничні колії. З'являються плани, згідно з якими залізниці пролягатимуть в обхід країни. Швейцарії загрожує небезпека залишитися цілковито осторонь і в майбутньому постати в похмурому образі європейської самітниці»Rede Alfred Eschers als Nationalratspräsident, 12. November 1849, in: Bundesblatt, 1849 III, S. 149—163.. Цими словами Альфред Ешер наприкінці 1849 року висловив своє занепокоєння, що Швейцарія може втратити шанс на модернізацію. І небезпідставно: тоді як за кордоном залізнична мережа швидко розширювалась і стимулювала економічний розвиток, Швейцарія залишалася відсталою. Будівництво загальнонаціональної залізниці стало доленосним питанням новоствореної федеративної держави 1848 року. У необхідності розвитку залізниць загалом не сумнівалися, однак точилися суперечки щодо шляхів реалізації. 1852 року Ешер домігся ухвалення закону про залізниці, що цілком відповідав його поглядам: будівництво й експлуатацію доручили приватним компаніям. У результаті в країні розпочався справжній залізничний бум. За короткий час виникло кілька конкуруючих компаній, серед них і Швейцарська Північно-Східна залізниця (1852/1853), яку очолив Ешер. Відставання від інших країн у транспортній сфері вдалося швидко подолатиBenedikt Meyer: Züge für Zürich Im Blog des Schweizerischen Nationalmuseums vom 9. September 2019Jung: Alfred Escher. 2009, S. 162—210..
Федеральна політехнічна школа