Лонгін Лозовицький

Лонгін Лозовицький (; , Чолниця — , Варшава) — польський воєначальник, генерал броні збройних сил ПНР. Учасник Другої світової війни. У 1977—1990 роках — командувач військами ППО. Перебував у компартії ПОРП, під час воєнного стану 1981—1983 років був членом Військової ради національного порятунку, займався ситуацією у Катовицях.

Армія та партія Народився у селянській родині зі Східних кресів (Волинське воєводство, II Річ Посполита) — нині Волинська область України). У 17 років брав участь в обороні Пшебраже — боях польської самооборони з УПА.

Навесні 1944 року вступив до лав Польської народної армії. Закінчив офіцерську піхотну школу в Рязані. Звання підпоручника Лозовицькому надав генерал Кароль Сверчевський. Командував взводом, був політруком 37-го піхотного полку у 7-й піхотній дивізії. Поранений у боях Лужицької операції. Після закінчення Другої світової війни служив у прикордонних військах.

З 1947 року перебував у комуністичній ПРП, з 1948 року — член компартії ПОРП. Брав участь у боях з антикомуністичними партизанами НЗС та у силовому забезпеченні організованого компартією референдуму 1946 року.

Командні посади Командував навчальним батальйоном у піхотному полку. Після закінчення Академії генштабу 1952 року у званні майора очолював оперативний відділ 11-ї піхотної та 19-ї механізованої (мотострілецької) дивізії. У 1953—1954 підполковник Лозовицький очолював оперативний відділ штабу військової місії ПНР зі спостереження за врегулюванням у Кореї.

У 1954—1968 роках полковник Лозовицький служив у Генштабі, очолював оперативно-штабні відділи ПС і створених у 1962 роках військах ППО. Велику увагу приділяв радіотехнічному оснащенню та системам електронного стеження, викладав ці потреби на нарадах командування збройних сил Варшавського договору. З 1968 року — заступник командувача Національними силами ППО генерала дивізії Романа Пашковського. 1970 року отримав звання бригадний генерал. У 1972—1975 роках командував у Вроцлаві 3-м корпусом ППО. Закінчив оперативно-тактичні курси Академії генштабу СРСР.

15 березня 1977 року призначений командувачем Національних сил ППО збройних сил ПНР. З 1978 року — генерал дивізії.

Військово-політичне керівництво Політично Лозовицький дотримувався типових для генералітету ПНР позицій «партійного бетону» — повновладдя марксистсько-ленінської ПОРП, міцний військово-політичний союз із СРСР. Польську армію Лозовицький розумів як частину Організацій Варшавського договору. Вороже ставився до страйкового руху та незалежної профспілки «Солідарність». Водночас Лозовицький (на відміну від генерала Савчука чи генерала Мольчика) не був прихильником прямого радянського втручання у польські справи. Войцех Ярузельський згадував Лозовицького серед вищих воєначальників, які з тривогою повідомляли йому про такі ознаки. У ніч проти 10 грудня 1981 року Лозовицький брав участь у нараді в Генштабі, де констатувалася катастрофічна ситуація і приймалося принципове рішення про надзвичайні заходи.

13 грудня 1981 року у Польщі ввели воєнний стан. Генерал Лозовицький увійшов до складу Військової ради національного порятунку — позаконституційного органу вищої влади на чолі з генералом армії Ярузельським. Відзначалися тісні зв'язки членів ради з СРСР.

Генерал Лозовицький не належав до неформальної «Директорії», в якій ухвалювалися всі основні рішення. Він вважався представником «другого ряду», поряд з генералом Рапацевичем, генералом Ужицьким, генералом Олівою, генералом Крепським. Однак Лозовицький займав важливу позицію в раді національного порятунку — військово-політичне керування Катовіцями. Катовицьким воєводою був генерал Пашковський, з яким Лозовицький зберігав тісний зв'язок з часів спільної служби у ППО.

У 1980—1986 роках генерал Лозовицький перебував у Центральній ревізійній комісії ПОРП. Був делегатом VIII, IX надзвичайного, X з'їздів. У 1985—1989 роках — депутат сейму ПНР, перебував у депутатському клубі ПОРП, був членом комісій з адміністрації, внутрішніх справ та юстиції, брав участь у підготовці законопроєктів про громадські асоціації та профспілки.

Відставка та смерть Після скасування воєнного стану Лозовицький залишався командувачем сил ППО. Брав участь в інспектуванні військових частин. 1988 року отримав звання генерал броні. У політичних подіях кінця 1980-х років — нова страйкова хвиля, переговори в Магдаленці, Круглий стіл, альтернативні вибори, прихід до влади «Солідарності» участі не брав. У роки військової реформи 1990 року ППО Польщі об'єднали з ПС. Міністр оборони Петро Колодзейчик призначив Лозовицького радником командувача ПС та ППО генерала дивізії Єжи Готували.

2 липня 1991 року вийшов у відставку. Перебував у Союзі ветеранів Республіки Польща та колишніх політв'язнів. Тримався самотньо, коло спілкування, за іронічною оцінкою колишніх підлеглих, обмежував армійським пенсійним управлінням. Був одружений, мав двох синів.

Помер у 86 років. Похований у Констанцині-Езьорні.

Примітки

Посилання