Жиль Ларрен (5 грудня 1938 — 7 жовтня 2025) — франко-американський фотограф, який вважав, що фотографія — це спосіб «захопити ландшафт душі людини». Завдяки унікальному підходу до фотографії, який включає створення власного освітлення, керування всім процесом у фотолабораторії та постійне запрошення об'єктів зйомки до його особистої студії, Ларрен створював визнані твори мистецтва з 1969 року. У 1973 році Ларрен опублікував надзвичайно успішну фотокнигу «Ідоли», в якій були представлені портрети трансвеститів . Два покоління по тому книга надихнула американського фотографа Раяна Макгінлі, який написав статтю у Vice у квітні 2010 року, в якій назвав Ларрена та книгу «Ідоли» одним із його ранніх та найбільших джерел натхнення для експериментів з кольорами, кастингом та реквізитом, оскільки всі зображення Ларрена в книзі є необробленими, без будь-яких маніпуляцій. Ларрейн фотографував відомих особистостей у широкому спектрі творчих дисциплін, включаючи танцюристів Американського театру балету, Михайла Баришнікова, Сальвадора Далі, Майлза Девіса, Стінга, Біллі Джоела, Роберто Росселліні, Нормана Мейлера та інших.
Раннє життя та освіта Жиль Ларрен народився 5 грудня 1938 року в Далаті, Індокитай (нині В'єтнам), і розпочав нетипове життя, переїхавши до Чилі, Аргентини, Канади, Франції та Сполучених Штатів, і все це ще до 16 років.
Його батько, Ернан Ларраін, був дипломатом у консульстві Чилі у В'єтнамі та художником. Його мати, Шарлотта Майєр-Бланчі, була французько-в'єтнамською піаністкою і художницею. Він є праправнуком Поля Бланчі, першого мера Сайгона (1895—1901) і першого виробника перцю у В'єтнамі. Він є племінником Рафаеля Ларраїна, кардинала Тальки (Чилі).
Ларрейн швидко вивчав кілька мов кожні два роки і накопичував особисті знання завдяки своїм міжнародним досвідом. Його освіта мала більш традиційний характер, починаючи з Французький ліцей Нью-Йорка (1954—1957). Він зустрів свою першу дружину, Анну-Марі Малускі, чий батько привіз шини Michelin до США. Через кілька років подружжя розлучилося, і Анн-Марі стала автором дитячих книжок під псевдонімом Анн-Марі Шапутон.
Невдовзі після отримання ступеня бакалавра французької мови у Французькому ліцеї він недовго навчався в Массачусетському технологічному інституті та Нью-Йоркському університеті, а згодом у Національній школі витончених мистецтв у Парижі, де вивчав архітектуру та працював у сфері містобудування (1960—1965). Він також продовжував малювати та писати картини.
Протягом 1960-х років Ларрен був піонером кінетичного мистецтва, використовуючи повітря, дим, світло, надувні конструкції, воду та неонові трубки як засоби художнього вираження. У 1963 році Ларрен поїхав до Оахаки, щоб навчатися в Монте-Альбані та Мітлі, де зрозумів, що малювання недостатньо для того, щоб зафіксувати всю необхідну інформацію — фотографія стала важливим засобом для того, щоб ставити правильні запитання та отримувати правильні відповіді. Тут Ларрен навчився використовувати камеру для створення картин, що посилюють емоції. З цього моменту він вирішив стати архітектором зображення.
Другий шлюб Ларрена був з Марі Крістін Бон у 1965 році, і в 1968 році у них народилася дочка Олівія. Третій шлюб був з Ізабеллою Коко Каммінгс у 1989 році, і в 1991 році у них народився син Ласко. Зараз він одружений з дизайнером текстилю та одягу, відомою під ім'ям Луда, з якою він одружився у 2006 році.
Ларрен помер від серцевого нападу 7 жовтня 2025 року у віці 86 років.
Робота Перша персональна виставка картин Ларрейна відбулася в Нью-Йорк в галереї Southampton East Gallery на 72-й вулиці в 1966 році. Окрім фотографії, Ларрейн почав додавати додаткові форми візуального мистецтва. Його картини досліджували простір форм, кольорів і матеріалів; його кінетичне мистецтво досліджувало простір світла і об'ємів за допомогою неонових ламп і надувних конструкцій, які він представив на п'ятій Бієнале в Парижі «Espaces dynamiques en constant mouvement» і виграв премію Ле Левіна разом з Франсуа Даллегре за їх спільну роботу «Tubalair» на шостій Бієнале в 1969 році.
У 1968 році в журналі The New York Post Daily Magazine була опублікована стаття про Ларрейна, написана Норою Ефрон. Він також з'явився на щорічному фестивалі авангарду в Нью-Йорку, заснованому віолончелісткою та перформансисткою Шарлоттою Мурман та корейсько-американським художником Намом Джуном Пайком. Ларрейн почав повноцінно займатися фотографією в 1969 році, що включало комерційну роботу для таких клієнтів, як Club Med, GTE, Lavazza, Knoll International, Joel Name Eyewear, American Ballet Theatre, Renault, а також для журналів, таких як Esquire, Vogue, Oui, Rolling Stone, Time, New York та інших.
У 1973 році Ларрейн опублікував надзвичайно успішну та суперечливу книгу «Ідоли», в якій були представлені портрети найталановитіших, найепатажніших, найгламурніших трансвеститів Нью-Йорка, а здебільшого гей-особистостей, які позували в його легендарній студії в Сохо. «Ідоли» — це автентична збірка стилю та світогляду Нью-Йорка епохи Воргола 1970-х років, у якій взяли участь Холлі Вудлон, учасники психоделічної трупи дрег-квін із Сан-Франциско The Cockettes, Тейлор Мід та Джон Нобл.
Протягом 1980-х років і пізніше стиль портретів Ларрейна постійно користувався попитом у заможних клієнтів, серед яких Майлз Девіс, Стінг, Біллі Джоел, Джон Леннон, Йоко Оно, Джеррі Рубін, Гленн Клоуз, Норман Мейлер, Михайло Баришніков, видавець Моріс Жиродіас, Джо Кокер, дружина покійного шаха Ірану, колишня королева Ірану Фарах Діба Пехлеві та Сальвадор Далі. Його навички також використовувалися для створення обкладинок альбомів для музикантів. Його об'єктами зйомки були танцюристи та музиканти, художники та знаменитості, друзі та навіть вбивця Майкл Аліг. Ларрейн наполягав на оволодінні всім процесом фотографії, від зйомки на камеру до фотолабораторії, тому замість того, щоб зустрічатися з моделями в їхньому власному середовищі, об'єкти зйомки приходили до студії Ларрейна, щоб їх сфотографували. Ларрейн прагнув захопити емоційний фон на додаток до світла, витягуючи те, що він хотів витягти. У 1982 році Ларрейн працював з Робертом Мепплторпом, Деборою Турбевіль та Роєм Фолькманном над книгою « Вишукані створіння», яка була опублікована в 1985 році видавництвом William Morrow & Company, Inc., зосереджуючись на невимовній красі жінки через серію портретів оголеної жінки.
У 1983 році Ларрен планував відвідати Іспанію на кілька тижнів, щоб сфотографувати фламенко для журналу GEO. Зрештою, він провів більше двох місяців на горищі La Carboneria, фламенко-клубу в Севільї, як гість власника Пако Ліри, визнаного хрещеним батьком у світі фламенко. Захоплений естетикою фламенко, Ларрен використав свою камеру, щоб зафіксувати душу фламенко в одному з тих рідкісних мистецьких поєднань, де технічна мудрість і досвід поєднуються з найважчими для вираження емоціями. Ларрен також грає на фламенко-гітарі з 1960 року, часто виступаючи на різних заходах, включаючи вечірки Art Salon, які він регулярно проводив у просторі живої та робочої майстерні SoHo, який ділив зі своєю нинішньою дружиною Лудою. Їхня спільна студія була заввишки 7 метрів з трьома проміжними поверхами, без вікон, що показували б щось на зовнішній світ, і всюди було виставлено мистецтво. Ці заходи були можливістю для нових і вже відомих художників зустрітися та поділитися творчими колабораціями. З 1996 по 2005 рік Ларрейн викладав курс " Інтимний портрет " у Міжнародному центрі фотографії (ICP) у своїй студії.
Ларрейн зараз живе на Кауаї, Гаваї, разом з Лудою. Разом вони розробляють фотопроект «Темний ангел». Він зараз публікує книгу своїх робіт «Історії творця спогадів» і продовжує творити. Значна частина його робіт доступна для перегляду на Behance.
Основні виставки
1966: «Скульптури», групова виставка художників, Макс Канзас-Сіті, Нью-Йорк. 1966: «Картини Жіля Ларрена», Southampton East Gallery, Лонг-Айленд, Нью-Йорк. 1967: «Світло, рух, простір», скульптури, групова виставка художників, The Центр мистецтв Вокера Міннеаполіс, Міннесота. 1967: «Світло, рух, простір», скульптури, Milwaukee Art Center, США 1967: «Люмінізм», скульптури, The Artists' Club, Нью-Йорк 1967: «Кінетичне середовище», скульптури, Центральний парк (Нью-Йорк), 1967: «5-та бієнале скульптури», скульптури, Музей сучасного мистецтва, Париж, Франція 1967: «Динамічний простір у постійному русі», скульптури, групова виставка художників, Музей сучасного мистецтва міста Парижа, Париж, Франція 1968: «Легка мотузка, сучасне мистецтво», скульптури, групова виставка художників, Neue Kunst U.S.A. Barock-Minima, Мюнхен, Німеччина 1969: «Надуті дитячі малюнки», Шекспірівський театр, Нью-Йорк 1969: «Індукційна площа», світлова скульптура, групова виставка художників, Музей Саффолка, Лонг-Айленд, Нью-Йорк 1969: «Індукційна площа», світлова скульптура, групова виставка художників, Галерея візуального мистецтва, Нью-Йорк 1969: «Десять центрів міста», Нью-Йорк, США 1969: «Неонові скульптури», персональна виставка, Галерея Бенсона, Лонг-Айленд, Нью-Йорк 1969: «7-й щорічний фестиваль авангарду», Нью-Йорк, США 1969: «Tubulaire», концептуальна скульптура, групова виставка художників, Музей сучасного мистецтва міста Парижа, Париж, Франція 1970: «8-й щорічний фестиваль авангарду», Нью-Йорк, США 1971: «Sigma», Art el Technologie Bordeaux 1971: «Art et Technologies: Circus», групова виставка фотографії, Sigma, Бордо, Франція 1972: «New-York Superstars: The Objective Eye», персональна виставка, Galerie Baecker, Бохум, Німеччина 1973: «Всесвітня виставка фотографії», Гамбург, Німеччина 1975: «90 чорно-білих фотографій», Palais des beaux-arts, Брюссель, Бельгія 1975: «1+2+3 Всесвітня виставка фотографії», STERN — Німеччина 1975: «Обличчя та простори», групова виставка фотографії, Palais des Beaux-Arts, Брюссель, Бельгія 1975: «Обличчя та простори», виставка двох художників, Посольство Франції, Нью-Йорк 1978: «Портрети», групова виставка фотографії, галерея Harkness House, Нью-Йорк 1978: «Портрети», групова виставка фотографії, галерея Neary Gallery Center, Санта-Крус, Каліфорнія 1980: «Я співаю про електричне тіло», групова виставка фотографії, галерея Squibb, Принстон, Нью-Джерсі 1981: «Inter Faces», персональна виставка, Інститут гуманітарних досліджень Аспена, Аспен, Колорадо 1982: «Of 48 Black & White Prints», персональна виставка, плантація Вай Інституту Аспена, Квінстаун, Меріленд 1982: «Recent Photos», персональна виставка, галерея Agathe Gaillard, Париж, Франція 1983: «Виставка портретів», персональна виставка, Французький інститут, Нью-Йорк 1984: «Від узбережжя до узбережжя: останні роботи фотографів», групова виставка фотографії, Центр фотографії Х'юстона, Х'юстон, Техас 1984: «Des Enfants», персональна групова виставка, Galerie Agathe Gaillard, Париж, Франція 1984: «Американський балетний театр», персональна групова виставка, Dyansen 57 Gallery, Нью-Йорк 1984: «Американський балетний театр: ретроспектива 44 років», групова виставка фотографії, галерея Dyansen 57, Нью-Йорк 1985: «Art Mode Werbung», групова виставка фотографії, галерея Tabula, Тюбінген, Німеччина 1985: «10-та річниця», групова виставка фотографії, галерея Agathe Gaillard, Париж, Франція 1987—1992: «Обличчя та простори», персональна виставка, Культурний відділ Посольства Франції, Нью-Йорк 1990—1991: «Дзеркала пам'яті: фотографії-ікони», персональна виставка, Музей Медоуз, Даллас, Техас 1991: «Photographes de la Galerie», персональна виставка, Центр фотографії, Женева, Швейцарія 1992: «Personal Exhibition», персональна виставка, Центр фотографії, Женева, Швейцарія 1993: «Multiple Choices Here and Now», персональна виставка, Посольство Франції, Нью-Йорк 1993: «Ретроспектива: Фотографії Жіля Ларрена 1972—1993», The Клуб «Юніон Ліг» Нью-Йорк 1994: «84-94 Centre de la photographie Genève», Galleria Gottardo, Лугано, Швейцарія + Grand Passage, Женева, Швейцарія 1995: «32 фотографічні диптихи», персональна виставка, Фонд Генрі Буля, Нью-Йорк