«Гойдалка», повна назва «Щасливі можливості гойдалки» () — картина французького живописця Жана Оноре Фраґонара, написана близько 1767 року. Найвідоміша робота художника, яку вважають шедевром «галантного жанру» епохи мистецтва стилю рококо.
Сюжет та композиція На картині зображений молодий чоловік, який спостерігає через кущі за юною панночкою на гойдалці, яку розгойдує літній чоловік, який не помічає шанувальника, що ховається. У зображений на картині момент дівчина, перебуваючи у верхній точці траєкторії гойдалки, дозволяє щасливому кавалеру зазирнути в таємниці своєї сукні, хоча подібна щедрість обертається втратою туфлика, який летить у статую Гарпократа — давньогрецького бога мовчання та секретів. Купідон, який підніс вказівний палець до рота, свідчить про стриманий характер стосунків. Шапо бержер («капелюх пастушки») на голові дівчини посилює іронічно-фривольний сенс картини, оскільки в ті часи такі капелюшки асоціювалися зі статечною шляхетністю мешканців сільських маєтків, близьких до природи і не зіпсованих міськими спокусами.
Реставрація 2021 виявила нові елементи: собаку в правому нижньому кутку картини, деталі одягу молодої жінки і той факт, що літній чоловік одягнений не в чорне, а в синє. Ця остання деталь означає, що старий — не релігійна людина, а мирянин, і що картина показує ситуацією «ménage à trois» (можливо, за участю батька та його сина). Інша інтерпретація картини полягає в тому, що старий розважається, гойдаючи свою молоду дружину, не усвідомлюючи, що грає на руку двом молодим закоханим.
Крім близьких варіацій на цю тему художник написав раніший варіант картини «Гойдалка» (зберігається у зібранні в Лугано). За визначенням С. М. Даніеля, «веселий і жвавий дух, дух гри, що вселився в мистецтво Фраґонара», ніколи «не полишав стін його майстерні».
Історія створення картини За спогадами драматурга , неназваний ним придворний короля Людовіка XV замовив цю картину як сюжетний портрет своєї коханки і себе, причому, згідно з задумом, гойдалку мав розгойдувати єпископ: «Я хотів би, щоб ви написали мадам (указує на свою пані) на гойдалці, яку розгойдує єпископ. Ви помістите мене так, щоб я міг бачити ноги цієї прекрасної дитини, а якщо захочете, то навіть краще, щоб зробити вашу картину ще яскравішою». Доєн, який не ризикнув взятися за таку фривольну інтерпретацію сюжету, передав замовлення Фрагонару, який і написав картину, замінивши, однак, єпископа мирянином.
Таємничим спонсором традиційно від XIX століття вважають Марі-Франсуа-Давіда Больє де Сен-Жюльєна (1713—1788), барона Аржантальського та генерального отримувача данини духовенства. Сумнів міг виникнути через існування іншого барона Сен-Жульєна, Гійома Байє де Сен-Жульєна (1726—1796), який був колекціонером і художнім критиком. За ще однією версією, замовником міг бути його син Жан-Віктор-Франсуа-Оґюст де Сен-Жульєн (1749—1781), вік якого 1767 року краще відповідає віку персонажа на картині.
Провенанс Особа першого власника картини залишається нез'ясованою, хоча висловлювалося припущення, що це міг бути Марі-Франсуа-Давид Больє де Сен-Жюльєн, більш відомий як барон де Сен-Жюльєн (1713—1788). Першим достовірним власником був збирач податків М.-Ф. Менаж де Прессіньї, після смерті якого 1794 року картина перейшла у власність революційного уряду Франції. Згодом картина, можливо, належала маркізу де Розен де Сен-Мар, а наступним безперечним власником став Шарль де Морні. Після смерті де Морні 1865 року картину купив на аукціоні в Парижі Річард Сеймур-Конвей, четвертий маркіз Хертфорд, один із засновників зібрання Воллеса в Лондоні, де цей твір зберігається донині. 2021 року завершено реставрацію картини.
Відомі копії Відомі дві копії картини, жодну з яких не виконав сам Фраґонар. Один примірник, що колись належав Едмону де Ротшильду, зображує жінку в синій сукні. Інша зменшена версія (56×46 см), що належала герцогу , стала 1930 року власністю сім'ї Грімальді, коли одружився з принцесою Шарлоттою, герцогинею Валентинуа. 1966 року колекція Грімальді передала картину місту Версалю, де її нині виставлено в .
Примітки