Зв’язок між використанням цифрових медіа та психічним здоров’ям вивчався різними дослідниками — переважно психологами, соціологами, антропологами та медичними фахівцями — особливо з середини 1990-х років, після стрімкого розвитку Всесвітньої павутини та зростання популярності текстових повідомлень. Значна кількість досліджень зосереджена на явищі “надмірного використання”, яке зазвичай називають “цифровою залежністю” або “цифровою залежністю”. Ці явища проявляються по-різному в різних суспільствах і культурах. Деякі фахівці досліджували користь помірного використання цифрових медіа в різних сферах, зокрема у сфері психічного здоров’я, а також використання новітніх технологічних рішень для лікування психічних розладів. Дослідження також свідчать, що певні форми використання цифрових медіа, наприклад онлайн-спільноти підтримки, можуть мати позитивний вплив на психічне здоров’я, хоча ці ефекти є досить складними.
Різниця між корисним і патологічним використанням цифрових медіа досі не встановлена. Наразі не існує загальноприйнятих діагностичних критеріїв для надмірного використання цифрових медіа, хоча деякі фахівці розглядають це як прояв наявних психіатричних розладів. Профілактика та лікування патологічного використання цифрових медіа не є стандартизованими, хоча були розроблені рекомендації щодо безпечного користування медіа для дітей і родин.
П’яте видання «Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів» (DSM-5) 2013 року, а також Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-11) не включають окремих діагнозів для проблемного використання інтернету чи соціальних мереж; натомість МКХ-11 містить діагноз ігрового розладу (відомого також як залежність від відеоігор), у той час як DSM-5 цього не робить. Дискусії щодо того, як і коли слід діагностувати ці стани, тривають станом на 2023 рік. Також викликає сумніви використання терміна «залежність» для позначення цих явищ і діагнозів.
Цифрові медіа та час, проведений перед екранами в сучасних соціальних мережах, таких як Instagram, TikTok, Snapchat і Facebook, змінили те, як діти думають, спілкуються та розвиваються — як у позитивному, так і в негативному сенсі. Проте дослідники досі не впевнені, чи існує причинно-наслідковий зв’язок між використанням цифрових медіа та наслідками для психічного здоров’я. Здається, що ці зв’язки залежать від конкретної особистості та від того, якими саме платформами вона користується.
Більшість сучасних досліджень наголошують, що загальні висновки про вплив медіа — надто спрощені. Наприклад, одна й та сама платформа може мати протилежний ефект на різних дітей: для одного це джерело натхнення та підтримки, а для іншого — привід для тривоги, низької самооцінки чи навіть ізоляції. Такі фактори, як вік, стать, емоційна стабільність, соціальне оточення, стиль виховання, а також мета використання соціальних мереж, суттєво впливають на те, як саме вони діють на психіку.
Крім того, важливо розрізняти пасивне (скролінг, перегляд чужих фото) та активне (комунікація, створення контенту, участь у дискусіях) використання соцмереж — саме пасивне споживання найчастіше асоціюється з погіршенням психоемоційного стану.
Отже, поки що наука схиляється до ідеї, що немає універсальної формули, і вплив цифрових медіа слід розглядати в індивідуальному контексті.
Історія та термінологія Зв’язок між цифровими технологіями та психічним здоров’ям досліджувався з багатьох точок зору. Вчені виявили певні переваги використання цифрових медіа в дитячому та підлітковому розвитку. Водночас дослідники, клініцисти та широка громадськість висловлюють занепокоєння щодо нав’язливої поведінки, яку демонструють деякі користувачі цифрових медіа, особливо на тлі зростаючих кореляцій між надмірним використанням технологій і психічними проблемами.
Це занепокоєння викликане тим, що надмірне використання гаджетів часто пов’язують із симптомами депресії, тривожності, дефіциту уваги, порушеннями сну та соціальної ізоляції. Однак більшість наявних досліджень є кореляційними, тобто вони не доводять, що саме цифрові технології є причиною психічних розладів. Існує ймовірність, що люди з уже наявними психологічними труднощами частіше звертаються до цифрового середовища як до втечі або засобу самозаспокоєння.
Водночас існують і позитивні ефекти: цифрові медіа можуть сприяти розвитку креативності, комунікативних навичок, емоційного інтелекту, формувати почуття належності до спільноти — за умови помірного, свідомого й структурованого використання. Як і в багатьох інших сферах, ключову роль відіграє баланс, контекст та усвідомленість.
Терміни, що використовуються для позначення нав’язливої поведінки у використанні цифрових медіа, не є стандартизованими або загальноприйнятими. До них належать «цифрова залежність», «цифрова залежність», «проблемне використання» або «надмірне використання», часто розмежовані за типом цифрової платформи, яка вивчається (наприклад, проблемне використання смартфонів або проблемне використання інтернету).
Несконтрольоване користування технологічними пристроями може впливати на розвиток, соціальне життя, психічне і фізичне здоров’я, спричиняючи симптоми, подібні до інших синдромів психологічної залежності або поведінкових адикцій.
Фокус на проблемному використанні технологій у дослідженнях, особливо в контексті парадигми поведінкової залежності, стає дедалі більш прийнятим, незважаючи на відсутність стандартизації та суперечливі результати досліджень.
Інтернет-залежність пропонувалася як діагноз ще з 1998 року, а зв’язок соціальних мереж із залежністю почали вивчати з 2009 року. У звіті Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) за 2018 рік зазначалося, що структуроване та обмежене використання інтернету дітьми та підлітками має позитивний вплив на розвиток і навчання, проте надмірне користування може негативно позначатися на психічному здоров’ї.
Також у звіті було відзначено загальне зростання використання інтернету серед школярів на 40% у період з 2010 до 2015 року, а також значні відмінності між країнами ОЕСР за рівнем технологічного використання дітьми й різницею у популярних платформах.
Американська психологічна асоціація рекомендує проводити навчання або тренінги для підлітків із користування соціальними мережами, щоб вони розвивали психологічно обґрунтовані компетенції та навички. Це має допомогти забезпечити балансоване, безпечне та змістовне використання соцмереж.
Діагностичний та статистичний посібник з психічних розладів (DSM) офіційно не закріпив проблемне використання цифрових медіа як окрему діагностичну категорію, але в 2013 році визнав інтернет-ігровий розлад (internet gaming disorder) як стан, що потребує подальшого вивчення.
Ігровий розлад, широко відомий як залежність від відеоігор, офіційно визнаний у Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11).
Різні рекомендації у DSM та МКХ частково пояснюються відсутністю одностайної думки експертів, різними акцентами в цих класифікаційних посібниках, а також складністю застосування тваринних моделей для вивчення поведінкових залежностей.
Цей розрив між офіційними класифікаціями показує, що наукове розуміння поведінкових залежностей, зокрема пов’язаних із цифровими технологіями, все ще розвивається. Особливо складно це питання через те, що поведінкові залежності не мають чітких біологічних маркерів, як це буває з хімічними залежностями. Тому фокус досліджень наразі лежить на клінічних симптомах, поведінкових паттернах і їхній взаємодії з психічним здоров’ям.
Вживання терміну «залежність» стосовно надмірного використання цифрових медіа викликало сумніви щодо його доцільності для опису нових психіатричних категорій, пов’язаних із цифровими технологіями, на відміну від того, що надмірне користування може бути проявом інших психічних розладів.
Критику також викликає порівняння цього явища із поведінкою, пов’язаною з вживанням психоактивних речовин. Недбале використання терміну «залежність» може спричинити додаткові проблеми — як недооцінку ризиків для людей із серйозними проблемами, так і перебільшення ризиків надмірного, але не патологічного користування цифровими медіа.
Перехід від терміна «залежність» до більш точного «проблемне використання» був підтриманий Панова і Карбонелл, психологами з Університету Рамона Ллуля, у їхньому огляді 2018 року.
Цей підхід більш збалансований і допомагає уникнути стигматизації користувачів, які проводять багато часу у цифровому просторі, але не мають клінічно значущих проблем. Водночас він зосереджує увагу на реальних ризиках і симптомах, які потребують уваги та можливого втручання, замість того, щоб використовувати термін «залежність» у широкому і іноді невірному сенсі.
Через відсутність загального визнання та консенсусу щодо концепцій, пов’язаних із надмірним використанням цифрових медіа, діагностика та лікування таких станів є складними для стандартизації та розробки. Підвищений рівень суспільної тривоги навколо нових медіа (включно з соціальними мережами, смартфонами та відеоіграми) ускладнює інтерпретацію досліджень на рівні населення та створює дилеми в управлінні цим питанням.
У 2019 році Рейдескі та Христакіс, редактори журналу JAMA Pediatrics, опублікували огляд, у якому розглянули «побоювання щодо впливу надмірного використання медіа на когнітивний, мовний, літературний та соціально-емоційний розвиток дітей».
Враховуючи широке розповсюдження цифрових технологій серед дітей у всьому світі, проблема є двонапрямною: вилучення цифрових пристроїв може негативно позначитися на навчанні, динаміці сімейних стосунків і загальному розвитку дитини.
Проблемне використання Хоча спостерігалися зв’язки між використанням цифрових медіа та симптомами або діагнозами психічних розладів, причинно-наслідковий зв’язок досі не встановлений; нюанси та застереження, опубліковані дослідниками, часто неправильно розуміються загальною публікою або спотворюються у медіа.
Проблемне використання соціальних мереж може призводити до синдрому «страху пропустити» (FoMO), при якому посилюються симптоми тривоги і психологічного стресу через страх пропустити важливий контент в інтернеті, що залишає людину з відчуттям незадоволеності або виключеності.
Погіршення психічного здоров’я, зокрема тривожних розладів і депресії, пов’язують із цифровим використанням — особливо серед молодих користувачів, які можуть бути більш вразливими до соціального порівняння.
Нейронаукові дослідження, які вказують на структурні зміни в мозку, подібні до поведінкових залежностей, не виявили конкретних біологічних або нейронних процесів, що могли б спричиняти надмірне користування цифровими медіа.
Коли людина страждає на синдром «страху пропустити» (FoMO), вона частіше постійно перевіряє свої акаунти в соціальних мережах за допомогою особистих пристроїв, щоб бути в курсі подій у своєму соціальному оточенні. Ця постійна потреба перевіряти інформацію у соцмережах викликає відчуття тривоги, що штовхає людину до проблемного використання соціальних мереж.
Екранний час та психічне здоров'я Деякі типи потенційно проблемного використання інтернету пов’язують із психіатричними або поведінковими проблемами, такими як депресія, тривога, ворожість, агресія та синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Однак дослідження не змогли встановити причинно-наслідкові зв’язки: наприклад, не було зрозуміло, чи люди з депресією можуть надмірно користуватися інтернетом через вже наявний стан депресії, чи надмірне користування інтернетом викликає депресію.
Деякі дослідження також припускають, що соціальні мережі можуть мати як негативні, так і позитивні ефекти, залежно від конкретного контексту і особистості користувача. Хоча надмірне використання цифрових медіа пов’язують із симптомами депресії, іноді цифрові медіа можуть допомагати покращувати настрій.