Никифор Григора (; бл. 1295 — бл. 1360) — візантійський учений, історик, філософ, богослов, астроном та політичний діяч.
Життя Народився в Гереклеї Понтійській (сучасна Туреччина). У 1324 році на попереднє прохання імператора Андроніка II публічно представив перед зібранням науковців свій метод визначення Пасхалії, який був одноголосно схвалений. Але, незважаючи на це, імператор з політичних і релігійних мотивів, відмовився затвердити пропоновану реформу. У 1578 р. папа Григорій ХІІІ прийняв висновки Никифора Григори і впровадив їх у своїй календарній реформі, відомій як Григоріанський календар.
Під заступництвом Теодора Метохіта Григора присвятив себе науці. Йому доручали дипломатичні завдання, зокрема перемовини з римською курією. Після 1330 року він залишив офіційну службу й оселився в монастирі Хора у Константинополі, де працював над своєю головною історичною працею.
У 1346 році виступив проти ісихазму й Григорія Палами, брав участь у богословських диспутах. Згодом, за імператора Іоанна VI Кантакузина, зазнав опали, був ув’язнений на кілька років. Після зречення Кантакузина звільнений, але залишився в монастирі до смерті.
Твори Найважливішим твором Григори є Римська історія в 37 книгах, яка охоплює події з 1204 до 1359 року. Інші твори: трактат проти ісихазму; астрономічні й філософські твори; епістолярна спадщина (бл. 160 листів); діалоги, вірші.
Оцінка Григора вважається одним із найвидатніших візантійських інтелектуалів XIV століття. Його історична праця — одне з головних джерел пізньої візантійської історіографії.
Див. також Іоанн VI Кантакузин Григорій Палама Ісихазм
Джерела Browning, Robert. «Nicephorus Gregoras» // Kazhdan A. (ed.) The Oxford Dictionary of Byzantium. — Oxford University Press, 1991. — Vol. 2. — P. 874–875. Nicol, Donald M. The Last Centuries of Byzantium, 1261–1453. — Cambridge: Cambridge University Press, 1993. — ISBN 9780521439916.