Йоганн Людвіг Ернст фон Айзенгарт-Роте (; 21 грудня 1862, Анклам — 23 жовтня 1947, Потсдам) — німецький воєначальник і військовий письменник, генерал піхоти запасу рейхсверу.

Біографія Представник знатного бранденбурзького роду. Син радника юстиції Фрідріха фон Айзенгарт-Роте (1819–1880) і його дружини Іди, уродженої фон Лепер (1830–1914).

1 травня 1883 року приєднався до 3-го гвардійського піхотного полку Прусської армії в Берліні як фанен-юнкер. Там він став другим лейтенантом у березні 1884 року та служив ад'ютантом 2-го батальйону з 24 вересня 1899 року. З жовтня 1891 по липень 1894 року навчався у Військовій академії і був підвищений до першого лейтенанта. Він був переведений у гвардійський єгерський батальйон у середині грудня 1893 року. 1 квітня 1895 року відряджений у Великий Генштабу на 2 роки, і після його підвищення до гауптмана 22 березня 1897 року його ненадовго зарахували туди. Потім Айзенгарт-Роте був переведений до Генштабу 2-го армійського корпусу 17 квітня 1897 року і повернувся на військову службу як командир роти в 1-му Вармінському піхотному полку №150 з 18 серпня 1899 року по 18 вересня 1901 року. Згодом він обіймав різні посади у Генштабі, а також був викладачем у Військовій академії з 31 липня 1908 року до 12 вересня 1912 року. Потім він був переведений до Великого Генштабу на посаду начальника відділу і вироблений в оберсти 20 травня 1913 року. У зв'язку з цим Айзенгарт-Роте 17 лютого 1914 року був призначений командиром гренадерського полку «Король Фрідріх Вільгельм IV» (1-й Померанський) №2.

З початком Першої світової війни його полк був мобілізований і увійшов до нейтральної Бельгії разом із 3-ю дивізією. Тут бої відбувалися на річці Гетте та в Монсі. Згодом Айзенгарт-Роте повів полк до Франції, а потім назад до Бельгії, де він взяв участь у битві при Іпрі. 30 листопада 1914 року він залишив командування і був переведений до офіцерського корпусу армії. Айзенгарт-Роте отримав нове призначення лише 1 лютого 1915, коли його призначили головним квартирмейстером головнокомандувача на Сході. На цій посаді 18 серпня 1916 року він був підвищений до генерал-майора. З 2 січня 1917 року служив генерал-інтендантом польової армії.

Після закінчення війни він був переведений до Тимчасового рейхсверу і, після переведення в Імперське військове міністерство, 1 жовтня 1919 року був призначений інспектором освіти. 16 червня 1920 року вироблений в генерал-лейтенанти. На вимогу Антанти Айзенгарт-Роте був змушений піти у відставку, яку йому надали 15 червня 1921 року з присвоєнням звання генерала піхоти запасу.

Сім'я 2 серпня 1893 року одружився в Моріцбурзі з Шарлоттою фон Казимир (1874–1957). В пари народились 8 дітей:

Доротея Елізабет «Дораліс» (1894) — неодружена. Іда Гелена (1896) — вийшла заміж за Герда фон дер Гребен-Візе. Фрідріх Карл (1897) Артур (1898–1915) — загинув у бою на Східному фронті. Ернст (1899) Ганс Геннінг (1901–1944) — одружений, оберст вермахту, кавалер Німецького хреста в золоті. Загинув у бою під час Другої світової війни в Белграді. Інга-Беата (1909) — медсестра. Гец-Крафт (1913) — майор, одружений.

Нагороди

Столітня медаль Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Залізний хрест 2-го і 1-го класу Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами (13 листопада 1915) Орден Червоного орла 2-го класу з дубовим листям і мечами Почесний хрест ветерана війни з мечами

Бібліографія Написав різні роботи про «традиції німецької армії».

Das Ehrenbuch der Garde. Die preußische Garde im Weltkrieg 1914-1919. Tradition Kolk, Berlin 1919. Der Kaiser am 9. November! Eine Klarstellung nach noch nicht veröff. Material. Universitas, Berlin-Wilmersdorf 1922. Ehrendenkmal der deutschen Armee und Marine, 1871–1918. Deutscher Nationalverlag, Berlin & München 1928. Im Banne der Persönlichkeit. Aus den Lebenserinnerungen. Hübner, Berlin-Lankwitz 1931. So war die alte Armee. Frundsberg, Berlin 1935.

Примітки

Література

Dermot Bradley (Hrsg.): Die Generale des Heeres 1921–1945. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 3: Dahlmann–Fitzlaff. Biblio Verlag, Osnabrück 1994, ISBN 3-7648-2443-3, S. 312–313. Walter von Hueck, Erik Amburger, Hans Friedrich von Ehrenkrook. Et. al.: Genealogisches Handbuch der Adeligen Häuser. B (Briefadel). 1968. Band VIII, Band 41 der Gesamtreihe GHdA, Hrsg. Deutsches Adelsarchiv, C. A. Starke, Limburg/Lahn 1968, S. 72. Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Adeligen Häuser. Teil B (Briefadel). 1933. Verlag Justus Perthes, Gotha 1932, S. 138. Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Briefadeligen Häuser. 1916. Zehnter Jahrgang, Justus Perthes, Gotha 1915, S. 186.

Посилання

Eisenhart-Rothe, Ernst von. In: Edition »Akten der Reichskanzlei. Weimarer Republik«. Bundesarchiv