Уманська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 6 Уманської міської ради Черкаської області є найстарішим навчальним закладом нашого міста.   В дореволюційний час це було духовне училище.

Три періоди в історії найстарішої в Умані школи — дореволюційний,радянський і незалежної України відбивають її складну, непересічну, інколи і трагічну, долю. Але благородна і с подвижницька місія школи і її працівників дала путівку в життя тисячам випускників: освічених, культурних. Шана та історична пам'ять шкільним подіям дають ту невичерпну енергію продовжувати літопис школи, впевнено дивлячись у майбутнє.

Історія

І період.  Від заснування до 1918 року   Уманське духовне училище

 На відібраних від Речі Посполитої і приєднаних до Росії українських землях уряд створив мережу духовних навчальних закладів, однією з ланок якої були духовні училища.

 В Київській єпархії було створено п'ять духовних училищ — Києво–Софіївське, Києво–Подольске, Уманське, Богуславське і Черкаське. Правління ухвалило рішення про причислення до Уманського училища священно — і церковнослужительських дітей трьох повітів: Уманського, Звенигородського та Липовецького.

Створена в 1808 році комісія духовних училищ виробила проект перетворення духовно–навчальних закладів у різну систему шкіл з різним освітнім курсом. Комісія звертала особливу увагу «на усиление необходимых по тогдашнему времени способов к первоначальному образованию детей духовного класса» («Статистический обзор духовно-учебных заведений». Церковные ведом., 1895г., № 15). Це свідчить про становий характер духовної освіти, права на явку не мали (крім винятків) діти інших верств населення.

Уманське духовне училище було засноване у 1818 році, офіційно відкрите 4 листопада 1823 року. Вірніше були відкриті два училища — повітове і парафіяльне,але було нижчим відділенням першого та й розміщувались вони в одному приміщенні. Детальних відомостей про перші роки функціонування училища не виявлено, та все ж відомо,що в 1829 році в ньому навчалося 187 учнів. Штат училища складали смотритель (директор) і 6 учителів, а на утримання училища було виділено 2780 рублів. Будинок Уманського духовного училища з самого початку, як і пізніше, знаходився на Звенигородському передмісті, навпроти Свято-Михайлівської, ще тоді парафіяльної церкви. Він являв собою простий, майже квадратний чотирикутник за дерев'яною огорожею. Дерев'яний, одноповерховий, схожий на казарму будинок лицьовим боком був повернутий у двір. Всередині по всій довжині приміщення тягнувся довгий коридор, в який виходили двері класних кімнат, зали та карцера. Класних кімнат було чотири: перших два класи називались парафіяльним, а 3-й і 4-й класи повітовим. Посеред училищного подвір'я стояв ще один дерев'яний будинок на 4 окремі великі кімнати, котрі виділялись під квартири учителям. В кожному класі були так звані «авдиторії», які до приходу учителя перевіряли підготовку учнів до уроку і на спеціальних листах, що називались «ератками», латинськими літерами робили помітки: «знає», «не знає», «не все», «не добре». Потім ці листки складалися на учительському столі і,зайшовши до класу, учитель спершу переглядав їх. Усіх учнів котрі не вивчили урок, викликали до порогу і один з великорослих учнів лозиною внушав любов до наук. Потім учитель перевіряв урок в інших учнів, пізніше пояснював новий матеріал, а на закінчення вказував у книжці « отсюда до сюда на завтра». Так традиційно збігав урок, а опановувати книжні премудрості учні мали самі позаурочний час. Не місцеві учні, або ті, що не мали родичів чи знайомих в Умані, розміщувались по квартирах по 6-10 осіб. Звісно, що квартири наймалися якнайдешевші та й харчування часто було не з кращих. Так поступово училищне життя наладжувалося і з часом Уманське духовне училище стало одним з найбільших в Київський єпархії.

     В 1853р році на місці старого дерев'яного будинку був споруджений кам'яний, на що єпархіальним керівництвом було асигновано 4944 рублів серебром. «Напротив церкви через улицу –каменный дом Уманских уездных приходских училищ, построенный в 1853 году. Прежде училище помещалась в деревянном ветхом доме на том же листе» — вказується в довіднику, зібраному Л.Похилевичем. Кам'яна одноповерхова будівля училища мала чотири великі кімнати,була надійною і міцною. До училищного будинку прилягала чимала земельна ділянка з міцною огорожею.

Штат духовного училища складали: смотритель, учителі і почесний «бібліотекар» по господарській частині. Керівництво училищем здійснювало Училищне Правління у складі смотрителя, помічника, одного з учителів і 2-х священиків училищного округу. В училище приймалися діти православного духовенства безкоштовно, а з інших станів — з платою для навчання. В перший клас приймалися діти у віці 10-12 років, які вміли читати і писати,знали загальновживані молитви, Символ Віри і заповіді, могли виконувати перші дві дії арифметики. В училищі були 4 класи з річним терміном навчання в кожному. В училищі вивчались такі предмети: 1) Священна історія Старого і Нового завіту, 2) Християнський Катехізис, 3) Виклад богослужіння з церковним статутом,  4) Російська, церковнослов'янська,латинська і грецька мови, 5) Географія,6) Арифметика,7) Правопис,8) Церковний спів. Один раз на тиждень було 3 уроки, а в інші дні по 4. Кожен урок тривав одну годину, а перерви між ними були по 15 хв. Зимові канікули тривали з 22 грудня по 7 січня, а літні-1,5 місяці. Система оцінювання знань була п'ятибальною: «5»-відмінно, «4»-дуже добре, «3»-добре, «2»-посередньо, «1»-слабо. З усіх названих навчальних предметів у кожному класі вивчалася російська мова з церковнослов'янською, арифметика і церковний спів. Причому першому з названих предметів відводилась найбільша кількість годин. Тижневе навантаження в кожному класі було однаковим — 23 години. Будь-які зміни до навчального плану могли бути внесені лише Св. Синодом « по особой нужде». Так що в усіх духовних училищах навчання здійснювалось за єдиним шаблоном і учні отримували чітко визначений обсяг знань.

В окремі роки майже половина, а загалом-більше половини випускників Уманського духовного училища успішно проходили вступні випробовування і піднімалися на вищу сходинку духовної освіти-вступали до духовної семінарії. Окрім учителів, навчально-виховний процес в Уманському духовному училищі забезпечували ще й вихователі-наглядачі. Отримавши освіту в Київській духовній семінарії та набувши педагогічного та організаторського досвіду, наглядачі-репетитори з часом переводились на викладацькі та інші посади. В цілому оцінюючи викладацький склад та виховний персонал Уманського духовного училища, варто виділити його високий освітній рівень.

Смотрителі училища мали освіту духовних академій, викладачі зі званням кандидата богослов'я закінчили, в основному,Київську духовну семінарію. Наглядачами та репетиторами в училищі були теж випускники духовної семінарії. Інші учасники виховного процесу були знаними та авторитетними в свій час особами, свідченням чого може слугувати те, що їх імена не загубилися в лабіринтах історії і не покрились пилом забуття.

В розділах училищних звітів про виховну роботу зазначалося, що її координував помічник смотрителя, під безпосереднім керівництвом якого знаходилось п'ять класних вихователів (з учителем підготовчого класу). Усі вихованці училища мешкали на квартирах, що поділялися за місцем розташування на п'ять районів і за кожним з них закріплювався один із вихователів. Щовечора і щоранку вихователі повинні були відвідувати учнівські квартири, контролювати підготовку учнів до уроків і робити відмітки про це в спеціальних квартирних журналах. Два чи три рази в тиждень квартири відвідував помічник смотрителя. В обов'язки вихователів входив нагляд за вранішнім туалетом учнів та читанням ними ранкових і вечірніх молитов, а також допомога відстаючим в підготовці до уроків. На загальній молитві в училищі був присутній: помічник смотрителя, який після молитви читав усім учням Євангеліє. Та якби не була добре поставлена виховна робота в училищі, все ж діти залишались дітьми і досягти абсолютної дисципліни було практично неможливо. Навіть у річних звітах фіксувались більші чи менші порушення дисципліни. Наприклад, у 1911—1912 навч. році їх було скоєно 44. Серед них названі такі: неуважність під час богослужіння-10, уникання покарання-14, бійка з товаришами-11, самовільні відлучки в місто-6, псування класних меблів-1, грубе ставлення до вихователів-1 і нецензурна лайка-1 випадок. За ці та інші відхилення від дисципліни винуватці каралися. Найчастіше вдавались до покарань у вигляді затримання після уроків у класі на 1-2 години чи заключення в карцер на 2-5 годин. А за паління тютюну та не шанобливе ставлення до начальства порушники закривались в карцер на 1 день. В офіційних звітах зовсім не згадуються фізичні покарання, хоч зі спогадів учнів відомо, що до них учителі та вихователі теж вдавались.

Полишаючи песимістичний мотив, повернемося до того, що в училищі діяла система матеріальних стимулів для учнів. Учням-сиротам та з благодійних сімей виділялася щорічна грошова допомога, видавались і одноразові допомоги. Упродовж 1911—1918 років в Уманському духовному училищі виплачувались три стипендії, а саме: 1)Стипендія імені Олександра ІІ-60 руб. на рік, 2) Стипендія імені Миколи ІІ-63руб. 50 коп. на рік і 3) Стипендія імені Надвірного радника, священика Туринського-50 руб. на рік.

Насамкінець варто відзначити, що виявлена джерельна база стала достатньою для відтворення багатьох сторінок історії Уманського духовного училища. Серед них такі як: його місце в системі духовної освіти Київської єпархії, економічний стан навчального закладу, керівництво цією ланкою освіти, організація навчально-виховного процесу, учительські кадри тощо. Та попри це, дослідницьке поле історії училища залишається все ще широким.

ІІ період. Радянський час (1922—1991 роки) В лютому 1918 року бурса, яка знаходилася в приміщенні школи, і в якій навчалися діти служителів церкви, була закрита. Влада в місті переходила з рук в руки: гайдамаки Центральної Ради,німці, окремі короткотривалі періоди відновлення радянської влади, Директорія УНР, махновські та денікінські війська.       Громадянська війна на Уманщині тривала в 1920—1921 рр. В цей період часу спалений і частково зруйнований будинок школи, все розграбовано.

В 1922 році була створена трудова школа № 6, перший і єдиний клас якої був розташований в будинку, який містився на розі вул. Артема і Водопровідного провулку (тепер пров. Ірчаний). До 1926року основний будинок мав вигляд коробки, де жили лише сови, і вночі повз нього було моторошно проходити. В 1924 році в школі було 2 класи і 2 учителі: завідуючий школою Микола Якович Копман і Д. І. Фатальчук.

В 1926—1927 навчальному році жителі передмістя під керівництвом вчителів школи шляхом організації суботників приступили до відбудови основного приміщення школи. Посильну участь в цій справі брали учні школи, які працювали з великим ентузіазмом. До кінця року одна половина будинку (північна) була відбудована і 4 класи (1-4кл.)були переведені в це приміщення. Всього учнів було до 120 чоловік. Вчителювали в цей час: Копман М. Я.(завідуючий), Головяк К. П., Ляховецький О. С., Фатальчук Д. І. — всього 4 вчителі.

При школі була створена піонерська організація, яка об'єднувала учнів 3-4 класів. Одним із перших піонервожатих школи був робітник-комсомолець Бергер з заводу «Труд».

В 1927—1928 навчальному році в школі було відкрито кооператив, яким завідував Ляховецький О. С.