«Прекрасні й приречені» () — роман американського письменника Ф. Скотта Фіцджеральда 1922 року. Події роману розгортаються в Нью-Йорку й зосереджені на історії молодого художника Ентоні Патча та його дружину-флеперку Глорію Гілберт, які стають «розбитими на мілинах розпусти», розважаючись на зорі гедоністичної доби джазу.: «Глорія, - дізнаємося ми, - народиться на землі, де її називатимуть «регтаймовою дитиною», «малятком», «джазовим малятком» і «малятком-вамп»». Як другий роман Фіцджеральда, твір зосереджується на розбещеній поведінці та блискучих надмірностях американських заможних нероб у часи розквіту нью-йоркського кафе-соціуму.

Фіцджеральд змоделював персонаж Ентоні Патча на собі та Глорії Гілберт на своїй новоспеченій дружині Зельді Фіцджеральд. У романі побічно розповідається про перші роки бурхливого шлюбу Фіцджеральда після стрімкого успіху дебютного роману автора «По цей бік раю». Під час їхнього весілля в 1920 році Фіцджеральд стверджував, що ні він, ні Зельда не любили одне одного:Фіцджеральд писав у 1939 році: «Ти [Зельда] підкорилася в момент нашого шлюбу, коли твоя пристрасть до мене була на такому ж низькому рівні, як і моя до тебе. ... Я ніколи не хотів ту Зельду, на якій одружився. Я покохав тебе знову лише після того, як ти завагітніла».: «Перемога була солодкою, хоча й не такою солодкою, як півроку тому, коли Зельда відкинула його. Фіцджеральд не зміг повернути трепет їхнього першого кохання»., і перші роки їхнього шлюбу в Нью-Йорку нагадували дружбу.: У липні 1938 року Фіцджеральд писав доньці: «Я вирішив одружитися з твоєю матір'ю, хоча знав, що вона зіпсована і не приносить мені нічого доброго. Я одразу ж пошкодував, що одружився з нею, але, будучи терплячим у ті дні, зробив з цього найкраще».: Описуючи свій шлюб із Зельдою, Фіцджеральд сказав, що, окрім «довгих розмов» до пізньої ночі, їхнім стосункам бракувало «близькості», якої вони ніколи не «досягали в буденному світі шлюбу».

Розмірковуючи над попередньою критикою роману «По цей бік раю», Фіцджеральд прагнув удосконалити форму та побудову своєї прози в «Прекрасних і приречених» і взагалі наважитися на новий жанр літератури. Він переглянув свій другий роман на основі редакційних пропозицій свого друга Едмунда Вілсона та редактора Макса Перкінса. Переглядаючи рукопис, Перкінс високо оцінив помітну еволюцію літературної майстерності Фіцджеральда.

Наприкінці 1921 року журнал Metropolitan видав книгу «Прекрасні й приречені», а видання Чарльз Скрібнерз санс опублікували книгу в березні 1922 року. Скрібнерз зробили початковий наклад у 20 000 примірників. Незважаючи на те, що книга не входить до десятки найбільш продаваних романів року, книга мала достатній попит, щоб обґрунтувати додатковий наклад у 50 000 примірників. Незважаючи на значні продажі, критики вважають твір одним із найслабших романів Фіцджеральда. В останнє десятиліття свого життя Фіцджеральд у листі до дружини зауважив про недостатню якість роману: «Я хотів би, щоб «Прекрасні й приречені» були зріло написаною книгою, тому що в ній все було правдою. Ми зруйнували себе — я ніколи щиро не вважав, що ми зруйнували один одного».

Короткий зміст сюжету

У 1913 році Ентоні Патч — 25-річний випускник Гарвардського університету, який нещодавно повернувся з Риму і на той час проживав у Нью-Йорку. Він є ймовірним спадкоємцем величезних статків свого вмираючого діда. Через свого друга Річарда «Діка» Карамела Ентоні знайомиться з Глорією Гілберт, красивою флеперкою та «дитям джазу», яка є двоюрідною сестрою Діка. Ентоні починає залицятися до неї. Пара стрімко закохується, а Глорія екстатично вигукує: «Мати каже, що дві душі іноді створюються разом — і вони закохані ще до народження». Після бурхливого залицяння Ентоні та Глорія одружуються.

Перші три роки спільного подружнього життя Ентоні і Глорія присягаються дотримуватися «чудової позиції не зважати… на те, що вони вирішили зробити, і на те, які наслідки це принесло. Не шкодувати, не зронити жодного крику жалю, жити згідно з чітким кодексом честі по відношенню один до одного і шукати миттєвого щастя настільки палко і наполегливо, наскільки це можливо». На тлі егоїстичного ставлення один до одного подружнє щастя Глорії та Ентоні випаровується. Як тільки закоханість подружжя згасає, вони починають бачити, що їхні розбіжності приносять більше шкоди, ніж користі, а також обманюють одне одного нездійсненними надіями. З часом розчароване подружжя стає гедоністичним і цинічним розпусником.

Коли дідусь Ентоні дізнається про розсіяність Ентоні, він позбавляє його спадщини. Під час Першої світової війни Ентоні служить в американських експедиційних силах, а Глорія до його повернення залишається вдома одна. Під час навчання в армії Ентоні має позашлюбний зв'язок із Дот Рейкрофт, жінкою з півдня нижчого класу. Після того, як у листопаді 1918 року союзні держави підписали перемир'я з Німеччиною, Ентоні повертається до Нью-Йорка та возз'єднується з Глорією. Коли боротьба за спадщину діда завершується, Ентоні виграє її, але тепер він став безнадійним алкоголіком, а його дружина втратила свою красу. Зараз подружжя заможне, але емоційно спустошене й фізично виснажене.

Зрештою Ентоні Патч, повторюючи слова свого діда, описує своє успадковане багатство як наслідок свого характеру, а не просто обставин: «Лише кілька місяців тому люди переконували його здатися, підкоритися посередності… Але він знав, що має право на свій спосіб життя — і твердо стояв на своєму… „Я їм показав…“. Це був важкий бій, але я не здався і вистояв!»

Головні персонажі

Ентоні Патчвипускник Гарварду та невиправний нероба, який є спадкоємцем великого стану свого діда. Він неамбітний і немотивований для роботи, навіть коли він пробує себе в різних сферах. Він захоплений красою Глорії Гілберт і відразу закохується в неї. Його мобілізують до армії Сполучених Штатів, але війна закінчується до того, як його відправляють за океан. Протягом усього роману він компенсує відсутність покликання вечірками та вкоріненим алкоголізмом. Його очікування майбутнього багатства роблять його безсилим діяти в теперішньому, залишаючи його зрештою з порожніми стосунками. Глорія Гілберткрасива флейперка та «дитям джазу» з Канзас-Сіті, на якій одружується Ентоні. Її марнотратність прискорює його моральний занепад.: «Ще одним задоволенням для Зельди було витрачати гроші чоловіка, в чому вона стала вправною завдяки його заохоченню». Самозакохана, її самооцінка ґрунтується на власній красі та віри в те, що ця якість робить її важливішою за всіх інших. Фіцджеральд за основу персонажа взяв свою дружину Зельду. Фіцджеральд написав листа своїй доньці Скотті, в якому окреслив відмінності між Глорією та Зельдою: «Глорія була набагато тривіальнішою та вульгарнішою людиною, ніж твоя мати. Я не можу сказати, що між нами була якась схожість, окрім краси та певних висловів, які вона використовувала, а також я, природно, використовував багато непрямих подій нашого раннього подружнього життя. Однак наголоси були зовсім іншими. Нам було набагато краще, ніж Ентоні та Глорії». Річард «Дік» Карамельписьменник-початківець, який є одним із найкращих друзів Ентоні та двоюрідним братом Глорії. Саме він зводить разом Ентоні та Глорію. Під час написання книги він публікує свій роман «Коханець демонів» і зазнає сумнівної слави протягом тривалого часу після публікації. Джозеф Блокманкінопродюсер єврейського походження, який закоханий у Глорію і сподівається, що вона покине Ентоні заради нього. У Глорії та Блокмана зав'язалися стосунки, коли Глорія зустріла Ентоні. Він продовжує дружити з Глорією, і через це Ентоні починає підозрювати її в зраді. Дороті «Дот» Рейкрофтпівденна жінка нижчого класу, з якою Ентоні зав'язує роман під час навчання в армії. Вона — загублена душа, яка шукає когось, з ким можна розділити своє життя. Вона закохується в Ентоні, незважаючи на те, що дізнається, що він одружений, що спричиняє проблеми між Глорією та Ентоні, і прискорює погіршення психічного здоров'я Ентоні.

Написання та виробництво

Після успіху свого дебютного роману «По цей бік раю» у березні 1920 року Ф. Скотт Фіцджеральд став відомим письменником.: «Поява роману... зробила його відомим». Його нова слава дозволила йому заробляти набагато вищі ставки за свої оповідання: «Ціна моєї історії зросла з 30 до 1000 доларів. Це невелика ціна порівняно з тим, що платили пізніше, під час Буму, але те, як це звучало для мене, не можна перебільшити»., а його збільшені фінансові перспективи переконали його наречену Зельду Сейр взяти з ним шлюб, оскільки тепер Фіцджеральд міг платити за її привілейований спосіб життя. Незважаючи на те, що Фіцджеральд знову заручився, його почуття до Зельди впали до найнижчого рівня, і він зауважив другові: «Мені було б байдуже, якби вона померла, але я не міг би, щоб хтось інший одружився з нею». Незважаючи на взаємні застереження, вони одружилися на простій церемонії 3 квітня 1920 року в соборі Святого Патріка в Нью-Йорку. Під час їхнього весілля Фіцджеральд стверджував, що ні він, ні Зельда досі не любили одне одного, і перші роки їхнього невтішного шлюбу нагадували дружбу.

Проживаючи в розкоші в готелі «Білтмор» у Нью-Йорку, новоспечена пара стала національною знаменитістю як завдяки своїй дикій поведінці, так і завдяки успіху роману Фіцджеральда. У «Білтморі» Скотт робив стійки на руках у вестибюлі, а Зельда сповзала з поручнів готелю. Через кілька тижнів адміністрація готелю попросила їх піти, оскільки вони заважали іншим гостям. Пара переїхала за два квартали до готелю «Комодоре» на 42-й вулиці, де вони півгодини крутилися в дверях, що обертаються. Фіцджеральд порівняв їхню поведінку підлітків у Нью-Йорку з двома «маленькими дітьми у великому яскравому недослідженому сараї». Письменниця Дороті Паркер вперше зустріла пару, яка їхала на даху таксі. «Вони обоє справді виглядали так, ніби щойно зійшли з сонця, — згадував Паркер, — їх молодість була вражаючою. Усі хотіли його зустріти».

Ефемерне щастя Фіцджеральда віддзеркалювало суспільне запаморочення епохи джазу, термін, який він популяризував у своїх есе та оповіданнях. Він описав епоху як «мчання самотужки, обслуговане великими заправними станціями, повними грошей».: «У будь-якому випадку, епоха джазу тепер мчала вперед під власним впливом, обслуговувана великими заправками, повними грошей». В очах письменника ця епоха являла собою морально вседозволений час, коли американці розчарувалися в панівних соціальних нормах і були одержимі самозадоволенням.: «[Епоха джазу представляла] цілу расу, яка стала гедоністичною, зробивши вибір на користь насолоди». У цю гедоністичну епоху алкоголь — часто контрабандний джин: «Довгі розмови, в яких Ентоні, Річард і Морі обговорюють секс, шлюб, кохання, освіту і сенс життя, були засновані на подібних дискусіях, якими Фіцджеральди насолоджувалися зі своїми друзями за келихами контрабандного джину протягом першого літа їхнього шлюбу у Вестпорті». — підживлював соціальне життя Фіцджеральдів, і пара вживала суміш джину з фруктами під час кожної прогулянки. Публічно вживання алкоголю означало не більше, ніж подрімати на вечірках, але приватно це призводило до запеклих сварок. У міру загострення сварок пара звинуватила один одного в подружній зраді.: Фіцджеральд писав у листі: «Ви - думаючи, що я спала з тим банкіром - робите всіх ваших п'яниць невинними, а моїх - розрахованими, аж поки навіть “Міські новини” не висловили протест». Вони зазначили друзям, що їхній шлюб довго не триватиме.